ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Характер судочинства Київської Русі

1.1 Різновиди судів

1.2 Вид судового процесу

Розділ 2. Досудовий розшук «злочинця-відповідача»

2.1 «Заклич»

2.2 «Звід»

2.3 «Гоніння сліду»

Розділ 3. Види судових доказів за Руською Правдою

3.1 Власне зізнання, свідчення «послухів та видоків»

3.2 Речові докази, сліди скоєння дій, «Суд божий» (присяга,ордалії, поєдинок)

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Розглядаючи історію Київської Русі нас безпосередньо цікавлять питання, що стосуються утворення та розвитку державності та права даної країни. Отримуємо ми цю інформацію з досліджень науковців або безпосередньо з письмових джерел тієї епохи, які дійшли до наших днів. До них можна віднести русько-візантійські договори, законодавчу та судову практику князів, зокрема, «Руську Правду», яка є вінцем давньоруського права. Її прототипами, як вважають дослідники, були збірники законів “Статут” і “Закон руський” початку Х ст., -- тодішні підвалини судочинства.

Право Київської Русі складалось й вдосконалювалось у процесі еволюції Давньоруської держави. Початковим його джерелом був звичай. Саме на ньому базувалися вище названі правові пам'ятки. Найважливішою серед них є Руська Правда, де найповніше подано характерні для того часу правові норми. Право Київської Русі охороняло власність і забезпечувало привілейоване становище панівної феодальної верстви. Феодально залежне населення перебувало поза законом.

Історія держави і права Київської Русі яскраво свідчить про те, що вона займає важливе й помітне місце у вітчизняній історії. Це пояснюється тим, що в цей період склались давньоруська народність, основи держави і права. Це, зокрема, стосується і судової системи. Судочинство Київської Русі стало своєрідною основою для виникнення та розвитку вітчизняного судочинства.

Слід зазначити, що суд давньокиївської держави відрізняється сукупністю своєрідних рис, які закріплені, зокрема, в Руській Правді.

Отже, актуальність теми даної курсової роботи полягає у тому, аби визначити звідки бере початок вітчизняна система судочинства, вивчити особливості судочинства Київської Русі.

Метою даної роботи є простеження зародження та розвитку судової системи давньоруської держави, а також виявити загальні риси такої системи, її особливості порівняно з іншими.

Тому, відповідно, завдання курсової роботи такі:

- дослідити перебіг розвитку суду в Київській Русі

- визначити специфіку судочинства

- визначити систему судів, юрисдикцію кожного з них

- виявити етапи досудового розшуку, їхні характеристики

- дослідити судові докази, якими оперували позивач та відповідач у суді, їхні особливості та значення

У даній роботі розглянуто період розвитку судочинства від виникнення Київської Русі і до її феодальної роздробленості. Мною будуть розглянуті система судів давньоруської держави, вид судового процесу, який домінував та його особливості, етапи досудового розшуку злочинця, а також система доказів за Руською Правдою, якою керувалися при розгляді справ, якщо траплялись якісь незрозумілості чи неточності. Судовий процес в Руській державі називався “тяжба”. Сторонами виступали як юридичні (церква, верв), так і фізичні особи. Не могли бути свідками жінки і закупи. Процесуальні сторони називалися позивачами, сутяжниками або суперниками.

Суду фактично належала роль посередника між обома сторонами.

Судовий процес відбувався публічно й проводився усно. Він носив обвинувально-змагальний характер, відбувався у присутності свідків. Сторони змагалися в словесній баталії за формулою “слово проти слова”, підтверджуючи свої заяви й клопотання доказами.

Джерела періоду, що нас цікавить, нечисленні. Найбільш ємна та обширна інформація по даній темі міститься в записах арабських мандрівників Х століття, русько-візантійських договорах, церковних статутах Володимира та Ярослава, у найважливішій пам'ятці давньоруського права - «Руській Правді», а також у ряді робіт істориків та науковців.

Методи дослідження, що використані при написанні курсової роботи, такі: аналіз теоретичних джерел з теми дослідження, історико-описовий та історико-класифікаційний методи, метод правового дослідження окремих подій і явищ та деякі інші.

Структуру курсової обумовлено, зокрема, її метою і завданнями.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕР СУДОЧИНСТВА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

1.1 Різновиди судів

Початковий етап формування вітчизняної традиції судочинства очолює період Київської Русі. Так, уперше в давньоруській історії слово «суд» згадується у Статуті князя Володимира Святославовича «Про десятини і людей церковних». [1, с.6] На думку більшості дослідників, у Київській Русі суд не був відділений від адміністрації. Він захищав насамперед інтереси панівних верхів давньоруського суспільства.[2, с.69]

Загалом судова система Русі пройшла тривалий період формування від общинно-вічової до державної. Джерела називають нам суди князя, тіуна, мечника, волостеля, посадника, митрополита, єпископа, ябедника тощо. В цілому усі суди Русі можна об'єднати в три групи: державні, приватні та церковні.

І. Державні (або публічні):

1. Князівський (княжий суд). Його здійснював сам князь як верховний суддя або його урядовці чи спеціально призначені судді - посадники, тисяцькі, тіуни, метальники, ябедники, вирники, волостелі. [3, с.212] Це знайшло свій відбиток у статтях Руської Правди, зокрема в статтях 41 Короткої редакції (далі - К. П.), 9-10, 20, 74, 86, 107-108 Поширеної редакції (далі - П.П.), в яких визначаються та уточнюються судові стягнення на користь численних осіб допоміжного судового персоналу (наприклад, мечника, дитячого, метельника). Княжий суд здійснювався за умови, що одна зі сторін належала до стану феодалів. Хоча в окремих випадках могли позиватися до нього й міщани, смерди і навіть закупи. Щодо князя, то судити особисто було його правом, виявом його волі, а не обов'язком. [4, с.177] Тому нерідко він делегував своє право тіунам, які діяли від його імені.

Таким чином, вищою судовою інстанцією в Древній Русі був Великий князь. Він володів великими повноваженнями під час процесу, зокрема він був вправі:

- брати участь у судовому засіданні

- ухвалювати рішення щодо цивільних справ, оголошувати вирок в кримінальній справі

- помилувати злочинця

У своїй діяльності, проте, він не був всевладним тираном. Його стримували «Закон руський» й міждержавні договори. [5, с.203]

2. Вічовий суд - розглядав на народних зборах (вічі) найважливіші справи, які стосувалися общини (перерозподіл землі, межові спори, вбивства, крадіжки) та держави (організація ополчення).

3. Громадський суд (народний) - здійснювався вервним старостою та старцями, судними мужами, добрими людьми. Він розглядав всі цивільні і карні справи, брав участь у дізнанні або провадженні судового слідства.

ІІ. Приватні (або панські, доменіальні), їх проводили феодали землевласники (бояри, дружинники, урядовці) над своїми залежними людьми, а саме: холопами, челяддю і частково закупами та рядовичами.

ІІІ. Церковні (або духовні). Запровадження християнства в Київській

Русі та зростаючий вплив церкви на віруючих визначили виникнення церковного суду. Існували вони в митрополії (митрополичі) та єпископствах, які підлягали єпископам та очолювалися ними. Юрисдикція церковного суду охоплювала духовенство та їхні родини, церковну прислугу (їхні правопорушення як проти релігії, так і цивільні та карні), а також всіх християн-віруючих, якими опікувалася церква (віра, подружжя). Здійснювалися суди при монастирях і керувалися статутами та нормами візантійського канонічного права, а згодом - церковними статутами Володимира та Ярослава. [6, с.185] Якщо ж «церковна людина» судилася з нецерковною, то тоді складався так званий «обочий суд» - із княжих та єпископських судів разом. [7, ст.101]

1.2 Вид судового процесу

Про процедуру судового розгляду за "Руською правдою" відомо небагато. Очевидно, заінтересована особа (потерпілий) повинна була сама порушувати справу в громадському суді або ж звертатися по захист до князівського уповноваженого. Звинувачення мало бути персональним, тобто направленим проти відомої особи. [8]

«Правда» не має чіткого розмежування між кримінальним і цивільним процесами, хоча деякі процесуальні дії (наприклад, гоніння сліду, звід) могли застосовуватися лише у кримінальних справах. В цілому і у кримінальних, і у цивільних справах застосовувався змагальний процес. [3, с.215]

Його основними рисами є:

- сторони називалися «позивач» та «відповідач»

- судовий процес розпочинався із заяви позивача

- сторони в процесі визначалися формально рівними, що позначалося у їх однакових стартових можливостях

- розподіл тягаря доказування між сторонами

- позивач збирав тільки докази, які підтверджували обвинувачення, а відповідач - лише ті, які його виправдовували

- пасивний характер суду в доказуванні, що виражалось у тому, що суддя не досліджував доказів, зважуючи їх внутрішню силу, не обґрунтовував вирок [9, с.217-219]

- завершення процесу в разі визнання відповідачем вини

В період Руської правди позивач сам притягував до суду відповідача, і виконання рішення проводилось стороною, яка виграла справу. [10, с.2] Крім того, в ті часи покривджений мусив самотужки шукати злочинця, добирати свідків і таке інше. [7, с.100]

Рішення суд виносив усно, оголошуючи всім присутнім. У карних справах його виконували слуги князя (дружинники), одержуючи за це плату (мито). Цивільні вироки виконувала відповідна сторона, за допомогою слуг князя, церкви чи пана, залежно від того, чий був суд. Апеляційних інстанцій не існувало, вирок виконувався негайно. Лише заможна людина могла поскаржитися князеві і попросити (за встановлену плату) переглянути справу. [3, с.215-216]

Отже, судовий процес у Київській Русі мав яскраво виражений змагальний характер: він починався лише з ініціативи позивача, сторони в ньому (позивач і відповідач) користувалися рівними правами, судочинство здійснювалось публічно та усно, не існувало розбіжностей між цивільним та кримінальним процесами.

РОЗДІЛ 2. ДОСУДОВИЙ РОЗШУК «ЗЛОЧИНЦЯ-ВІДПОВІДАЧА»

2.1 «Заклич»