Судовий захист, тобто право кожної людини на справедливий і відкритий розгляд її справи в суді, виступає основною юридичною гарантією прав і свобод людини.

Право на судовий захист не підлягає жодним обмеженням, бо джерелом необмеже ного права на судовий захист виступає безпосередньо Конституція України, яка зазначає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України, а конституційне право на судовий захист прав і свобод, зокрема, не може бути обмежене навіть в умовах воєнного чи надзвичайного стану (ст. 64 Конституції України). Всі інші нормативноправові акти (як законодавчі, так і підзаконні) можуть лише визначати порядок реалізації цього права, а не відмінити його чи встановити такі процедури, які б ускладнили або ж зробили по суті неможливим його реалізацію зацікавленими особами [23, 222].

Проблема судового захисту прав і свобод людини і громадянина є однією з найактуальніших у правовій науці й практиці.

Так у процесі розвитку конституціоналізму і подальшої демократизації держави важливе місце займає інститут безпосередньої участі народу в управлінні державою у формі виборів і референдуму. Недосконалість нашої виборчої системи, незадоволення результатами виборів викликає численні звернення громадян до судових інстанцій за захистом своїх порушених виборчих прав.

Право на судовий захист виборчих прав громадян базується, у першу чергу, на ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року.

Як зазначає російський дослідник М.С. Матейкович, універсальною формою захисту виборчих прав громадян є їх судовий захист -- самодостатній юридичний механізм забезпечення реалізації виборчих прав громадян, який здійснюється компетентними органами судової влади за ініціативою уповноважених законом суб'єктів шляхом конституційного або особливою формою цивільного судочинства з метою запобігання порушенню виборчих прав, усунення перешкод до їх реалізації або поновлення порушеного права [24, 40]. Специфіка судового захисту виборчих прав, на думку автора, полягає в такому:

органи юстиції забезпечують реальну участь громадян в управлінні державними справами й у вирішенні питань місцевого значення;

суди захищають демократичні принципи, на основі яких громадяни реалізують свої виборчі права;

органи судової влади перешкоджають поширенню протизаконних виборчих технологій;

діяльність судової гілки влади сприяє прищепленню суб'єктам виборчого процесу поваги до захисту, "дисциплінує" кандидатів, примушує їх більш відповідально ставитися до прав виборців та інших претендентів на депутатські мандати та виборчі посади;

судові органи наділені найдійовішими повноваженнями у сфері захисту виборчих прав громадян, поєднаними з безумовною обов'язковістю виконання судових рішень, що набрали чинності [24, 41].

У процесі виборів останніх років багато скарг громадян надходить у судові органи з приводу списків виборців.

З метою сприяння реалізації виборчих прав громадянами й усунення порушень у списках виборців, ч.ч. 3 і 4 ст. 173 Кодексу адміністративного судочинства України передбачають, що позовна заява про уточнення списку виборців подається до адміністративного суду без сплати судового збору. Позовну заяву може бути подано не пізніш як за два дні до дня голосування. Суд вирішує адміністративні справи щодо уточнення списку виборців у дводенний строк після надходження позовної заяви, але не пізніше ніж за два дні до дня голосування, а якщо позовна заява надійшла за два дні до дня голосування, - невідкладно. Суд, установивши порушення законодавства про вибори чи референдум, визначає у рішенні спосіб захисту порушених прав та інтересів, а також порядок усунення всіх наслідків цих порушень відповідно до закону або приймає інше передбачене законом рішення. У разі виявлення порушень, що можуть бути підставою для притягнення до відповідальності не за правилами цього Кодексу, суд постановляє окрему ухвалу з повідомленням про наявність таких порушень і надсилає її до органів чи осіб, уповноважених вжити у зв'язку з цим заходів, встановлених законом (ч. 1 ст. 177 КАСУ). судовий захист право свобода

Як слушно зазначає голова Вищої ради юстиції В. Колесніченко, недосконалість виборчого законодавства значною мірою спричиняє звернення суб'єктів виборчого процесу до суду з явно необґрунтованими скаргами (тепер - позовами) з приводу явно незначних порушень виборчого законодавства, які абсолютно не можуть порушити прав суб'єктів виборчого процесу і тим більше вплинути на наслідки голосування [25, 6].

Згідно з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, на спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, поширюється компетенція адміністративних судів.

Точне і неухильне додержання адміністративними судами норм КАС України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, є неодмінною умовою забезпечення їх правильного, справедливого і широкого вирішення з метою захисту прав, свобод та інтересів виборців та інших суб'єктів виборчого процесу чи процесу референдуму.

Аналіз судової практики у справах щодо спорів, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдумом, показує, що деякі суди допускають помилки в застосуванні положень КАС України (274715), який регулює ці питання, іноді за його нормами вирішують спори, що належить вирішувати за правилами цивільного судочинства, або спори, які перебувають за межами виборчого процесу, тощо.

З метою поліпшення розгляду справ цієї категорії та роз'яснення питань, що виникли під час розгляду цих справ у адміністративних судах. Пленум Вищого адміністративного суду України 2 квітня 2007 року видав постанову № 2 "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму".

Вивчення матеріалів судової практики зі справ, що виникли під час виборчих процесів в Україні в 2004 -- 2010 роках, дозволяє дійти висновку про високу ефективність і результативність судового захисту виборчих прав громадян України.

Таким чином, ефективний механізм судового захисту прав людини - це найбільш універсальний демократичний інструмент правової держави [25, 6].

У теперішній час судова форма захисту прав і свобод, а також інтересів людини і громадянина, що захищаються законом, є основною. Право на судовий захист одне з конституційних прав людини та громадянина і на відміну від інших прав воно є гарантією інших прав і свобод. У цьому якраз полягає його особлива і головна цінність.

Затвердженню судового захисту, покликаного не тільки відновлювати порушені права громадян, але й підвищувати відповідальність органів державної влади і посадових осіб з дотримання прав людини, повинні сприяти продовження судової реформи та участь України в міжнародних договорах і конвенціях.

Висновки

Отже, здійснивши дослідження права людини на ефективний державний захист прав і свобод можна зробити наступні висновки:

Право людини на ефективний державний захист прав і свобод - це право на правозастосувальну юрисдикційну діяльність національних компетентних органів, спрямовану на примусове здійснення юридичного обов'язку, необхідного для реалізації права людини, або на відновлення такого права, або ж на попередження чи припинення його порушення. Така діяльність виявляється у належному здійсненні державою її основної функції - функції захисту прав і свобод людини.

Сьогодні в демократичному суспільстві основні права людини і громадянина, їх реальність, гарантованість державою виражають не тільки фактичне і юридичне становище людини в суспільстві, а й сутність чинних демократичних інститутів захисту прав людини та громадянина. Вони є показником гуманізму й зрілості суспільства. Реалізація функції захисту прав і свобод людини та громадянина відбувається не лише за окремими напрямами, а в цілому, системно громадянами, органами державної влади й місцевого самоврядування, правозахисними рухами, державним і громадським механізмами. Взаємодіючи між собою, вони прагнуть досягти єдиної мети - забезпечити захист прав людини і громадяни

Розвиток функції захисту прав і свобод людини та громадянина в ринкових умовах вимагає створення адекватного фінансового, організаційного, правового забезпечення, цілісної, внутрішньо узгодженої системи права, що відповідає сучасним суспільним потребам, відповідної юридичної техніки і процедури. Для поглиблення демократичного змісту функції захисту прав і свобод людини та громадянина бажано:

- реально встановити принцип прямої дії норм міжнародного права у ділянці реалізації та забезпеченні прав і свобод людини і привести у відповідність з ним все наше законодавство; - чітко визначити правове становище окремих груп населення, що більше всіх потребують правового захисту;

- спростити процедуру звернення усіх громадян до міжнародного суду у разі порушення прав людини, коли не досягнуто надійного захисту цих прав у межах своєї країни;

- забезпечити попередню експертизу законодавчих актів з погляду їх невідповідності Конституції України (як тих, що були прийняті до затвердження Конституції України, так і тих, що сьогодні приймаються), а також із Конституцією Європейського Союзу, як важливого і необхідного чинника інтеграції України у європейський цивілізаційний простір;

- гарантувати наявність організаційної, правової, фінансової бази для реального забезпечення прав людини і громадянина;

- максимально послабити негативні наслідки входження Української держави в світовий та європейський економічний, політичний та правовий простір.

Ефективний механізм судового захисту прав людини - це найбільш універсальний демократичний інструмент правової держави.

У теперішній час судова форма захисту прав і свобод, а також інтересів людини і громадянина, що захищаються законом, є основною. Право на судовий захист одне з конституційних прав людини та громадянина і на відміну від інших прав воно є гарантією інших прав і свобод. У цьому якраз полягає його особлива і головна цінність.

Затвердженню судового захисту, покликаного не тільки відновлювати порушені права громадян, але й підвищувати відповідальність органів державної влади і посадових осіб з дотримання прав людини, повинні сприяти продовження судової реформи та участь України в міжнародних договорах і конвенціях.

Список використаних джерел

1. Оборотов Ю. Дослідження цінності держави як актуальний напрямок сучасного правознавства / Ю. Оборотов // Право України. - 2010. - № 1.- С.46

2. Каск Л. И. Функции и структура государства / Каск Л. И. - Л. : Изд-во Лениград. ун-та, 1999. - С. 19

3. Погорилко В. Ф. Функции советского общенародного государства / Погорилко В. Ф. - К. : Знання, 1996.. - С.43, 157

4. Мотиль І. І. Основні внутрішні функції Української держави / Мотиль І. І. - К. : Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2008.. - С. 18

5. Черноголовкин Н. В. Теория функций социалистического государства / Черноголовкин Н. В. - М. : Юрид. лит., 1990. - С. 46-48

6. Денисов А. И. Развитие советской социалистической государственности / А. И. Денисов // Коммунист. - 1965. - № 7. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/

7. Шафиров В. Человекоцентристский подход к пониманию права / В. Шафиров // Право України. - 2010. - № 4. - С. 48