В процесі адміністративного нагляду перевіряється фінансова і господарська діяльність. Судовий контроль пов'язаний з дотриманням законності. Наглядові функції виконуються від імені держави, а це дозволяє в межах закону застосовувати заходи адміністративного примусу. Залежно від характеру діяльності інстанції мають право провадити контрольні виміри, експертизи, призупиняти роботу підприємств. Суд же такими повноваженнями не наділений. Він залежно від обставин може призначити експертизу, але сам її не провадить. Слід вказати на те, що за виявленим порушенням органи адміністративного нагляду мають можливість самі прийняти рішення і передати зібрані матеріали на розгляд уповноваженим органам, наприклад, адміністративним комісіям, сільським (селищним) радам народних депутатів. Тоді як суд, як правило, сам вирішує питання про відповідальність правопорушників [17]. Особливе місце в системі державних органів належить прокуратурі. Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами, державними комітетами, відомствами, іншими органами державного і господарського управління та контролю, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами, військовими частинами, політичними партіями, законодавчими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами, та громадянами здійснюються Генеральним прокурором України і йому підпорядкованими прокурорами. Повноваження прокурора знаходять своє відображення у вказівках і вимогах усунути порушення нормативного акту. Прокурор не має ніяких управлінських повноважень щодо піднаглядного органу, отже рішення, які видає прокурор, управлінським назвати не можна. Як орган вищого нагляду, який не входить до системи виконавчої влади, прокуратурі надано право здійснювати нагляд за законністю дій всіх органів, що самі повинні забезпечувати законність на території України. Наявність специфічних форм реагування (припису, протесту, подання, постанови), незалежність від усіх гілок влади дає їй перевагу при здійсненні нагляду за дотриманням законності. Виходячи з цього, прокурорський нагляд є важливою правовою гарантією прав і законних інтересів людини і громадянина. Саме тут виявляється схожість суду і прокуратури у забезпеченні законності на території держави. Для виконання цього завдання суд і прокуратура мають у своєму розпорядженні правові засоби та шляхи їх застосування, які відрізняють прокурорський нагляд від судового контролю. Значною відмінністю прокурорського нагляду від судового контролю є те, що останній за своєю ініціативою не провадить спостережень за законністю у сфері державного управління. Іншою відмінністю судового контролю від прокурорського нагляду є те, що розгляд і вирішення справ від імені держави про порушення законності проводиться в судових засіданнях відповідно та на підставі норм процесуального законодавства. А прокуратура будує свою діяльність, ґрунтуючись на головному для неї принципі підпорядкування по вертикалі, тобто підпорядкування нижчого прокурора вищому. Отже з викладеного випливає, що в системі способів забезпечення законності в державному управлінні суд посідає відповідне місце. Не викликає сумнівів те, що практичне його застосування є також важливим чинником реалізації прав і законних інтересів людини і громадянина. Судовий контроль щодо реалізації прав громадян в галузі державного управління є особливим видом діяльності судів різних юрисдикцій, який полягає у прямій або опосередкованій перевірці правомірності державно-управлінських рішень, який складає сутність справи або супроводжує розгляд і розв'язання окремих правових спорів і наслідком якого можуть бути відновлення порушеного режиму законності, забезпечення охорони суспільних відносин та поновлення порушених прав суб'єктів різноманітних правовідносин, які виникають у державі. Розділ 3. Адміністративне судочинство. Види адміністративних судів Нормативне визначення адміністративного судочинства надається п. 4 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого воно визначається як діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому кодифікованим законом. Наявність кодифікованого закону - Кодексу адміністративного судочинства України, - прийнятого 6 липня 2005 р., а також усталена з 2005 р. судова практика підтверджують самостійність адміністративного судочинства як окремої галузі права. Адміністративне судочинство можна охарактеризувати як судовий порядок розгляду спорів, що виникають у сфері владного управління між фізичними та/або юридичними особами, з одного боку, та суб'єктами владних повноважень - з іншого. Наявність суб'єкта владних повноважень в адміністративному судочинстві є обов'язковою умовою. Одразу необхідно зазначити, що поняття "адміністративне судочинство" (адміністративний процес) слід розглядати як адміністративне судове право у значеннях: адміністративне судочинство як галузь юридичної науки; позитивне (об'єктивне) адміністративне судочинство як галузь права; адміністративне судочинство як окрема галузь правосуддя [7, 65]. Адміністративне судочинство як галузь юридичної науки розглядає чинне законодавство і судову практику його застосування, його історію та теорію, законодавство інших держав, яке регулює визначені правовідносини. Адміністративне судочинство має свій предмет і метод. Як галузь науки адміністративне судочинство також доцільно розглядати як цілісну систему знань про правовий зміст процесів, явищ процедур, що склалися - теоретичній та практичній сферах адміністративного судочинства. Право адміністративного судочинства вивчає поняття і зміст права на судовий захист у публічно-правових відносинах, порядок і форми його реалізації та механізм забезпечення. Реалізація права адміністративного судочинства здійснюється за допомогою позовного провадження. Характерними рисами адміністративного судочинства як галузі права можна визначити наступні: адміністративне судочинство є формою реалізації адміністративного права як права матеріального; спрямоване на регулювання публічно-правових відносин; одним із суб'єктів завжди виступає суб'єкт владних повноважень; наявність публічного інтересу; наявність специфічного, лише йому притаманного, методу - імперативно-диспозитивного з певними особливостями; його норми встановлюються Верховною Радою України, що є вищим органом законодавчої влади; воно знаходить вияв як у законах України, так і в міжнародних нормативно-правових актах [7, 66]. Позитивне (об'єктивне) адміністративне судочинство являє собою сукупність юридичних норм, що встановлюють правила з'ясування: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги адміністративного позову та заперечення проти нього, і якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку звернення до суду тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин; чи підлягають задоволенню позовні вимоги; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави для негайного виконання постанови суду; чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову тощо [7, 66]. Адміністративне судочинство як галузь права включає в себе: загальні положення (завдання адміністративного судочинства, визначення понять, які вживаються у КАС, законодавство про адміністративне судочинство, принципи адміністративного судочинства, положення щодо правової допомоги при вирішенні справ у адміністративному суді); організацію адміністративного судочинства (адміністративну юрисдикцію і підсудність адміністративних справ, склад суду, відводи, судові виклики і повідомлення, фіксування адміністративного процесу, норми щодо учасників адміністративного процесу тощо); провадження у суді першої інстанції (звернення до адміністративного суду та відкриття провадження у адміністративній справі, підготовче провадження, судовий розгляд справи тощо); перегляд судових рішень (апеляційне провадження, касаційне провадження, провадження за винятковими обставинами, провадження за нововиявленими обставинами); процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах; заходи процесуального примусу; прикінцеві та перехідні положення [7, 66]. Адміністративне судочинство як окрема галузь правосуддя характеризується: наявністю триланкової системи спеціалізованих судів. На сьогоднішній день існують окружні, апеляційні адміністративні суди та Вищий адміністративний суд України; можливістю перегляду судового рішення за винятковими обставинами; наявністю кодифікованих процесуальних норм. На сьогоднішній день є чинним Кодекс адміністративного судочинства України; наявністю так званого принципу презумпції вини суб'єкта владних повноважень, якщо він виступає як відповідач. Фактично, на такого суб'єкта покладений обов'язок довести правомірність своїх рішень управлінського характеру, здійснення певних дій або бездіяльності (ст. 71 КАС України). Цей принцип вирівнює фізичну або юридичну особу в спорі проти суб'єкта владних повноважень, який, безумовно, має адміністративний інструментарій тиску на громадянина або юридичну особу. Виходячи з даної норми вважається, що суб'єкт владних повноважень є винним доти, поки не доведе свою невинність в адміністративному суді; наявністю спеціально підготовлених суддів та працівників апарату; наявністю спеціалізованого об'єкта судового захисту; наявністю певної спеціалізації суб'єктного складу спірних правовідносин. В адміністративних справах однією із сторін обов'язково має бути суб'єкт владних повноважень; наявністю особливостей провадження в окремих категоріях адміністративних справ [7, 67]. Крім того, адміністративне судочинство може розглядатися як соціальне явище, що характеризується додатковим підтвердженням належності громадянського суспільства в країні. Держава, в особі державних органів, доволі обмежено використовує у публічних правовідносинах диспозитивний метод приватноправового регулювання, залишаючи досить широкою можливість втручання в ці правовідносини шляхом імперативного регулювання або впливу. Публічне право домінує в суспільствах, відносини в яких контролюються державними органами, а подекуди державна регламентація є майже тотальною. Адміністративне судочинство є гарантією прав та інтересів особи в царині публічно-правових відносин, стверджуючи, що особа має можливість і право на судовий захист від свавілля суб'єктів владних повноважень. Як соціальне явище адміністративна юстиція представляє собою відповідь прогресивно налаштованої частини суб'єктів владних повноважень, юридичних осіб приватного права та громадян - авторитарно налаштованій частині суб'єктів владних повноважень. Взаємовплив судової влади та органів виконавчої влади проявляється у тому, що суд може скасовувати суперечливі Конституції та законам України акти органів державного управління; розглядати скарги громадян на незаконні рішення, дії чи бездіяльність органів управління. Відповідно до ст. 19 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", в Україні створюються адміністративні суди, що розглядатимуть адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами в сфері державного управління (справи адміністративної юрисдикції). Система адміністративних судів побудована наступним чином. Судами першої інстанції є: по-перше, неспеціалізовані місцеві загальні суди. Вони поряд з адміністративними справами розглядають цивільні і кримінальні справи. Це районні, міські, районні у містах та міськрайонні суди. По-друге, окружні адміністративні суди. Місцеві загальні суди і окружні адміністративні суди є судами першої інстанції та не підпорядковані одні одному.