ПЛАН

ВСТУП

Розділ 1. Становлення та розвиток науки Конституційного права

1.1 Історичні передумови становлення конституційного права як самостійної галузі права

1.2 Розвиток науки конституційного права в Україні

Розділ 2. Загальна характеристика Конституційного права України як самостійної науки

2.1 Поняття, предмет та методи галузі Конституційного права України

2.2 Місце та роль конституційного права в системі національного права України

Розділ 3. Основні напрямки розвитку науки Конституційного права України

3.1 Основні чинники, що зумовлюють розвиток конституційно - правових норм на сучасному етапі державотворення

3.2 Напрямки розвитку науки Конституційного права на сучасному етапі України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Обґрунтування вибору теми та її актуальність. Конституційне право України слід розглядати як галузь права і законодавства, як науку і навчальну дисципліну, що має свій предмет і метод, характеризується особливими правовими нормами і відносинами та принципами правового регулювання.

Важливо дослідити розвиток науки конституційного права. Адже, наука конституційного права дозволяє виявити і дослідити об'єктивно існуючі явища конституційно-правового життя, створити теоретичне підґрунтя для подальшого генезису конституційного права України як галузі права, передбачити та упередити можливі прорахунки і недоліки подальшого розвитку і вдосконалення національного конституційного права і дослідити позитивний зарубіжний досвід конституційного будівництва і правотворення зарубіжних країн з метою його використання в Україні.

Метою даної курсової роботи є з'ясування сутності та розкриття механізму розвитку науки конституційного права в Україні.

Згідно з поставленою метою зроблено спробу виконати такі завдання:

- проаналізувати історичні передумови становлення конституційного права як самостійної галузі права;

- охарактеризувати розвиток науки конституційного права в Україні;

- визначити поняття, предмет та методи галузі конституційного права України;

- розкрити місце та роль конституційного права в системі національного права України;

- проаналізувати основні чинники, що зумовлюють розвиток конституційно-правових норм на сучасному етапі державотворення;

- визначити напрямки розвитку науки конституційного права на сучасному етапі України.

Об'єктом дослідження є основні напрямки розвитку науки конституційного права в Україні.

Методологічною основою курсової роботи є історико-правовий метод, який визначає генезис історичних передумов становлення конституційного права як самостійної галузі права. Також мною використовується метод логічного аналізу при дослідженні розвитку науки конституційного права на території України; системний метод за допомогою якого місце та роль конституційного права досліджується в системі національного права України. У роботі також застосовується порівняльно-правовий, статистичний методи, моделювання і прогнозування.

Джерельну базу курсової роботи становлять Конституція України.

Суттєве значення для розробки теоретичних положень курсової роботи мають праці таких українських вчених: Стецюка П.Б., Фрицького О.Ф., Шевчука С.В., Сінькевича О.В., Кагадія М.І.

При написанні роботи було взято до уваги російські конституційно-правові доктрини, представлені у працях російських вчених та державознавців: Тодика Ю.Н., Сурилова A.B.

Обґрунтування структури роботи. Представлена курсова робота складається з трьох розділів, кожен з яких повно і чітко розкриває питання щодо проблем основних напрямків розвитку науки конституційного права в Україні. В першому розділі визначається становлення та розвиток науки конституційного права. В другому розділі розкривається загальна характеристика конституційного права України як самостійної науки. Третій розділ присвячений аналізу основних напрямків розвитку науки конституційного права України.

Розділ 1. Становлення та розвиток науки Конституційного права

1.1 Історичні передумови становлення конституційного права як самостійної галузі права

Наука конституційного права - галузева юридична наука, що являє собою цілісну систему знань, висновків та ідей щодо основ повновладдя народу, правового статусу людини і громадянина, організації та діяльності органів державної влади, засад місцевого самоврядування тощо.

Наука про державу виникла ще в Стародавній Греції (Арістотель, Платон) і розвивалася протягом усіх наступних століть.

Великий вклад у становлення ідей конституціоналізму, конституційного права внесли мислителі XVI-XVIII ст. Т. Гоббс, Ж. Боден, Н. Макіавеллі, Дж. Локк, Ш. Монтеск'є, Т. Пейн та ін., які сформулювали чимало положень, що були покладені в основу сучасного конституційного права (про народний суверенітет, поділ влади, природні права людини тощо). Ці ідеї знайшли втілення в перших писаних конституціях, зокрема у «Пактах і конституціях законів та вольностей Війська Запорозького» (Конституції Пилипа Орлика, які було прийнято 5 квітня 1710 p.). Задорожня Г.В. Конституційне право України: навч. посіб. / Г.В. Задорожня. - К.: НАУ-друк, 2009. - С. 128.

Як самостійна, відокремлена від загальної теорії держави і права, наука конституційного (державного) права сформувалася лише в XIX ст. В сучасній світовій науці конституційного права вирізняють два основні її напрямки: радикалістський та ліберальний.

Радикалістський напрямок представлено в основному працями марксистів, революційних демократів і лівих радикалів, які розглядають конституційне (державне) право з позиції класової боротьби, диктатури окремого класу (блоку класів). У працях дослідників цього напрямку йдеться про соціалістичну, народну демократію, хоча фактично вони виступають за авторитарні системи управління, проти поділу влади місцевого самоврядування, за одержавлення економіки, за нерівність у правах різних груп населення (перевагу в правах робітничого класу, «трудящих»), підпорядкованість інтересів людини міфічним інтересам держави, за застосування насильницьких засобів для ліквідації «експлуататорів» тощо.

Ліберальний напрямок представлено у працях вчених, зокрема українських, таких, наприклад, як М.О. Баймуратов, В.С. Журавський, В.М. Колодій, В.В. Копейчиков, В.Ф. Погорілко, П.Б. Стецюк, Ю.Н. Тодика, Є.А. Тихонова, О.Ф. Фрицький, В.І. Чушенко, В.М. Шаповал та ін., які вважають, що конституція, як і конституційне право в цілому, не може розглядатись як знаряддя диктатури, а є вираженням соціального компромісу між різними групами населення, документом, який втілює в своїх нормах загальнолюдські цінності (свободу, демократію, права людини, соціальну справедливість тощо). Представники цього напрямку виступають за демократичну, соціальну і правову державу, поділ влади, визнання та гарантування місцевого самоврядування, пріоритет прав і свобод людини, мирні засоби розв'язання соціальних конфліктів, за справді народний, а не класовий характер державної влади. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навчальний посібник. -- Вид. 3-тє, виправл. та доповн. -- К.: Атика, 2011. -- С. 512.

Сучасна українська наука конституційного права перебуває на етапі становлення, що пов'язане з намаганням подолати стереотипи й догми радянської науки державного права, яка, власне, зводилася до «наукового» обґрунтування конституційності існуючих за часів тоталітаризму державного ладу, партійної диктатури, насилля та обмеження прав людини.

Вітчизняна наука конституційного права прагне на основі світових досягнень обґрунтувати інститути й категорії конституційного права, роль Конституції в суспільному житті, напрямки формування конституційного ладу. Важливим поштовхом для розвитку науки конституційного права стали розроблення і прийняття Конституції України. Конституційний процес обумовив необхідність аналізу конституційних інститутів, які заперечувалися старим тоталітарним ладом: принципу поділу влади, місцевого самоврядування, парламентаризму тощо.

1.2 Розвиток науки конституційного права в Україні

Історія розвитку конституційно-правових доктрин в Україні налічує не одну сотню років. Їхня доля (умови виникнення, становлення, розвиток), подібно до долі самої національної державності, є непростою, часом досить складною та суперечливою, а інколи й трагічною.

Часом зародження основ, закладенням підвалин конституційно-правових доктрин в Україні, справедливо вважається період Гетьманщини (середина ХVІІ ст. - кінець ХVІІІ ст.). В цьому плані важливе значення мали наслідки визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Б. Хмельницького 1648-1654 рр. та спроба створення на українських землях демократичної держави нового типу серед "феодального моря" тодішньої Європи. Як наслідок, Україну того часу окремі вчені вважають першою національною державою в сучасному розумінні цього поняття , а Богдана Хмельницького нині називають "фундатором українського конституціоналізму" як такого.

Зборівська угода (1649), Переяславські (Березневі) статті Богдана Хмельницького (1654), Гадяцький трактат (1658), різного роду "статті (конституції)" пізніших років і особливо "Пакти й конституція законів та вольностей Війська Запорозького" (1710) сьогодні визначають не тільки як договірні форми регулювання державно-владних відносин того часу, а й як своєрідні українські протоконституції, як переддень появи в Україні конституційно-правових доктрин. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. -- Вид. 3-тє, виправл. та доповн. -- К.: Атика, 2011. -- С. 512.

З суто історичних підходів (з позицій загальної історії України) періодизацію розвитку конституційно-правових доктрин в Україні можна розглядати як складову загального процесу національного історичного поступу. В цій ситуації вдалою видається така схема: перший період - "Доба національного відродження" (початок ХІХ ст. - 1914 р.); другий період - "Доба державного відродження" (1917-1920/23рр.); третій період - "Новітня доба (час відновлення національної державності)" (від 1990 р. - до сьогодення). Відповідно, кожен із цих періодів відображений тими чи іншими документами доктринального конституційно-правового характеру.

Серед документів періоду національного відродження насамперед привертають увагу конституційні проекти Григорія Андруського "Начерк Конституції Республіки" (1848-1850), Михайла Драгоманова "Проект основаній Устава украинского общества "Вольный Союз" - "Вільна Спілка" (1884), Миколи Міхновського "Основний Закон Самостійної України" (1905), Михайла Грушевського (викладений в його статті "Конституційне питання і українство в Росії", 1905 р.) та інші.