Голови КС: 1919 - Карл Грабмайр; 1919-1930 - Пауль фон Фітореллі; 1930-1934, 1945-1946 - Ернст Дуріх; 1946-1955 - Людвіг Адамович-старший; 1956-1957 - Густав Цігойнер; 1958-1977 - Вальтер Антоніоллі; 1977-1983 - Ервін Меліхар; 1984-2002 - Людвіг Адамович-молодший; 2002-2008 - Карл Корінек; 2008 - Герхарт Хольцінгер [9]

Члени Конституційного суду повинні мати юридичну освіту і не менше 10 років працювати за професією. Ними можуть стати судді, високопоставлені державні службовці, викладачі права та політичних наук. Члени суду, як і голова із заступником, призначаються за принципом незмінності і працюють до виконання 70 років [9].

Конституційний суд працює не постійно, а сесійно, в середньому по 4 сесії на рік, які тривають 3 тижні: у березні, червні, жовтні та грудні. Тому члени Конституційного суду в перервах між сесіями можуть займатися колишньою діяльністю на основній роботі. Виняток становить те, що під час членства в Суді вони не мають права займатися політичною діяльністю.

Конституційний суд, як правило діє тільки за запитом. Федеральна Конституція визначає, у яких випадках і ким суд може бути скликаний. Усі деталі зазначені у Федеральній конституції і в законі про Конституційний Суд [36].

Отже, завданням Конституційного Суду є контроль за дотриманням Конституції.

конституційний суд цивільний кримінальний

1.1.2 Адміністративний суд

Адміністративний суд розглядає скарги на рішення органів управління, на зловживання владою, які заподіяли шкоду громадянинові, і з інших питань. Суд приймає скарги лише після того, як заявником вичерпані всі можливості оскарження в адміністративні органи [18, c.302-303; 19]. Адміністративний суду Австрії вперше був затверджений в грудні Конституцією 1867 р. Зокрема, були прийняті закони 22 жовтня 1875 та 2 квітня 1876 років під командуванням князя Адольфа фон Ауерсперга і юриста Юлія Антон Гласера в Імператорській раді. Ще один закон і два правила Gesammtministeriums прийняті в тому ж році, регулюють підхід до конфліктів юрисдикції, правила процедури і кадрові питання. 2 липня 1876 року Адміністративний суд приступив до виконання своїх обов'язків. Спочатку він складався з 12 членів. В кінці монархії, в 1918 році суд складався з 49 членів адміністративного суду, розглянув близько 10000 скарг в рік [7]. Тимчасові національні збори німецької Австрії прийняли 6 лютого 1919 року закон про створення німецько-австрійського адміністративного суду [33, с.152].

У 1941 році відбулося відновлення Адміністративного суду і його злиття з прусським Вищим адміністративним судом. Після закінчення нацистського правління, у грудні 1945 року, австрійський Адміністративний суд знову приступив до виконання своїх обов'язків.

Повноваження

Права Адміністративного суду чітко визначені у ст. 129 Конституції Австрії - “забезпечення законності всього державного управління покладається на Адміністративний суд, що розміщений у Відні” [8]. До повноважень цього суду належать заяви про: а) протиправність безпосереднього виконання службового наказу або здійснення примусового впливу щодо визначеної особи, б) протиправність рішень органів управління; в) порушення органами управління зобов'язань щодо прийняття рішень; г) перевищення державними установами їх повноважень, щодо компетенції шкільних органів, діяльність яких ґрунтується на самоврядуванні (абз. 4 ст. 81-а Конституції Австрії) [8].

Робочими органами Адміністративного суду Австрії є сенат і пленум, але пленум не здійснює функцій правосуддя, зосереджених тільки в сенаті.

Пленум здійснює функції дисциплінарного суду щодо суддів Адміністративного суду і вирішує всі питання організації діяльності цієї установи. До його повноважень належать: 1) прийняття пропозицій щодо трьох кандидатів для призначення на посаду судді Адміністративного суду; 2) формування сенатів щорічно (наприкінці року) і розподіл обов'язків щодо розгляду справ за категорією звернень і скарг; 3) прийняття регламенту або внесення змін до нього; 4) підготовка і затвердження щорічної доповіді про річну діяльність Адміністративного суду. Засідання пленуму вважається правомочним, якщо в ньому взяли участь не менш як дві третини суддів усього складу суду [12, с. 27].

Усі судові справи вирішуються у сенатах, яких встановлено декілька варіантів. Як правило, сенати формуються з п'яти суддів, із яких - один головуючий, другий - доповідач, інші радники. До кожного сенату повинен входити щонайменше один суддя, який на час призначення до суду мав право допуску до суддівської служби у судах загальної юрисдикції. Один суддя може входити до декількох сенатів.

Крім сенатів з п'яти суддів, створюються процедурні сенати з трьох суддів (головуючого, доповідача і члена суду, який є старшим за званням серед інших). Такі сенати приймають рішення [5]:

1) про відхилення скарги або прохання, якщо доповідачеві не дозволено приймати рішення самостійно;

2) про припинення провадження у справі;

3) щодо клопотання про визнання скарги такою, що припиняє дії самим фактом подання;

4) щодо клопотання про поновлення провадження, якщо це стосується провадження, яке було закінчено у сенаті складом трьох суддів;

5) щодо клопотання про відновлення попереднього положення у випадках, коли провадження ще не було розпочато або коли клопотання стосується провадження, яке вже було закінчено у сенаті складом з трьох суддів;

6) щодо клопотання про компенсацію витрат, якщо це клопотання було подане вже після закінчення провадження;

7) про заперечення проти права вимоги, що випливають з рішення або постанови Адміністративного суду.

Крім процедурних питань сенат з трьох суддів має право приймати рішення за суттю, за скаргою у справах про адміністративні стягнення, якщо зміст правового спору є простий, достатньо встановлений і очевидний завдяки попередній судовій практиці. Якщо процедурний сенат приймає позитивне рішення, то провадження за суттю продовжує сенат із п'яти суддів.

У випадках, передбачених ст. 132 Федеральної Конституції [8], Адміністративний суд може при ухваленні рішення обмежитися вирішенням окремих важливих правових питань і доручити відповідному органу прийняти рішення.

Окремим блоком норм регулюються питання, що стосуються порядку розгляду скарг щодо судових рішень у справах, пов'язаних зі службовою відповідальністю і відповідальністю органів. Сторонами процесу в цих випадках є суд, який подав клопотання або орган, що видав управлінський акт, та безпосередні учасники правовідносин, за яких виник спор. Провадження у таких випадках має бути прискореним. Адміністративний суд зобов'язує орган, що видав акт, протягом двох тижнів подати в суд матеріали адміністративного провадження, якщо вони не були додані до актів суду, що подав клопотання.

Склад і порядок формування

Члени Адміністративного суду є професійними суддями, і на них поширюються всі вимоги і гарантії, що й на судів звичайної юрисдикції, але з деякими особливостями. Кандидати на посади суддів Адміністративного суду повинні мати закінчену освіту в галузі державно-правових наук, не менш десяти років займати таку посаду, зайняття якої потребує наявності зазначеної освіти.

Чисельність Адміністративного суду не є постійною, вона може змінюватись, але при цьому не менш ніж третина складу суду повинна мати право допуску до суддівської служби, ще не менш четверті складу суддів повинна бути залучена зі спеціальних установ у землях, де вони займалися професійною діяльністю у сфері управління.

Судді цього суду не можуть займатись іншою діяльністю, крім суддівської (це є загальною вимогою для всіх країн Європи), однак австрійське законодавство передбачає і деякі особливі умови, які, наприклад, відсутні у законодавстві України. Згідно з положенням абз. 5 ст. Конституції, Президентом або Віцепрезидентом Адміністративного суду не може бути призначена особа, яка в останні чотири роки перед зайняттям посади судді цього суду була членом Федерального уряду чи уряду землі або будь-якого загального представницького органу.

У Конституції Австрії зазначено, що суддя Адміністративного суду йде у відставку 31 грудня того року, коли йому виповнилось 65 років [1, с. 427].

Судді Адміністративного суду Австрії призначаються Федеральним Президентом за пропозицією Федерального уряду. Пленум Адміністративного суду (загальне засідання всіх суддів цього суду) зобов'язаний подати пропозиції щодо трьох кандидатів на одну посаду судді, враховуючи результати попереднього конкурсу. Попередній конкурс оголошується Президентом суду за погодженням з Федеральним канцлером, про що робиться оголошення в “Офіційному додатку” до “Віденської газети” (“Amtsblatt zur Wiener Zeitung”) та в аналогічних виданнях для службових об'яв відповідних земель Австрії. Пропозиції пленуму Президент Адміністративного суду передає Федеральному канцлерові, який забезпечує прийняття рішення урядом щодо кандидатури, яка вноситься Федеральному президентові. Президент і Віце-президент суду приносять присягу Федеральному президентові, а судді Адміністративного суду - пленуму цього суду [18, с. 303]. Керівництво судом здійснює Президент, його заміняє Віце-президент, а в разі відсутності обох керівників їх заміняє старший за рангом суддя. До повноважень Президента суду віднесені лише організаційні функції щодо суддів і функції службового нагляду щодо службовців. Президент суду зобов'язаний турбуватися про забезпечення можливої єдності судової практики, але при повному дотриманні суддівської незалежності членів суду [18, с. 303].

1.1.3 Верховний суд

Верховний суд очолює систему загальних судів. Він є вищою судовою інстанцією у цивільних та кримінальних справах, розглядає касаційні скарги на вироки судів шеффенів. Його діяльність регулюється Законом “Про Верховний суд” [22]. Верховний суд розташований у Відні.

Історія Верховний суд (Der Oberste Gerichtshof (OGH)) був заснований 21 серпня 1848 року, виступав в якості вищої судової інстанції у цивільних і в кримінальних справах для австрійських і чеських земель. У 1879 році суд діяв, як Вищий судовий орган і виконував функції міністерства юстиції. Імперським патентом від 7 серпня 1850 року був прийнятий закон “Про організацію Верховного суду у Відні” [Додаток 4]. Першим суддею Верховного суду був призначений у 1850 році Людвіг Граф Тааффе. Територіальна юрисдикція поширюється на всі коронні землі і включав в себе 19 вищих регіональних районних судів [25].

Повноваження

Юрисдикція Верховного суду дозволяє забезпечити однакове застосування закону на території країни. Формально суди нижчої інстанції не пов'язані його рішеннями, однак, як правило, враховують їх [12, с. 27].

У цивільних справах Верховний суд виступає в якості суду третьої інстанції; по відношенню до окружних судів і судів земель - інстанцією, яка має право перегляду справи (Revisionsgericht). У цивільних справах Верховноий Суд приймає остаточне рішення (чергове та позачергове) перегляду постанов апеляційних судів, апеляцій проти скасування рішень другої інстанції, переглядає скарги на рішення другої інстанції по апеляції. Зазначені питання детально регулюються четвертою частиною ЦПК (Цивільно-процесуальний кодекс) [31; 38].

У сфері кримінального судочинства Верховний суд розглядає скарги на вироки суду землі (§ 296, 344, абз. 3 § 427 КПК (Кримінально-процесуальний кодекс) [34; 35]); скарги (§ 29, 292 КПК) і вимоги про відновлення процесу (§ 363а), надзвичайному відновленні процесу (§ 362 ); скарги на підставі абз. 2 § 285b і скарги на порушення прав людини у відповідності з Законом “Про право на скарги” [28]; виробляє з'єднання справ (абз. 2 § 334 КПК); вирішує спори про підвідомчість і про делегування (§ 38, 39 КПК) [12, с. 29].