Всі владні повноваження суб'єктів, що ведуть процес, регулюються кримінально-процесуальним законодавством. Особи ж, щодо яких застосовуються заходи, що випливають з цих повноважень користуються відповідними правами. Так, обвинувачений вправі знати суть пред'явленого йому обвинувачення, давати свідчення з приводу цього обвинувачення та заявляти клопотання про витребування і приєднання до справи необхідних доказів, подавати скарги на дії слідчого та особи, яка проводить дізнання, і заявляти відводи. З цього випливає, що між органами, які ведуть процес, та іншими суб'єктами процесуальної діяльності також виникають процесуальні відносини. Вони пов'язані з багатогранною діяльністю органів по боротьбі зі злочинністю та виникають лише в результаті цієї діяльності. Ось чому саме діяльність вказаних органів і складає основний зміст кримінального процесу.

1. Система кримінального процесу

Процесуальна діяльність органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, розвивається і протікає за певними етапами -- стадіями, кожна з яких характеризується притаманними їй особливостями і разом з тим служить досягненню цілей та вирішенню загальних завдань кримінального судочинства. Стадії кримінального процесу тісно пов'язані між собою загальними для кримінального процесу принципами і завданнями, але в той же час кожна з них протікає в формах, характерних тільки для неї. .

Стадіями кримінального процесу є:

1) порушення кримінальної справи;

2) досудове розслідування;

3) віддання до суду;

4) судовий розгляд;

5) апеляційне провадження ;

6) виконання вироків, ухвал і постанов суду;

7) перегляд вироків, ухвал і постанов суду, що набрали законної сили;

8) виключне провадження (відновлення справ, у зв'язку з нововиявленими обставинами і неправильним застосуванням кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, що вплинули на правильність судового рішення).

Кожна стадія передусім вирішує загальні завдання кримінального процесу у властивій цій стадії процесуальній формі, яка визначає специфіку процесуального становища суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, засобів доказування, правозахисних механізмів, процесуальних рішень і повноважень органів та посадових осіб, що ведуть кримінальний процес.

Порушення кримінальної справи -- перша стадія кримінального процесу. Вона полягає в діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду по виявленню ознак злочину та прийняттю рішення про початок провадження у справі.

Досудове розслідування являє собою діяльність органів дізнання і досудового слідства, спрямовану на збирання, закріплення та дослідження доказів для розв'язання питання про наявність або відсутність події злочину, вини певної особи в його вчиненні, про характер і розмір шкоди, заподіяної злочином, та інші обставини, що підлягають доказуванню у справі. Досудове розслідування проводиться до суду, і висновки органів, що проводять це розслідування, мають лише попередній характер. Звідси і назва цієї стадії.

Віддання до суду -- діяльність судді одноособово або суду колегіально, спрямована на перевірку повноти і правильності проведеного досудового розслідування та на розв'язання питання про наявність всіх необхідних даних і умов для розгляду та вирішення даної справи по суті в судовому розгляді.

Судовий розгляд -- основна і центральна стадія кримінального процесу, в, якій суд колегіально або суддя одноособово у відкритому судовому засіданні, за участю сторін розглядає та вирішує кримінальну справу по суті, тобто про винність або невинність підсудного, застосування до нього покарання або виправдання невинного.

Апеляційне провадження (апеляційний перегляд вироків, ухвал і постанов суду першої інстанції) -- діяльність вищестоящого суду, що відбувається у разі апеляції прокурора або оскарження учасниками процесу вироку, ухвали або постанови суду першої інстанції, що полягає в перевірці законності та обґрунтованості цих актів на підставі матеріалів, що є в справі, і додатково представлених.

Виконання вироків, що вступили в законну силу, ухвал і постанов суду - стадія, в якій суд вирішує ряд питань процесуального характеру, що виникають у зв'язку із зверненням вироку до виконання, або таких, що виникли вже в процесі самого виконання вироку, а іноді й після його виконання (наприклад, про дострокове зняття судимості).

Як правило, кожна кримінальна справа проходить ці стадії. Однак кримінально-процесуальний закон передбачає й стадії, в яких перевіряються правосудність вироків, ухвал і постанов суду, що набрали законної сили. Подібного роду перевірка (перегляд) має місце при наявності особливих умов, вказаних у законі.

Однією з таких стадій є перегляд вироку, ухвали і постанови суду в порядку судового нагляду. Це стадія кримінального процесу, що відбувається в особливій процесуальній формі, в якій вищестоящий суд за протестами уповноважених на те посадових осіб органів прокуратури і суду перевіряє правосудність вироків, що вже вступили в законну силу, ухвал і постанов нижчестоящих судових органів.

Іншою такою стадією є перегляд судових рішень , що набрали законної сили в порядку виключного провадження, у зв'язку з нововиявленими обставинами та неправильним застосуванням вимог чинного законодавства. Таке відновлення проводиться у разі виявлення після набрання законної сили вироком, ухвалою, постановою суду обставин, які раніше не були відомі і не могли бути відомі суду та які самі по собі або в сукупності з даними, що є у справі, встановлюють неправосудність винесеного вироку, ухвали, постанови (фальсифікація доказів, неправильність перекладу, висновку експерта, показів свідків та інше).

Розглянуті стадії складають єдину систему кримінального процесу. Система кримінального процесу раціональна і логічна. Кожна попередня стадія створює необхідні передумови для успішного вирішення завдань наступної стадії. На кожній стадії, як правило, підлягає контролю законність дій і рішень, що мали місце на попередніх стадіях.

Таке ж рішення може бути прийняте прокурором при перевірці справи, що надійшла з обвинувальним висновком, або ж судом у стадії віддання до суду. Просування кримінальної справи може закінчитися винесенням судом вироку в стадії судового розгляду, якщо вирок не оскаржений і не опротестований у апеляційному порядку.

2. Кримінально-процесуальні функції

Конституція України визначає правовий зміст кримінально-процесуальних функцій. Загальні завдання кримінального судочинства, сформульовані у ст. 2 КПК України, не виключають, а навпаки, передбачають різні форми і методи їх реалізації відповідно судом, прокурором, слідчим та органом дізнання. Кожний з них має притаманну саме йому спрямованість у вирішенні цих завдань. У свою чергу учасники процесу (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та ін.) мають свою спрямованість у діяльності, яку вони здійснюють і яка обумовлена характером їх інтересів у справі. Із спрямованістю тих чи інших видів процесуальної діяльності і пов'язано поняття кримінально-процесуальних функцій.

У теорії відсутня єдина думка про поняття кримінально-процесуальної функції. Найбільш поширеним є погляд, який вперше висловив М. С. Строгович, що кримінально-процесуальні функції -- це окремі види, окремі напрямки кримінально-процесуальної діяльності.

Для багатьох вчених це визначення є базовим, вихідним, вони по суті його розвивають і конкретизують. Так, В. М. Савицький зазначає, що процесуальна функція -- це певний напрямок, особливим чином відокремлена сторона, вид кримінально-процесуальної діяльності Строгович М.С. Курс уголовного процесса М:,1968.. І. В. Тиричев вказує на те, що цим поняттям охоплюються види, напрямки діяльності суб'єктів кримінального процесу, обумовлені їх роллю, призначенням або метою участі у справі Савицкий В.М. Очерк теории прокурорского надзора в уголовном судопроизводстве М:,1975.. О. М. Ларін вважає, що процесуальні функції у кримінальному судочинстві --- це види (компоненти, частини) кримінально-процесуальної діяльності, які розрізняються за особливими, безпосередніми цілями, що досягаються у підсумку провадження у справі Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции М:,1986..

Своєрідною є позиція у цьому питанні В. П. Нажимова. Відзначаючи, що кримінально-процесуальні функції --- це найважливіший напрямок процесуальної діяльності, автор, однак, вважає, що здійснення конкретної процесуальної функції тим чи іншим суб'єктом ґрунтується не стільки на положеннях кримінально-процесуального закону, скільки на законах психології, на свободі вибору (обрання) функції, яку він здійснює, виборі, що обумовлений внутрішнім переконанням і обставинами справи Нажимов В.П. Об уголовно - процессуальных функциях Правоведение,1971.. Такий погляд було піддано обґрунтованій критиці. Якщо виходити з позиції В. П. Нажимова, то відповідні суб'єкти процесу, психологічно перебудувавшись у результаті виявлення нових обставин, мали б можливість неодноразово змінювати у ході провадження у справі характер процесуальних функцій, які вони здійснюють. Цілком очевидно, що при такому розумінні процесуальної функції вона перестала б бути конкретною процесуальною категорією, втратила б свою визначеність і перетворилася у щось розпливчасте, позбавлене практичного значення. Кримінально-процесуальні функції перш за все обумовлені специфічним соціальним та правовим змістом, який визначає і їх психологічне значення. Виділення тих чи інших функцій і можливість їх здійснення конкретними суб'єктами процесу залежить не від волі та бажання останніх, а від законодавця, який, враховуючи низку факторів, у тому числі і закони психології, нормативно закріплює відповідну структуру судочинства, яка відбиває реальне становище речей, права та законні інтереси суб'єктів процесу, цілі, до яких прагне. Іншими словами, кримінально-процесуальна функція -- це об'єктивна категорія, яка відбита у чинному законі і визначає процесуальний статус даного суб'єкта. Тому характер процесуальної функції, яку здійснює суб'єкт, не залежить від його конкретної позиції у даній справі Альберт С.А. Кримінально - процесуальні функції: поняття, система, суб'єкти Х:,1995..

Таким чином, для характеристики процесуальних функцій істотно важливим є те, що вони:

- закріплені у законі певними видами, напрямками процесуальної діяльності;

- виділяються з усієї процесуальної діяльності як основні, оскільки кожна з них безпосередньо пов'язана з реалізацією завдань кримінального судочинства;

- здійснюються суб'єктами, які уповноважені на провадження у справі або мають у ній процесуальний інтерес.

Отже, процесуальні функції -- це виражені у законі основні напрямки процесуальної діяльності, що здійснюються з метою реалізації завдань кримінального судочинства суб'єктами, уповноваженими на ведення процесу або наділеними правами для активної участі у справі з метою захисту своїх законних інтересів.

З урахуванням такого розуміння суті процесуальних функцій до їх числа в юридичній літературі найчастіше відносять як головні три функції: обвинувачення, захисту і вирішення справи (правосуддя). Основними їх справедливо називають тому, що вони завжди, обов'язково виявляються в центральній стадії процесу, і розрізнення цих функцій визначає змагальну побудову судового розгляду. Природно, що це ставить їх на особливе місце у загальній системі кримінально-процесуальних функцій. Є достатньо підстав, щоб віднести до них такі основні напрямки процесуальної діяльності, як розслідування кримінальної справи, нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів (прокурорський нагляд), підтримання цивільного позову, заперечення проти цивільного позову.