Вступ Розділ 1. Загальний огляд джерел за темою курсової роботи Розділ 2. Місце судового контролю серед інших видів контрольної діяльності Розділ 3. Адміністративне судочинство. Види адміністративних судів Розділ 4. Юрисдикція адміністративних судів та підсудність адміністративних справ. Судові рішення Висновки Література Вступ Актуальність теми дослідження. В умовах правової держави діяльність органів виконавчої влади повинна носити підзаконний характер, тобто здійснюватися на основі й у виконання закону. Специфіка цієї діяльності породжує необхідність судового контролю за її законністю. Цей контроль здійснюється в певних формах, обумовлених особливостями характеру взаємовідносин двох самостійних гілок влади - виконавчої і судової. Основні завдання, що стоять перед державою, є загальними для всіх гілок влади. Про це свідчать положення Конституції України, які наголошують, що визнання, дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина - обов'язок держави. Особливості правового статусу громадянина, на відміну від правового статусу органу влади, вимагають від держави підвищеного захисту їх прав, свобод і законних інтересів. Держава зобов'язана швидко і справедливо реагувати на будь-яке порушення цих прав і свобод з боку органів державної або місцевої влади та їх посадових осіб. Таким чином, у Конституції України закладений механізм взаємодії двох гілок державної влади - виконавчої і судової. Як відомо, основною функцією судових органів влади є здійснення правосуддя. В той же час суди здійснюють функцію судового контролю за діяльністю органів виконавчої влади щодо громадян й інших суб'єктів правовідносин, які виникають у сфері виконавчої та розпорядчої діяльності вказаних органів. Вирішуючи загальні завдання забезпечення законності діяльності державної влади в країні, органи судової влади взаємодіють з органами виконавчої влади, здійснюючи судовий контроль. Проблематика судового контролю та нагляду як способу забезпечення прав і свобод людини і громадянина для юридичної науки є традиційною. Широко обговорювались питання про розширення судового контролю. Зокрема, М.С. Строгович висловився за право суду розглядати справи за скаргами громадян на дії державних органів і посадових осіб без всяких обмежень. В.І. Ремньов запропонував значно розширити можливості оскарження до суду дії органів державного управління. М.І. Бару і А.А. Пушкін висловились проти встановлення повного переліку випадків оскарження до суду дій органів управління. Ставились питання про те, що є предметом оскарження (які конкретно дії посадових осіб можна оскаржити), і яка форма судового провадження може бути використана для розгляду скарг громадян. За надання необмеженої можливості звернення до суду із скаргами на дії посадових осіб виступили В.М. Сіренко, Л.Я. Носко, В.В. Комаров. Огляд наукової літератури дозволив зробити висновок, що теоретично, тема виникнення та дії судів адміністративної юстиції в науковій літературі розроблена досить широко. Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи. Об'єктом дослідження курсової роботи є законодавство України в галузі регулювання діяльності органів судової влади України. Предмет дослідження - судовий контроль за діяльністю публічної адміністрації. Метою курсової роботи є дослідження судового контролю за діяльністю публічної адміністрації. Мета роботи передбачає виконання таких завдань: здійснити загальний огляд джерел за темою курсової роботи; визначити місце судового контролю серед інших видів контрольної діяльності; охарактеризувати адміністративне судочинство та види адміністративних судів; дослідити юрисдикцію адміністративних судів та підсудність адміністративних справ, а також судові рішення. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження. Основою для написання роботи стало практичне вивчення конституційного законодавства України. Розділ 1. Загальний огляд джерел за темою курсової роботи Кожна держава має власну історію розвитку та становлення наукових поглядів на інститут адміністративної юстиції. Це пов'язано, передусім, з особливостями національного законодавства, швидкістю або, навпаки, повільністю переходу тієї або іншої держави на шлях побудови демократії, запровадження елементів правової державності. Інакше кажучи, інститут адміністративної юстиції міг виникнути тільки там і тільки тоді, коли абсолютизм почав здавати свої позиції на користь демократії. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що розвиток наукових поглядів на інститут адміністративної юстиції має національні особливості, оскільки зазначені процеси у різних країнах проходили у різні часи та під впливом різних факторів. У сучасній вітчизняній та зарубіжній адміністративно-правовій науці існує ціла низка різноманітних підходів до визначення змісту поняття "адміністративна юстиція". Велика юридична енциклопедія визначає адміністративну юстицію як систему спеціальних судових органів, головним завданням яких є контроль за законністю дій та рішень адміністрації (органів виконавчої влади) при розгляді позовів та скарг громадян або організацій у зв'язку із порушенням їх прав та законних інтересів [15, 19]. Юридичний словник за ред. Ю. Шемшученка трактує адміністративну юстицію як особливий порядок вирішення адміністративно-правових спорів судами та іншими уповноваженими на те державними органами [47, 47]. Розгляд існуючих наразі у сучасному адміністративному праві наукових доробок дає можливість виділити цілу низку визначень поняття "адміністративна юстиція", серед яких: судовий контроль, що здійснює суд при вирішенні спорів у сфері публічно-правових відносин (Н. Саліщева, Н. Хаманьова, Н. Писаренко); судовий механізм захисту прав людини (Р. Куйбіда, Ю. Педько); адміністративне судочинство як галузь правосуддя, метою якої є вирішення судами спорів між громадянами та органами управління або ж між самими органами управління (В. Кампо, Ю. Старілов, Д. Бахрах); система судових органів, спеціалізованих судів (О. Кузьменко, І. Решота, І. Панова); інститут судового оскарження актів управління (О. Пасенюк, О. Лістратов) та ін. [37, 15-18]. Таке різноманіття визначень та деталізація у трактуванні адміністративної юстиції, що, проте, не дає можливості охарактеризувати дане поняття у повній мірі, зумовлюється, переважно, специфікою конкретних дослідницьких завдань, які вирішуються тими чи іншими науковцями. Намагаючись об'єднати близькі за змістом трактування, Р. Куйбіда та В. Шишкін, виділяють серед існуючих у сучасній науці три основні групи визначень адміністративної юстиції: адміністративна юстиція як особливий порядок вирішення адміністративно-правових спорів судами та іншими уповноваженими на те державними органами; адміністративна юстиція як самостійна галузь правосуддя, метою якої є вирішення судами спорів між громадянами та органами управління; адміністративна юстиція як система спеціалізованих судів або спеціальних судових підрозділів, що здійснюють адміністративне судочинство [32, 16]. На думку О. Тихомирова та О. Гусарєвої, зазначеним групам визначень відповідають три загальні підходи до розуміння сутності адміністративної юстиції - процедурно-процесуальний, функціональний та інституційний. Відповідно до процедурно-процесуального підходу адміністративна юстиція визначається як особливий порядок вирішення спорів (або як вид судочинства). Розглядаючи адміністративну юстицію з даної точки зору, такі вчені, як В. Бевзенко, Ю. Битяк, В. Гаращук, О. Дяченко та ін. під адміністративною юстицією розуміють встановлений законом порядок розгляду й вирішення в судово-процесуальній формі справ, які виникають у сфері державного управління між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, та органами виконавчої влади й місцевого самоврядування (посадовими особами) - з іншого, здійснюваний загальними або спеціально створеними для вирішення правових спорів судами [14, 17-18; 10, 218]. За функціональним підходом головний акцент робиться на здійсненні державою функції захисту прав і свобод громадян. Розвиваючи даний підхід, Ю. Тихомиров, А. Комзюк, та ін. визначають адміністративну юстицію як спеціальний механізм, гарантований державою та закріплений чинним законодавством спеціальний спосіб захисту прав громадян від неправомірних дій адміністрації [45, 14; 27, 38]. Згідно з інституційним підходом адміністративна юстиція характеризується як система спеціалізованих судів. Представники цього підходу (В. Авер'янов, О. Миколенко та ін.) визначають адміністративну юстицію як систему судових органів (судів), до компетенції яких входить розгляд та вирішення адміністративних публічно-правових спорів, що виникають у зв'язку зі зверненнями фізичних чи юридичних осіб до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб. Визначаючи сутність та зміст адміністративної юстиції через її співвідношення з адміністративним судочинством, деякі автори пропонують розрізняти дані правові інститути. Так, Р. Синельник розглядає адміністративну юстицію виключно як відповідну систему судових органів, тоді як під адміністративним судочинством розуміє діяльність судів щодо розгляду та вирішення адміністративних справ [11, 251]. О. Сухарев, також розрізняючи дані поняття, вважає адміністративну юстицію формою здійснення контролю за державним адмініструванням, механізмом забезпечення законності здійснених адміністративних актів, тоді як адміністративне судочинство постає як урегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність із практичного розгляду судовими органами адміністративно-юрисдикційних справ [43, 15]. Інші дослідники (Ю. Старілов, Д. Бахрах, А. Руденко), виходячи з загального розуміння юстиції як правосуддя, тобто виду державної діяльності, в якому реалізується судова влада [15, 464], практично ототожнюють поняття "адміністративна юстиція" та "адміністративне судочинство" (правосуддя), під яким розуміють спеціальну гілку судочинства, що забезпечує судовий контроль за публічною владою, діяльністю органів виконавчої влади, різних публічних правових інститутів, установ і організацій [41, 10]. Таким чином, з позицій функціонального підходу до визначення сутності адміністративної юстиції, остання являє собою форму реалізації державної функції правосуддя. О. Пасенюк відзначає, що "адміністративна юстиція є особливим різновидом правосуддя, що передбачає діяльність адміністративних судів з розгляду та вирішення адміністративних спорів, які ініціюються громадянами шляхом оскарження протиправних дій чи бездіяльності органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб відповідно до правил адміністративного судочинства, встановлених законом" [6, 84]. Розглядаючи адміністративне судочинство як процесуальний аспект адміністративної юстиції (діяльності судів), доцільно виділити у науковому тлумаченні адміністративної юстиції інституційного (організаційного) і процесуального аспектів існування та функціонування даного інституту. Таким чином, адміністративну юстицію можна визначити як: систему спеціалізованих судів, що здійснюють контроль за дотриманням законності в сфері державного управління; особливий процесуальний порядок вирішення адміністративно-правових спорів між громадянином або організацією, з однієї сторони, та органом державного управління - з іншого (в такому розумінні адміністративна юстиція являє собою здійснення правосуддя (різновид судової діяльності), оскільки здійснюється із додержанням основних елементів судового розгляду). Доцільність такого розуміння адміністративної юстиції, що одночасно поєднує зазначені підходи, відзначають такі сучасні науковці, як Ю. Георгієвський, І. Коліушко, Ю. Педько, В. Стефанюк. Так, І.