Окрім грошової допомоги державна соціальна допомога включає також забезпечення натуральною допомогою і соціальне обслуговування, здійснення яких регулюється значним числом нормативно-правових актів, що призводить до дублювання й складності у правозастосуванні.

Не поліпшив правового регулювання у цій сфері й Закон України "Про соціальні послуги" від 19 червня 2003 р.[13, ч.4]. Згідно зі ст. 1 Закону соціальні послуги - комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги (далі - особи, що потребують соціальних послуг), з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Додатковий соціальний захист передбачено законодавством для таких категорій населення: діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування; ветерани війни; ветерани військової служби та ветерани органів внутрішніх справ; ветерани праці та особи похилого віку; інваліди та особи з обмеженими фізичними можливостями; особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; особи, які стали жертвами політичних репресій; біженці та ін. Серед стратегічних напрямів подолання бідності є реформування системи соціального захисту, яке здійснюватиметься шляхом запровадження консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг; поглиблення адресності державної соціальної допомоги через реалізацію Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям"[9].

Слід зазначити, що соціальний феномен малозабезпеченості (бідності) лежить в основі усієї системи державної соціальної допомоги.

Малозабезпеченість - це неспроможність особи чи сім'ї з огляду на об'єктивні чинники забезпечити середньомісячний сукупний дохід на рівні прожиткового мінімуму. У законодавстві зустрічається термін “малозабезпечена сім'я”. Такою називають сім'ю, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї.

Відповідно середньомісячний сукупний дохід сім'ї - це обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги. В Україні функцію надання соціальних допомог у зв'язку з малозабезпеченістю виконує не лише Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", а й інші нормативно-правові акти. Зокрема до видів соціальної допомоги в широкому її значенні можна віднести інші соціальні грошові допомоги, житлово-комунальні субсидії, а також пільги [9].

Недоліком є те, що в Україні у сфері соціального захисту в цілому правове регулювання здійснюється з порушенням принципу системності, особливо цей недолік стосується державної соціальної допомоги як однієї з організаційно-правових форм соціального захисту. Ще не розроблено єдиного законодавчого акта, котрий врегулював би загальні засади здійснення людиною права на державну соціальну допомогу, встановив підстави та умови її надання, єдиний порядок обчислення доходу особи, види такої допомоги.

Очевидно, ми маємо визначити як загальну підставу для надання соціальної допомоги - малозабезпеченість, тобто стан особи, за якого вона з незалежних від неї причин має дохід, менший за прожитковий мінімум.

Таке розуміння малозабезпеченості закладено в Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" [9], і це слід розцінювати як позитивний факт, що відповідає міжнародним стандартам.

Однак сфера цього Закону невиправдано звужена. Крім нього продовжують функціонувати численні нормативно-правові акти, які передбачають для конкретно визначених суб'єктів різного роду соціальні надання. Причому далеко не всі вони встановлюють таку умову, як малозабезпеченість особи.

Важливу роль у цій сфері має відігравати єдина методика обчислення середньодушового сукупного доходу сім'ї. Сучасний юридичний механізм визначення рівня бідності є недосконалим і не узгоджений з іншими правилами обчислення у системі соціального захисту. Згідно зі згаданою постановою Кабінету Міністрів України межа бідності має визначатись як співвідношення вартісної величини обраного в країні відносного критерію бідності на основі даних комплексного обстеження умов життя домогосподарств з прожитковим мінімумом на одну особу в розрахунку на місяць.

Межа бідності використовується для визначення масштабів та рівня бідності, тобто частка сімей (домогосподарств), в яких рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим, ніж визначена межа бідності. Для оцінки рівня та масштабів бідності в регіоні визначається межа бідності на регіональному рівні як співвідношення обраного відносного критерію бідності з регіональним прожитковим мінімумом.