Ураховуючи викладене вище, можна запропонувати таку дефініцію функції захисту прав і свобод людини та громадянина: це система заходів демократичної, соціальної, правової держави, спрямованих на недопущення порушення існуючих прав (їх попередження, контроль і нагляд за дотриманням прав), а також на підтвердження чи відновлення оскарженого чи порушеного права, що реалізується організаційними й правовими засобами та законним шляхом як органами державної влади й місцевого самоврядування, так і громадськими організаціями, з метою нормалізації процесу здійснення прав і свобод особою. Отже, основна мета функції захисту прав і свобод людини та громадянина - нормалізація процесу здійснення прав і свобод особою, без якого вона не може існувати як повноцінна істота.

Права і свободи людини та громадянина, проголошені в Конституції України, загалом відповідають вимогам міжнародних організацій, що спрямовані на захист прав людини, зокрема, положенням Загальної декларації прав людини (1948), Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права (1966), Міжнародного пакту про громадянські й політичні права та Факультативного протоколу до нього, які ратифіковані Україною. Певною мірою положення Основного Закону узгоджено з Європейською конвенцією з прав людини та Протоколами № 1, 2, 4, 7 та 11 до неї, які 17 липня 1998 р. також були ратифіковані нашою державою.

Реалізація функції захисту прав і свобод людини значною мірою залежить не тільки від дотримання міжнародних зобов'язань нашої країни, а, передусім, від фінансового, правового, організаційного забезпечення, рівня розвитку економіки нашої країни, успіхів соціальної політики держави, ефективної її діяльності.

Захист прав людини та громадянина залежить від діяльності держави, функціонування її правозахисного механізму. Через діяльність органів виконавчої влади, суду, прокуратури, органів внутрішніх справ і громадських об'єднань держава має забезпечувати їх практичну реалізацію.

Сьогодні в Україні сформувалася стійка система державних органів і посадових осіб, правомочних захищати права людини та громадянина правовими засобами. Це, передусім, Президент України, який, згідно зі ст. 102 Конституції України, є гарантом прав і свобод людини та громадянина. Цю функцію Президент реалізує як у своїй особистій діяльності, так і видаючи укази, ініціюючи видання законів, спрямованих на захист прав людини і громадянина [10, 176]. Саме нормотворча діяльність Президента є цілеспрямованою юридичною інтелектуально-вольовою діяльністю, уповноваженою створювати, змінювати чи скасовувати нормативно-правові акти в межах і порядку, визначених Конституцією та законами України.

У Конституції України сформульовано вимоги до Верховної Ради України, спрямовані на захист прав людини і громадянина. Зокрема, їм присвячено другий розділ - “Права, свободи та обов'язки людини і громадянина”. Ідеться про права людини та громадянина як систему пріоритетних цінностей, про механізм їх захисту та гарантії, які встановлюються виключно законами; деталізацію багатьох прав і свобод, закріплення нових прав і свобод людини та громадянина.

Захист прав людини і громадянина здійснює представник Верховної Ради України - Уповноважений з прав людини (омбудсмен). Відповідно до Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини” (1997), діяльність Уповноваженого з прав людини спрямована на здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод та захист прав людини і громадянина на території України [11]. Ідеться про порушення громадянських прав, вітчизняне судове свавілля, право на судовий захист, неналежне виконання судових рішень, умови утримання заарештованих тощо. На підставі моніторингу омбудсмен констатує “наявність ознак загальнодержавної кризи в галузі забезпечення прав і свобод людини” [12, 4]. При цьому, зазначає правозахисник, найбільше скарг у європейські правозахисні інституції надходить на дії чи бездіяльність судових органів, органів Міністерства внутрішніх справ, прокуратури, державних адміністрацій і місцевого самоврядування.

Діяльність Кабінету Міністрів України також має бути спрямована на реалізацію захисту прав людини і громадянина, його реформи мають відповідати демократичним цінностям, гуманістичній сутності Української держави. Відповідно до п. 2 ст. 116 Конституції України, Уряд “вживає заходів щодо забезпечення прав людини і громадянина” [13]. Діяльність вищих виконавчих органів державної влади, спрямованої на захист прав людини і громадянина, має надзвичайно важливе значення - забезпечує ефективне здійснення належних конституційних процедур.

Важливу роль у реалізації функції захисту прав і свобод людини та громадянина покладено на місцеві державні адміністрації, які, згідно з п. 2 ст. 119 Конституції України, забезпечують “законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян” [13].

У п. 2 ст. 121 Конституції України законодавчо закріплено повноваження прокуратури, що стосуються захисту прав людини і громадянина: “представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом” [13].

Важливою юридичною гарантією захисту прав людини і громадянина є судовий захист. У ст. 129 Конституції України сформульовано основні засади українського судочинства, спрямовані на захист прав людини і громадянина [13].

Органи державної влади, беручи участь у здійсненні функції захисту прав і свобод людини та громадянина, діють від імені держави й за дорученням держави, наділені специфічними повноваженнями. Саме тому кожний державний орган здійснює лише частину функції захисту прав людини та громадянина і лише в межах наданої їм компетенції. Обсяг і масштаб їх повноважень залежить від призначення органу, його місця в державній структурі, притаманних йому форм і методів роботи. Між державними органами й установами є функціональний зв'язок, що об'єднує їх у єдиний механізм.

Функцію захисту прав людини і громадянина, забезпечення громадського порядку, протидію злочинності Уряд України здійснює, спираючись на правоохоронні органи. Зокрема, у ст. 5 Закону України “Про міліцію” зазначено, що саме міліція “захищає права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань” [14, 2-3]. Проте викладене дає підстави працівникам міліції для притягнення до відповідальності будь-якої особи, яка вчинила правопорушення чи злочин, незважаючи на соціально-правові ознаки особи порушника [15, 20].

У проекті Державної комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю і корупцією в Україні на 2010-2015 роки на органи внутрішніх справ покладено завдання забезпечити профілактику, попередження правопорушень, виявлення й нейтралізацію загроз основним правам і свободам людини та громадянина, припинення протиправних на них зазіхань. Однак лише розроблення досконалої програми не вирішить практичних завдань: “самі концепції на злочинність не впливають. Закон живе, коли застосовується”, - вважає ректор Національної академії внутрішніх справ професор В. Коваленко [16, 7].

Крім державних органів, що покликані реалізувати функцію захисту прав людини та громадянина, питаннями захисту прав і свобод займаються також недержавні організації. Так, останніми роками активізувалася діяльність різних громадських організацій, недержавних підприємств правоохоронної спрямованості - приватний нотаріат, адвокатура, юридичні контори, підприємства приватного розшуку, відособлені підрозділи юридичних осіб, загони сприяння міліції, соціально-профілактичні центри тощо. Зазначені державні органи та громадські організації, недержавні підприємства утворюють єдину систему, спрямовану на захист прав людини і громадянина в нашій державі.

Таким чином, у функціональній характеристиці діяльності демократичної, соціальної, правової держави вітчизняна теорія функцій поступово відмежовується від радянської методологічної догматизації теорії функцій держави, ураховує всі сучасні наукові надбання і, водночас, зберігає позитивні аспекти радянського періоду.

Функція захисту прав людини і громадянина в системі функцій сучасної Української правової держави відіграє центральне системоутворююче місце. Вона має сильний вплив на розвиток і реалізацію всіх основних функцій сучасної держави, сприяє їх демократичному, ефективному здійсненню в різних сферах суспільного життя. Отже, є всі підстави функцію захисту прав людини і громадянина віднести до основних напрямів діяльності Української держави як демократичної, соціальної, правової.

Сьогодні в демократичному суспільстві основні права людини і громадянина, їх реальність, гарантованість державою виражають не тільки фактичне і юридичне становище людини в суспільстві, а й сутність чинних демократичних інститутів захисту прав людини та громадянина. Вони є показником гуманізму й зрілості суспільства. Реалізація функції захисту прав і свобод людини та громадянина відбувається не лише за окремими напрямами, а в цілому, системно громадянами, органами державної влади й місцевого самоврядування, правозахисними рухами, державним і громадським механізмами. Взаємодіючи між собою, вони прагнуть досягти єдиної мети - забезпечити захист прав людини і громадяни.

2. Судовий захист прав і свобод людини як один із способів реалізації особою права на ефективний державний захист своїх прав і свобод

Стаття 3 Конституції України закріпила фундаментальну конституційну засаду, дія якої відповідно спрямовує всю сукупність громадськогополітичних відносин - "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".

Судова влада в Україні виступає як основна юридична гарантія захисту прав і свобод людини і громадянина. Саме тому одним із найважливіших кроків на шляху здійснюваної в Україні судовоправової реформи та розбудови демократичної системи судової влади стала реалізація основоположних правових гарантій здійснення правосуддя із забезпечення гарантованих Конституцією прав і свобод людини і громадянина [17, 149].

Суверена та незалежна українська держава неможлива без неупередженого суду, який є гарантом законності. Судовий захист є найвищою формою гарантії прав людини. Це підтверджується не лише свідомістю громадян демократичного суспільства, а й конструкцією державного механізму [20], у тому числі судової системи і рівнем суддівського корпусу. Ці аспекти мають важливе значення, бо судове рішення є безперечним, оскільки вважається, що найвища оцінка належить тільки одній з трьох гілок влади - судовій [18, 5].

Право на судовий захист С.Д. Мігоряну визначає як "право кожного на справедливий відкритий розгляд і вирішення упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону, конкретної судової справи правовими засобами, наданими суду для здійснення судочинства з метою захисту гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави" [21, 390].

У разі порушення прав, свобод і законних інтересів кожна людина має право на захист з боку держави. З цією метою держава створила систему юридичних засобів: 1) судові; 2) парламентські; 3) адміністративні; 4) контрольнонаглядові; 5) адвокатські; 6) Уповноважений Верховної Ради з прав людини [22, 26-27].