Кримінальний злочин - це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).

Якщо суспільне небезпечний проступок не заборонений кримінальним законом, він злочином не визнається.

Якщо проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня суспільної небезпечності, він також не може бути визнаний злочином.

Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідальності, законом як наслідок цього передбачена судимість.

Правопорушення за сферами громадського життя бувають:

- у сфері соціально-економічних відносин;

- у суспільно-політичній сфері;

- у сфері побуту і дозвілля.

Правопорушення за колом осіб розрізняють на:

- особисті;

- групові (колективні).

Груповими називаються правопорушення, вчинені об'єднанням дій членів групи, які характеризуються певним ступенем спільності інтересів, цілей і єдністю дій.

Звернемо увагу на міжнародні правопорушення. Міжнародні правопорушення - це дії або бездіяльність суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству (таблиця 1.2).

Таблиця 1.2 - Міжнародні правопорушення

Міжнародні правопорушення

міжнародні делікти (проступки)

міжнародні злочини

(наприклад, порушення торгових зобов'язань)

(наприклад, работоргівля, піратство, міжнародний тероризм та ін.)

У кожному із видів правопорушень можливі:

- рецидив - вчинення правопорушення того самого виду після застосування примусового заходу за перше правопорушення;

- повторність - вчинення нового правопорушення до застосування примусового заходу за перше правопорушення.

Крім того, частина осіб, які вчинили правопорушення і зазнали покарання, після цього вчиняють правопорушення іншого виду (більш-менш тяжкі). Мають місце і приховані правопорушення. Їх безкарне вчинення негативне впливає на моральну і правову свідомість як самих правопорушників, так і тих осіб (особливо хитливих), що знали про їх вчинення.

При цьому причинами правопорушень є:

- фактори суб'єктивного характеру - низький рівень правової культури, правовий нігілізм, омани в ціннісній орієнтації особи в умовах розвитку ринкових відносин (наприклад, криміналізація економіки, що продовжується, збільшення кількості збройних нападів на банкірів, підприємців і об'єкти охорони);

- конкретні суперечності в суспільстві, прояви суспільної кризи, хиткість соціального становища, розбіжності рівня розвитку продуктивних сил і потреб суспільства;

- недоліки в правотворчості і правозастосуванні: суперечності нормативно-правових актів, прогалини в законодавстві, слабка діяльність правоохоронних органів та ін. (наприклад, рівне ставлення до всіх видів власності вимагає вживання рівних заходів їхнього захисту).

При цьому, правопорушення надзвичайно різноманітні як по видах, так і по тяжкості наслідків, мотивах здійснення і т.д. Разом з тим вони мають загальні ознаки, що дає можливість досліджувати не тільки окремі види правопорушень, але і всю їх сукупність, вивчати причини їх здійснення і боротися з ними. Проте існує тільки одна наука, що вивчає самий суспільно-небезпечний вид правопорушень, злочину: кримінологія. Що ж до аналізу всієї сукупності правопорушень в суспільстві, то немає не тільки спеціальної науки (хоча є окремі роботи), але і терміну, що позначає цю сукупність, подібного поняттю “злочинність”, позначаючого сукупність злочинів, що скоєні в даному суспільстві. Пропонуються терміни “делікатність”, “правопорушність”, “сукупність правопорушень”, але жоден з них в літературі поки не затвердився. Тому слід мати на увазі, що коли ми говоримо про причини правопорушень і способи боротьби з ними, ми користуємося переважно даними кримінології.

Однією з характеристик суспільства є правопорушність Якщо правопорушення - це соціальне значущий акт індивідуальної поведінки, що включає в себе, крім суспільних моментів, біологічні, фізіологічні, психологічні характеристики, то правопорушність - соціальне явище, яке являє собою систему (сукупність) конкретних правопорушень. Це один із видів соціальних відхилень.

Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціального розвитку, пов'язаного з ним прогресу або регресу виробництва і обумовленого ними розузгодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення, так само як і розузгодження статусу індивіда (освітнього, культурного), неминучі. Невідповідність (розузгодження) соціального статусу індивіда обумовлює замах на існуючий суспільний порядок (наприклад, політичний діяч зловживає владою, щоб “зрівняти” своє економічне становище з роллю в партії або державі; особи найманої праці використовують нелегальні можливості, коли продаж власної робочої сили не дозволяє їм задовольнити свої потреби, сформовані суспільством).

Суспільство, побудоване на товарно-ринкових відносинах, може утримувати правопорушність в її статичній рівновазі, але не здатне викорінити її. Одним з найдійовіших засобів утримання правопорушності в необхідних рамках є юридична відповідальність.

2 Склад правопорушення та характеристика його елементів

Правопорушення є діями, що суперечать нормам права. Протиправність правопорушення виражається в тому, що громадянин, інша особа порушує яку-небудь діючу норму права, діє всупереч її розпорядженням і тим самим протиставляє свою власну волю волі держави, вступає з ним в конфлікт.

Особливість конфлікту громадян, або інших осіб з державою, який виявляється у формі правопорушень, полягає в тому, що суб'єкти діють протиправно, всупереч нормам права, що забороняють відповідну поведінку або що зобов'язав до активних дій. Оскільки кожна норма права закріплює не тільки обов'язки, але і права, те всяке порушення норми права є посяганнями на права інших осіб і, отже, є соціально-шкідливим, небезпечним.

Проте не всяке спричинення шкоди іншій особі є правопорушенням. Законодавством допускаються ситуації, в яких подібні дії признаються правомірними. Це, наприклад, спричинення шкоди в стані необхідної оборони, крайньої необхідності, з відома потерпілого, при виконанні професійних обов'язків, у випадках виробничого ризику, затримання особи, що вчинила злочин, виконання законного наказу керівника по роботі, службі.

Таким чином, необхідною ознакою правопорушення є протиправність. Діяння, яке не порушує яких-небудь норм права, може бути аморальним, порушенням норм суспільних організацій, але не правопорушенням.

Якщо будь-яке правопорушення є протиправним діянням, то не будь-яка протиправна дія неодмінно є правопорушенням. Наприклад, кримінальне законодавство звільняє від відповідальності осіб, які вчинили злочинні діяння під фізичним примушенням. Для визнання протиправного діяння правопорушенням необхідно, щоб воно було винне.

Вина розуміється як психічне відношення правопорушника до скоєного діяння і виражається, перш за все, в тому, що він усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння або не усвідомлює, хоча міг і повинен був усвідомлювати. Усвідомлення суспільної небезпеки діяння може виходити з різних обставин і, перш за все із знань про наявність норми, що забороняє подібні дії.

Цілком можливі ситуації, коли правопорушник не знав про наявність відповідної заборони в чинному законодавстві. Проте ця обставина не звільняє від відповідальності за вчинене правопорушення. В праві існує презумпція знання закону. Ще з часів Стародавнього Рима діє принцип, згідно якому не можна відговорюватися незнанням закону. В сучасних умовах держава і його органи публікують всі нормативно-правові акти, що зачіпають права і інтереси громадян і інших осіб. Отже, кожний повинен поклопотатися про знання норм, регулюючих відносини, в які він вступив або має намір вступити.

Суспільну небезпеку більшої частини дій можна усвідомлювати і без знання конкретних норм права, керуючись логікою відносин і прагненням не порушувати інтересів інших осіб. Релігійна і моральна заповідь - не бажай іншому того, чого не бажаєш собі - чітко орієнтує будь-яку особу, які його дії можуть бути суспільно-небезпечними, заподіяти шкоду іншим людям.

Дієздатна людина, вступаючи в правовідносини, керується так званим здоровим глуздом, заснованим на власному досвіді, загальних і професійних знаннях. Здорового глузду цілком достатньо, щоб правильно передбачати результати своїх дій, як позитивні, так і негативні, і свідомо вибрати відповідний варіант поведінки, сформувавши добру або злу волю. Умінням передбачати результати своїх дій, продумати їх варіанти і здійснити усвідомлений вибір людина відрізняється від тварин. Останні, діючи на основі інстинктів, без розуміння, не можуть виступати суб'єктами правопорушення навіть у випадках, коли вони заподіюють шкоду майну або здоров'ю людини.

Сучасне законодавство послідовно виходить з принципу, що тільки людина, що володіє вільною волею і здатний передбачати результати своїх дій, може нести відповідальність за свої протиправні діяння, вчинені їм винне.

Здатність людини бути суб'єктом правопорушення називається правосуб'єктність. Не всі люди володіють нею. Є дві підстави, по яких люди можуть признаватися недієздатними - вік і психічне захворювання.

За законодавством України особи, що досягли шістнадцятилітнього віку, несуть кримінальну і адміністративну відповідальність в повному об'ємі, тобто за всі склади злочинів і адміністративних вчинків . За деякі склади злочинів відповідальність наступає з 14 років. В той же час Кримінальний кодекс України надає право суду звільняти від кримінальної відповідальності неповнолітніх осіб, які унаслідок відставання в психічному розвитку, не пов'язаному з психічним розладом, під час здійснення злочину не могли повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку свого діяння. Деліктоздатність неповнолітніх в решті галузей права виникає одночасно з настанням правоздатності.

Питання про можливість особи, страждаючої психічними захворюваннями, нести відповідальність за досконалі протиправні діяння, розв'язується судом на підставі висновку психологічної експертизи. Особа, визнана судом недієздатним, не може нести відповідальності за цивільно-правову і адміністративну провину. Воно звільняється від кримінальної відповідальності, якщо не могло усвідомлювати фактичного характеру і суспільної небезпеки своїх дій або керувати ними унаслідок хронічного психічного розладу, недоумства іншого хворобливого полягання психіки.

З урахуванням висловленого можна зробити висновок про те, що правопорушення є винним протиправним діянням деліктоздатної особи.

Структура (склад) правопорушення.

Склад правопорушення - це система ознак протиправної поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності.

Отже, правопорушення має складну будову, структуру. Воно складається з чотирьох елементів (рисунок 2.1).

Рисунок 2.1 - Склад правопорушення

За відсутності хоча б одного з них діяння міняє свою якість і може бути чим завгодно, але не правопорушенням. Це положення є загальновизнаним в юридичній літературі.