-- гарантії прокуратури, яка здійснює представництво інтересів громадянина у суді у випадках, визначених законом;

-- адвокатські гарантії щодо забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні юридичних справ;

-- гарантії політичних партій та громадських організацій, які захищають права та свободи громадян, що у них об'єднуються;

-- гарантії місцевих адміністрацій та органів місцевого самоврядування, які на відповідній території забезпечують дотримання прав і свобод громадян;

-- гарантії міжнародних органів та організацій, членом яких є Україна.

V. За особливостями правового статусу, що гарантується, визначають:

а) загальні гарантії, які закріплені конституційно та поширюються на всіх суб'єктів суспільних відносин у рівній мірі;

б) родові, що сприяють захисту інтересів певних категорій громадян. Як правило, закріплюються певними нормативними актами. Так, гарантії правового та соціального захисту працівників міліції передбачені Законом України «Про міліцію»;

в) галузеві, які гарантують права та свободи суб'єктів у певній сфері діяльності та закріплені галузевим законодавством (наприклад, норми ЦК України, що вміщають гарантії прав власника);

г) індивідуальні гарантії як фактори організаційного, процесуального, матеріального та правового характеру, що забезпечують реалізацію прав особи у конкретних життєвих обставинах на основі закону.

VI. За змістом розрізняють:

а) контрольні гарантії, що забезпечують можливість виявити порушення прав особи та підвищити ефективність поновлення порушених інтересів;

б) процедурні гарантії, які визначають порядок, способи, умови впровадження норм матеріального характеру шляхом чіткого визначення та дотримання процедури їх реалізації;

парламентський уповноважений громадянин законодавство

1.2 Права людини і громадянина в Україні

За 20 років Незалежності України принципи прав людини, закладені в законодавстві, міжнародних зобов'язаннях та Конституції України, поки що так і залишилися проектами та дороговказами державного й соціального будівництва, але не стали реальними підвалинами громадянського суспільства та механізмами державного управління.

Пріоритетом для будь-якої держави має бути дотримання прав і свобод людини. У 1991 році Україна, ставши незалежно державою, зробила перший крок на шляху до ствердження демократичності, верховенства права.

Так в Конституції України окремий розділ присвячено правам і свободам людини і громадянина. Стаття 21 Конституції України визначає, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Згідно зі статтею 22 Основного Закону держави права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Ч. 3 ст. 22 Конституції України підкреслює, що за прийняття нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Права людини і громадянина в Україні можуть обмежувати тільки у випадках, прямо передбачених Конституцією і з метою:

-- врятування життя людей та майна;

-- запобігання злочинові чи його припинення;

-- забезпечення інтересів національної безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку, економічного добробуту;

-- забезпечення охорони здоров'я і моральності населення, захисту репутації або прав і свобод інших людей;

-- запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно.

В Україні немає практично жодного права людини, яке б не порушувалося. При цьому мається на увазі не вчинення злочинів проти громадян з боку кримінальних осіб чи угруповань, а саме державну політику щодо забезпечення реалізації цих прав.

Серед головних викликів права людини в Україні можна назвати:

1. Несформованість громадянського суспільства та поставторитарні елементи в державному управлінні;

2. Бездіяльність органів державного управління (правоохоронних органів);

3. Бідність українців, яка робить нас зручним об'єктом для маніпулювання з боку власників капіталів (в Іспанії є приказка «вдома у бідняка всі кричать і всі праві»);

4. Роз'єднаність різних соціально-культурних груп у суспільстві та відчуження громадян від держави;

5. Поширення «епідемії» ксенофобії, антисемітизму, расизму, дискримінації. Згідно з результатами соціального моніторингу «Рівень національної дистанційованості громадян України» Інституту соціології НАН, лише 12% респондентів оцінюють сьогодні ситуацію в Україні як спокійну. Більше 60% -- як напружену і навіть конфліктну. Така внутрішня боротьба не дає перспектив на майбутнє. В Україні близько 8% населення виявляє екстремістську орієнтацію щодо інших етнічних груп і національностей, і в 1% з них відзначається дуже високий рівень таких настроїв (близько 400 тис. чол.). Наприклад, толерантне ставлення до євреїв знизилося з 30 до 11 відсотків, до росіян -- в 2 рази, до ромів -- у 5 разів;

6. Відсутність ефективної взаємодії державних органів та правозахисників;

7. Відсутність належної експертизи законотворення і нормотворення щодо дотримання прав і свобод люди і громадянина.

Закони України надають усім громадянам у випадку порушення їхніх прав і свобод або незгоди з діями органів влади і посадових осіб, звертатися в судові інстанції. Ст.55 Конституції говорить, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Також кожний громадянин має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України по правах людини. Після використання всіх національних засобів правового захисту громадяни мають право звертатися за захистом своїх прав і свобод у відповідні міжнародні судові установи або міжнародні організації, членом або учасником яких є Україна. Крім цього, кожний має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушення і протиправних зазіхань.

РОЗДІЛ 2. Види гарантій прав і свобод людини і громадянина та їх реалізація за законодавством України

2.1 Загальні гарантії прав і свобод особи: поняття та види

Політичними, економічними, соціальними, ідеологічними і культурними гарантіями прав і свобод особи є відповідні суспільні сфери - політична, економічна, соціальна, ідеологічна і культурна, які історично склались і функціонують у суспільстві. З точки зору механізму впливу даних гарантій на права і свободи особи, перераховані гарантії можуть бути віднесені до таких, що забезпечують найбільш повну і всебічну реалізацію прав і свобод особи за наявних політичних, економічних та інших передумов.

В Україні політичними гарантіями прав і свобод особи виступають головні принципи функціонування і устрою української держави, до яких належать принципи народовладдя; принципи державного суверенітету, що передбачають верховенство, самостійність, незалежність, повноту і неподільність державної влади; розподіл владних повноважень між незалежними та взаємозв'язаними гілками - законодавчою, виконавчою та судовою; політичний плюралізм тощo.

Економічні гарантії прав і свобод в Україні втілюються у багатоплановому функціонуванні економіки, в існуючій системі багатоманітності форм власності - державної, колективної, приватної, комунальної та інших як рівноправних і в однаковій мірі захищених юридично, а також в економічній самостійності, що забезпечує юридичну рівність учасникам економічних відносин.

Соціальними гарантіями прав і свобод особи виступає весь комплекс відносин і взаємозв'язків вільного громадянського суспільства. Соціальні гарантії включають заборону розпалювання соціальної, расової ворожнечі, національного і релігійного розбрату, передбачають рівність прав чоловіка і жінки, заборону встановлення привілеїв чи обмежень за приналежністю до певної раси, за кольором шкіри, політичними, релігійними та іншими переконаннями, статтю, етнічним та соціальним походженням, майновим станом, місцем проживання, за мовними або іншими ознаками. [12, c.32]

Ідеологічні гарантії прав і свобод особи в сучасній Україні виявляються у загальному визнанні та сприйнятті загальнолюдських гуманістичних цінностей, ідей демократичної правової соціальної держави і громадянського суспільства, верховенства права та соціальної справедливості. Культурні та духовні гарантії прав і свобод особи в Україні втілюються в законодавчому закріпленні свободи віросповідання, в існуючій системі освіти, науки, культури та вільному до них доступі[15, c.29].

2.2 Юридичні гарантії

Якщо загальні гарантії прав і свобод особи належать до таких, що забезпечують реалізацію прав і свобод особи завдяки наявним політичним, економічним, соціальним, ідеологічним та культурним, тобто загальним передумовам, то спеціальні гарантії, до яких належать юридичні або правові гарантії прав і свобод особи, належать до таких, що забезпечують реалізацію, охорону і, у разі необхідності, захист прав і свобод особи специфічними правовими засобами. Отже, зміст юридичних гарантій прав і свобод особи полягає у тому, що вони виступають у якості спеціального правового засобу реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи.

В цілому правові гарантії прав і свобод особи - це встановлені законом юридичні засоби забезпечення реалізації, охорони і захисту прав і свобод. Держава, закріплюючи права і свободи особи в законах, тим самим бере на себе зобов'язання створювати умови для їх забезпечення: надавати громадянам справжні можливості для практичної реалізації ними своїх прав і свобод; охороняти права і свободи особи шляхом усунення будь-яких можливостей для їх порушення; захищати права і свободи особи у випадку незаконного їх порушення, коли таке порушення вже сталося. Ці зобов'язання держави щодо забезпечення прав і свобод особи, зафіксовані в законодавстві, і є їх юридичними гарантіями[8, c.13].

Юридичні гарантії прав і свобод особи поділяються на матеріальні, процесуальні, організаційно-правові, галузеві та інституційні[9,c.243] Розглянемо кожний з перерахованих видів гарантій:

Матеріальні гарантії прав і свобод особи - це передбачені законодавством найважливіші умови забезпечення охорони і захисту цих прав і свобод, які мають загальнообов'язковий характер. Принцип дотримання державою прав і свобод особистості закріплено в більшості конституцій демократичних держав. Конституція України не є винятком. В статті 3 Конституції України проголошується: "Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".

За Конституцією України всі люди вільні і рівні в своїй гідності та правах, а права і свободи людини є невідчужуваними і непорушними[1,ст.21] Права і свободи людини не вичерпуються Конституцією, вони гарантовані і є довічними. В Конституції України також проголошується заборона антиправового (правопорушного) законодавства: "При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод"[1, ст.21]. Отже, держава визнає існування природних невідчужуваних від особи прав і свобод, перелік яких не вичерпується визначеними в Конституції правами і свободами.

Процесуальні гарантії прав і свобод особи - це встановлені законом засоби забезпечення прав і свобод особи в процесі захисту цих прав і свобод під час здійснення правосуддя у разі їх незаконного порушення.