Індивідуальне науково-дослідне завдання

тема

Судовий захист прав і свобод людини

План

Вступ

1. Функція ефективного захисту прав та свобод людини і громадянина як основна функція держави

2. Судовий захист прав і свобод людини як один із способів реалізації особою права на ефективний державний захист своїх прав і свобод

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Проголошення в Конституції України курсу на формування правової держави, визначення нею головного обов'язку держави як утвердження прав та свобод людини неминуче виводять на перший план проблему ефективності юридичного забезпечення прав людини, зокрема ефективності захисту цих прав. Отже, сама концепція правової держави закладає об'єктивні передумови для конструювання й аналізу специфічного права людини на ефективний державний захист її прав та свобод.

Крім того, дане право людини гарантується низкою міжнародно-правових документів, які формулюють його, зазвичай, як право людини на ефективний національний юридичний засіб захисту. Це, зокрема, ст.8 Загальної декларації прав людини, п.3 ст.2 Пакту про громадянські і політичні права, ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Та чи не найбільш розширену інтерпретацію змісту зазначеного права можна зустріти у рішеннях Європейського суду з прав людини в процесі численного застосування ним згаданої ст.13 Конвенції, яка, як відомо, нині є складовою частиною законодавства України. Для правильного розуміння поняття ефективності національного юридичного засобу захисту права людини важливими також є правоположення Суду, сформульовані ним при застосуванні й ст.35 Конвенції, яка встановлює обов'язок особи вичерпувати усі лише ефективні національні юридичні засоби захисту перед тим, як звертатись зі скаргою до нього.

Протягом останніх десятиліть дослідженням проблеми ефективного державного захисту прав громадян займалися такі вітчизняні вчені як С. Алексєєва, П. Анісімова, В. Ведяхіна, А. Венгерова, І. Зеніна, В. Казімірчука, В. Капіцина, В. Козлова, В. Лазарєва, М. Лєбєдєва, О. Малька, О. Онуфрієнка, П. Рабіновича). Ці питання іноді побіжно обговорювалися й у галузевій літературі (праці Г. Батурова, М. Воробйова, В. Глазиріна, В. Грібанова, П. Гурєєва, І. Дзери, О. Іванова, Н. Кузнецової, Н. Малєїна, М. Морщакової, В. Нікітінского, В. Нора, А. Пашкова, І. Петрухіна, Б. Пугінского, З. Ромовської).

Об'єктом дослідження є право людини на ефективний державний захист її прав і свобод.

Предметом дослідження є певні загальні закономірності ефективного функціонування юридичних засобів захисту прав людини.

Індивідуальне науково-дослідне завдання складається з двох розділів відповідно до лігного викладу матеріалу.

1. Функція ефективного захисту прав та свобод людини і громадянина як основна функція держави

Україна сьогодні переживає складний і відповідальний період: відкриваються принципово нові горизонти її розвитку, створюються засади проведення системних реформ, що сприяють поглибленню демократії, інтеграції України до Європейського Союзу, формуванню демократичних інститутів, визнанню людини найвищою соціальною цінністю.

Поставлені перед Українською державою мета і завдання реально можуть бути реалізовані тільки завдяки її активній діяльності. З огляду на це, актуальною є потреба наукового дослідження функціональної характеристики держави, визнання захисту прав людини і громадянина основною внутрішньою функцією демократичної, соціальної, правової держави.

Функціональна характеристика держави дає можливість: а) з'ясувати сутність сучасної демократичної правової держави, розкрити мету, завдання та зміст напрямів її діяльності; б) науково окреслити особливості практичної діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування; в) удосконалювати її організаційну структуру; г) сприяти захисту прав людини і громадянина. Саме захист прав людини і громадянина “одержує яскраве вираження у правовій державі через все розмаїття здійснюваних державних функцій і конкретних видів діяльності” [1, 46].

Сьогодні особливої уваги потребує наукове дослідження провідного напряму діяльності демократичної, соціальної, правової держави - захист прав людини і громадянина. Саме через закріплення такої функції держави здійснюється декларування права людини на ефективний державний захист прав і свобод. Тому для дослідження права людини на ефективний державний захист прав і свобод вважаємо за доцільне здійснити дослідження питання захисту прав людини і громадянина як основної функції держави.

Для опису, пояснення та прогнозування діяльності держави теорія функцій використовує поняття функції держави, яка характеризує те, що робить держава і як виконує суспільно корисну, соціально обумовлену діяльність. Поняття функцій держави використовували в радянській теорії держави та права. Його вживали для дослідження діяльності соціалістичної держави - характеристики її ролі як головного знаряддя розбудови соціалізму, знищення експлуататорських класів, усуспільнення власності, організації ведення планового господарювання.

Переважна більшість радянських правознавців функції держави в цілому розглядали як основні напрями діяльності держави, як “головні напрями внутрішньої і зовнішньої діяльності держави, в яких виражається і конкретизується її соціально-економічна і політична сутність, призначення держави” [2, 19]; як “об'єктивно необхідні, основні, найбільш загальні та постійні напрями їх діяльності, що спрямовані на вирішення завдань комуністичного будівництва й досягнення вищої мети радянського суспільства та держави - розбудови безкласового комуністичного суспільства” [3, 157]. Такі визначення відповідають суті тоталітарної держави, вимогам марксистсько-ленінської ідеології.

Визначення функцій демократичної, соціальної, правової держави принципово відрізняється від наведених. Спираючись на комплексний підхід до розгляду теорії функцій держави, І. І. Мотиль пропонує таке узагальнене визначення функцій демократичної, соціальної, правової держави: “це цілеспрямовані основні напрями внутрішньої та зовнішньої діяльності держави, що виражають її сутність і соціальне призначення в суспільстві, зумовлені виконанням конкретних завдань щодо демократизації суспільного життя, верховенства права, захисту прав і свобод людини та громадянина й мають законодавчу регламентацію” [4, 18].

Авторитетний радянський теоретик функцій радянської держави Н. В. Черноголовкін визначив такі внутрішні та зовнішні функції: господарсько-організаційну, культурно-виховну, функцію регулювання міри праці та міри споживання, функцію придушення опору повалених експлуататорських класів, функцію охорони соціалістичного правопорядку [5, 48]. Керуючись ідеологічними міркуваннями щодо сутності тоталітарної радянської держави, автор не міг допустити введення в систему функцій радянської держави функції захисту прав людини і громадянина. Він, навпаки, вважав, що “навряд чи можна розглядати як основну внутрішню функцію соціалістичної держави забезпечення прав і свобод громадян” [5, 44]. Натомість інший радянський правознавець О. І. Денисов вважав, що “функція охорони прав і свобод людини властива лише державі соціалістичного типу” [6, 16].

Частково погляди О. І. Денисова поділяли й деякі інші радянські автори, які в систему внутрішніх функцій радянської держави вводили й таку внутрішню функцію, як охорона соціалістичної власності, соціалістичного правопорядку, прав і свобод громадян (С. С. Алексєєв, Б. М. Лазарев, А. І. Лук'янов, П. С. Ромашкін, Н. П. Фарберов).

Функцію захисту прав людини і громадянина в систему функцій радянської держави пропонував увести радянський учений В. Ф. Погорілко: “радянській державі властиво виконувати функцію захисту прав людини і громадянина” [3, 43]. Однак, ураховуючи історичні традиції, монопольне панування марксистко-ленінської ідеології, функція захисту прав людини і громадянина суперечила сутності радянської тоталітарної держави. Саме тому переважна більшість радянських правознавців не виділяла захист прав людини та громадянина в окрему функцію радянської держави. Натомість радянські вчені наполегливо й систематично критикували “буржуазну” концепцію правової держави та головне її призначення - захист прав і свобод людини й громадянина.

Учення про функції держави (їх сутність і зміст) в Україні стало розвиватися на початку 90-х років минулого століття - з проголошенням Україною незалежності. Вирішальний вплив на визначення основних напрямів її діяльності, нових завдань мало визнання Української держави як незалежної, демократичної, соціальної, правової.

Діяльність демократичної правової держави набула людиноцентричного характеру й була підпорядкована захисту інтересів людини та громадянина. Це дало можливість визнати зазначений напрям діяльності Української держави пріоритетним. На думку В. Шафірова, тема прав людини і громадянина… “в різних її виявах має стати лейтмотивом досліджень у галузі загальної теорії права, галузевих юридичних наук” [7, 48]. Ці міркування стали філософсько-методологічною основою дослідження гуманістичної сутності основних напрямів діяльності демократичної, соціальної, правової держави.

У зв'язку з аналізом функції захисту прав і свобод людини та громадянина, потрібно з'ясувати значення термінів: “захист”, “забезпечення”, “охорона”. З приводу тлумачення цих категорій учені дотримуються різних поглядів і часто неоднозначно використовують поняття “охорона”, “захист”, “задоволення”, “забезпечення” прав людини.

Зокрема, А. Ю. Олійник розглядає категорію “забезпечення” прав людини і громадянина як “створення сприятливих умов для їх здійснення, охорона, захист суб'єктивних свобод від правопорушення, відновлення порушеного права компетентними державними органами чи органами місцевого самоврядування, їх посадовими або службовими особами та об'єднаннями громадян шляхом здійснення матеріальних і процесуальних юридичних засобів” [8, 153]. У цьому визначенні частково збігаються за змістом категорії “захист” і “забезпечення”. Водночас І. Сирота взагалі ототожнює категорії “захист” і “забезпечення”: “ці терміни є синоніми” [9, с. 8].

Вважаємо таку позицію хибною. “Охорона” в юридичному сенсі означає позитивний, статичний стан норм права, що спрямовані безпосередньо на охорону суб'єктивних прав і законних інтересів громадян від можливих правопорушень. Порушення цих прав та інтересів приводить у динамічний стан правоохоронні органи, у зв'язку з чим особа реалізує своє право на захист. Тобто до правового захисту громадяни вимушені звертатися лише тоді, коли порушено їх суб'єктивні права чи інтереси, які охороняються законом.

Категорія “захист” - це активна правозастосовна юрисдикційна діяльність компетентних органів державної влади, місцевого самоврядування та інших громадських об'єднань, спрямованих на примусове здійснення юридичного обов'язку, необхідного для реалізації прав людини або спрямованого на відновлення порушених прав чи попередження та припинення правопорушення.