Перш за все, названі кримінально-процесуальні функції здійснюються не ізольовано одна від одної, вони тісно пов'язані між собою, перебувають у певному співвідношенні і у сукупності забезпечують виконання завдань кримінального процесу. Йдеться, отже, про систему процесуальних функцій, яка має певні особливості. В ній є функції, що сполучаються, розвиваються та доповнюють одна одну, і тому один суб'єкт може реалізувати декілька процесуальних функцій; однак існують і функції несумісні, які один та той самий суб'єкт виконати не може. Так, здійснення прокурором функції нагляду за законністю в досудових стадіях процесу не лише не виключає, але, навпаки, передбачає здійснення ним функції обвинувачення у суді. У ході реалізації слідчим функції розслідування справи, коли ним встановлено особу, яка вчинила злочин, він притягує її як обвинуваченого, формулює та пред'являє їй відповідне обвинувачення, а, значить, і реалізує з цього моменту і функцію обвинувачення. У вказаних випадках йдеться про сумісні процесуальні функції. Коли ж мова йде про функції обвинувачення, захисту та правосудця, то вони суворо розрізняються, і тому суб'єкти, що здійснюють обвинувачення (так само як і захист), не можуть здійснювати правосуддя; той, хто обвинувачує, не може бути суддею. Інша особливість цієї системи полягає в тому, що в ній є функції, які можна назвати «парними», оскільки вони необхідно передбачають одна одну і у реальній дійсності одна без другої не існують. До таких функцій належать: обвинувачення -- захист, а також підтримання цивільного позову -- заперечення проти цивільного позову.

Нарешті, ще одна особливість системи процесуальних функцій: обвинувачення, за загальним правилом, передує появленню функцій захисту та правосуддя і обумовлює їх виникнення. Сформульоване і пред'явлене обвинувачення викликає до життя функцію захисту, спрямовану на його спростування, доказування невинності або меншої винності обвинуваченого. Твердження про винність особи, яке міститься у постанові про притягнення як обвинуваченого, є правовою підставою для здійснення інших функцій -- підтримання цивільного позову та заперечення проти позову.

Функція правосуддя здійснюється не інакше як на підставі сформульованого і вже пред'явленого обвинувачення. Здійснення її означає правильне, згідно із законом і обставинами справи, вирішення основного питання -- про винність чи невинність підсудного та про застосування до винного справедливого покарання. Однак висновок про винність підсудного у вчиненні злочину не означає, що суд є суб'єктом обвинувачення. Суд -- орган судової влади, який здійснює правосуддя. Твердження про винність підсудного є підсумком діяльності суду. Воно одержує свій вираз у вироку--найважливішому акті правосуддя. Згідно із ст. 55 Конституції України суд у визначених законом випадках виконує і функцію контролю за правомірністю постанов органів, які здійснюють досудове розслідування, які обмежують права та свободи громадян, що беруть участь у кримінальному судочинстві (наприклад, після проведення перевірки чи розслідування кримінальної справи по факту смертельного травмування громадянина залізничним транспортом, особа яка прийняла відповідне рішення повідомляє про це зацікавлених осіб - родичів потерпілого, організацію, що проводила службове розслідування , які мають право на оскарження до суду постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, чи подання скарги на постанову про закриття кримінальної справи, відповідно до статей 2361, 2365 КПК України). Бойко В.Ф. Гарантовані Конституцією України права і свободи людини мають надійно захищатись незалежним, компетентним і неупередженим судом (Вісник Верховного Суду України,1999 № 1.)

Наявність процесуальних функцій у кримінальному процесі, здійснення їх різними органами і особами на справді демократичних засадах забезпечує виконання завдань кримінального судочинства у кожній кримінальній справі, дійсний захист прав та законних інтересів громадян.

3. Суб'єкти кримінального процесу

Поняття суб'єктів кримінального процесу, їх класифікація

Кримінальне судочинство являє собою складну та багатосторонню діяльність органів і осіб, коло яких визначено законом. У ній беруть участь як державні органи та посадові особи, так і громадяни. Вони виконують різні процесуальні функції і наділені законом різними за характером та обсягом правами, різні й їх обов'язки. Однак загальним для них є те, що всі вони в тій чи іншій формі беруть участь у справі, вступають між собою у процесуальні правовідносини і тому є суб'єктами кримінального процесу (суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності). Без вказаних осіб неможлива кримінально-процесуальна діяльність.

Разом з тим не можна не враховувати характер діяльності того або іншого суб'єкта процесу, значення її при провадженні у кримінальній справі. Діяльність одних суб'єктів справляє вирішальний вплив на хід та результат руху справи; діяльність других, хоча і пов'язана з активною участю у процесі, такого значення не має; нарешті, діяльність третіх пов'язана з виконанням конкретних, часом епізодичних процесуальних дій. Вказані відмінності у правовому статусі суб'єктів кримінального процесу дозволяють класифікувати їх на такі три групи:

1) органи, які ведуть кримінальний процес (або основні суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності);

2) учасники кримінального процесу (ст.ст. 43-52 КПК України);

3) інші суб'єкти кримінального процесу (свідки, понятті, експерти, перекладачі ст..ст.. 68,77,127,128 КПК України).

Особливе значення мають перші дві групи суб'єктів вказаної класифікації. Основними суб'єктами кримінального процесу є суд, прокурор, слідчий, начальник слідчого підрозділу, органи дізнання, особа, яка проводить дізнання. Саме їх діяльність має першорядне, визначальне значення для всього кримінального процесу, з нею пов'язана безпосередня реалізація завдань кримінального процесу.

Учасники процесу -- це громадяни, установи, організації, підприємства, які наділені правами для активної участі у справі з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав та законних інтересів осіб, яких вони представляють. До них належать підозрюваний, обвинувачений, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, представники потерпілого, позивача, відповідача.

Розмежування понять «основні суб'єкти процесу» та «учасники процесу» має важливе теоретичне і практичне значення. Воно реально відбиває те, що закріплено у чинному законі та практиці, яка розвивається на його основі. Розмежування цих понять дозволяє не лише визначити у теоретичному плані загальне і те характерне, що притаманне кожній з указаних груп суб'єктів процесуальної діяльності, але й конкретно вирішити практично важливі питання, які відносяться до характеристики повноважень основних суб'єктів процесу, з одного боку, а також прав та обов'язків учасників процесу -- з другого. Це у свою чергу створює необхідні умови для більш чіткої фіксації у законі правового статусу кожного з суб'єктів, які входять до тієї чи іншої групи, а отже, і для більш ефективної реалізації завдань кримінального судочинства. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України К:,1992.

4. Органи, які ведуть кримінальний процес

Суд--орган, який здійснює правосуддя

Згідно зі ст. 124 Конституції України і ст.15 КПК України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Отже, суд є єдиним органом держави, уповноваженим здійснювати правосуддя, в тому числі і у кримінальних справах. Конституція категорично забороняє делегування функції судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Лише суд у порядку, встановленому законом, своїм обвинувальним вироком при доведеності вини особи вправі визнати її винною у вчиненні злочину та піддати кримінальному покаранню (ст. 62 Конституції України). Конституція України, Кримінально - процесуальний кодекс України.

Правосуддя у кримінальних справах являє собою втілену в особливу процесуальну форму діяльність суду, яка здійснюється ним на демократичних засадах та полягає у розгляді і вирішенні кримінальних справ і у застосуванні на підставі закону та згідно з правосвідо- містю покарання осіб, винних у вчиненні злочину. Процесуальна діяльність інших суб'єктів, у тому числі учасників кримінального процесу, покликана сприяти суду у повному, всебічному, об'єктивному здійсненні функцій правосуддя.

При вирішенні кримінальної справи суд не зв'язаний висновками органів досудового слідства, а також думкою учасників процесу. Всі питання, що підлягають вирішенню у судовому розгляді й у вироку -- найважливішому акті правосуддя, -- судді вирішують за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, в умовах, що виключають сторонній вплив. Таким чином, у межах своєї компетенції суд має всю повноту судової влади.

Рішення судових органів можуть бути скасовані або змінені лише вищестоящими судами в особливому процесуальному порядку. Вирок суду, що набрав законної сили, є обов'язковим для виконання всіма громадянами і посадовими особами.

Суди в Україні являють собою інстанційну систему, різні ланки якої мають певне функціональне призначення. Так, суд, який вирішує у судовому засіданні питання про винність підсудного та призначення покарання, в разі визнання його винним, є судом першої інстанції. Кримінальні справи розглядаються у суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду, а у випадках, передбачених ч.ч. 2 і 3 ст. 17 КПК України, колегіально: у складі трьох осіб, якщо підсудній заявив клопотання про такий розгляд (у справах про особливо тяжкі злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше 10 років ст.12 КК України) та судом в складі двох професіональних суддів і трьох народних засідателів, які користуються всіма правами судді ( кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі ст.112 КК України - посягання на життя державного чи громадського діяча; ч.2 ст. 115 КК України - умисне вбивство при обтяжуючих обставинах). Кримінальний кодекс України.Розгляд справ у апеляційному та касаційному порядку здійснюється відповідними судами у складі трьох суддів, а справ у винятковому порядку у складі не менше трьох суддів.

Конституцією України (ст. 127) передбачена можливість участі у розгляді справи і присяжних.

Вищі суди перевіряють апеляцію прокурора, чи скаргу учасників процесу законність і обґрунтованість вироку, ухвал та постанов, які прийняті судом першої інстанції.

Вони (суди вищої інстанції) розглядають також у порядку нагляду вироки, що набрали законної сили, ухвали і постанови судів нижчої інстанції, опротестовані уповноваженими на те прокурорами, а також переглядають судові рішення в порядку виключного провадження.

Для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного дослідження і вирішення кримінальної справи необхідно, щоб судді не були ні прямо, ні опосередковано заінтересовані у її вирішенні, були об'єктивними та неупередженими. Тому процесуальним законом встановлено порядок, за яким суддя або народний засідатель не може брати участі в розгляді справи і підлягає відведенню:

1) якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого;

2) якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;