Організаційно-правові гарантії прав і свобод особи - це передбачена законодавством організаційна діяльність державних органів та недержавних організацій по забезпеченню, охороні і захисту прав і свобод особи. Основними організаційними гарантами прав і свобод людини за Конституцією України є Верховна Рада, яка визначає виключно законами України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, а також основні обов'язки[1, cт.92]; Президент України, який є гарантом додержання прав і свобод людини і громадянина[1, cт.102]; Кабінет Міністрів, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які вживають заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; місцеві державні адміністрації, які на відповідній території забезпечують додержання прав і свобод громадян [1, cт.119]; суди, які захищають права і свободи людини і громадянина[1, cт.55]; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини[1, cт.101]; прокуратура, яка здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді, у випадках, передбачених законом[1, cт.121], і адвокатура, яка забезпечує право на захист в разі обвинувачення та надає правову допомогу[1, cт.119].

Процесуальні гарантії прав і свобод особи - це встановлені законом засоби забезпечення прав і свобод особи в процесі захисту цих прав і свобод під час здійснення правосуддя у разі їх незаконного порушення2.

Організаційно-правові гарантії прав і свобод особи - це передбачена законодавством організаційна діяльність державних органів та недержавних організацій по забезпеченню, охороні і захисту прав і свобод особи1. Основними організаційними гарантами прав і свобод людини за Конституцією України є Верховна Рада, яка визначає виключно законами України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, а також основні обов'язки[1, cт.102]; Президент України, який є гарантом додержання прав і свобод людини і громадянина; Кабінет Міністрів, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади[1, cт.116], які вживають заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; місцеві державні адміністрації, які на відповідній території забезпечують додержання прав і свобод громадян[1, cт.112]; суди, які захищають права і свободи людини і громадянина[1, cт.55]; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини[1, cт.101]; прокуратура, яка здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді, у випадках, передбачених законом, і адвокатура, яка забезпечує право на захист в разі обвинувачення та надає правову допомогу.

Крім вищенаведених, серед організаційних гарантів захисту прав і свобод людини та громадянина можна назвати також політичні партії і громадські організації, що здійснюють і захищають права і свободи громадян, які в них об'єдналися; органи місцевого самоврядування; міжнародні судові установи та відповідні органи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до яких може звернутись громадянин України у випадку, коли внутрішньодержавні засоби захисту його прав і свобод є вичерпаними. Наприклад, громадяни України, яка є членом Ради Європи і ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод, мають право звертатися в Європейський суд з прав людини у тому разі, коли всі внутрішньодержавні засоби захисту цих прав є вичерпаними.

Галузеві гарантії прав і свобод особи - це юридичні засоби реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи, які містяться у правових нормах відповідних галузей права. Найважливішим видом галузевих гарантій прав і свобод особи є конституційні гарантії. Конституційні гарантії прав і свобод особи - це сукупність встановлених Конституцією норм, які є основним засобом захисту прав і свобод людини, а також певна система встановлених Конституцією правозахисних інститутів разом з основними принципами їх діяльності.

У правових нормах цивільного, сімейного, трудового права містяться відповідні гарантії цивільних, сімейних, трудових прав і свобод громадян. Так, у цивільному праві гарантується реалізація, охорона і захист майнових і деяких особистих немайнових прав і свобод: свобода підприємницької діяльності, захист права власності, авторських прав та ін.; норми сімейного права гарантують рівноправність чоловіка і жінки у сімейному житті, захист прав і законних інтересів членів сім'ї, що потребують допомоги, в першу чергу - дітей; в нормах трудового права передбачено широкий захист права громадян на працю тощо. Галузеві гарантії прав і свобод особи містяться і у нормах інших галузей - адміністративній, кримінальній, виправно-трудовій та інших[7, c.84]

Юридичну відповідальність можна віднести до особливого виду юридичних гарантій прав і свобод особи. Ідеться про такі функції, як штрафна або каральна (за скоєне правопорушення правопорушник зазнає втрат особистого, матеріального або іншого характеру), попереджувальна (юридична відповідальність є засобом попередження нових правопорушень через загрозу для правопорушника зазнати певних втрат за скоєне правопорушення), виховна (здійснюється психологічний вплив на свідомість правопорушника), правовідновлювальна (компенсація потерпілій стороні порушених прав). Ці функції дозволяють юридичній відповідальності виступати у якості ефективної гарантії прав і свобод особи.

2.3 Інститут парламентського уповноваженого з прав людини в Україні як важливий механізм захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина

На даний момент в Україні діє багато засобів, спрямованих на охорону прав громадян. До таких належать і адміністративний засіб захисту прав (адміністративна скарга), і судовий контроль, і прокурорський нагляд тощо. Але діяльність зазначених механізмів виявляється не достатньо ефективною у розв'язанні даної проблеми, бо вона не акцентована саме на захистові прав та свобод людини. Тому виникає потреба у запровадженні оригінальних та більш прогресивних у цьому плані інструментів правозахисту. Адже чим більше існує дієвих механізмів захисту прав і свобод у сучасній державі, тим гуманніше дане суспільство.

Таким механізмом, на мою думку, є інститут парламентського уповноваженого з прав людини, що відомий світові під назвою “омбудсмен”.

Омбудсмен - слово шведського походження, що означає “представник чиїхось інтересів”. Але в різних країнах ця інституція має різні найменування: медіатор (Франція), народний правозахисник (Австрія), адвокат народу (Румунія), парламентський комісар в справах адміністрації (Велика Британія) тощо.

У державно-правовому розумінні омбудсмен сприймається як гідна довіри незалежна особа, що уповноважена парламентом на охорону прав громадян і парламентський контроль у формі нагляду за всіма державними органами і посадовими особами, але без права зміни прийнятих ними рішень. Цьому інститутові дала визначення Міжнародна Асоціація Юристів: омбудсмен - це незалежна публічна посадова особа високого рангу, яка отримує скарги на державні органи та службовців від потерпілих осіб чи діє за власним розсудом і уповноважена проводити розслідування, рекомендувати корегуючі дії і подає щорічні доповіді.

Історія свідчить, що необхідність в інституті омбудсмена виникає перш за все тоді, коли існуючі інституції не здійснюють ефективного контролю у сфері державного управління і виникає необхідність у додаткових механізмах захисту прав і свобод громадян. Цей інститут нібито “виростає” із держави і громадянського суспільства на відповідній стадії їх розвитку і виступає противагою громадянського суспільства на розширення і зміцнення сфери державного втручання в життя людини.

2.4 Шляхи вдосконалення реалізації гарантій прав і свобод людини і громадянина

На сучасному етапі розвитку Української держави і суспільства проблема забезпечення прав і свобод особи набуває особливого значення. Суть цієї проблеми полягає у недостатньому їх забезпеченні, що виявляється як у певних складнощах в практичній реалізації деяких прав і свобод, закріплених в Конституції України, так і в незадовільному стані їх захищеності. Існуючий розрив між проголошеними в Конституції правами і свободами особи, а також закріпленими в ній гарантіями цих прав і свобод, та повсякденною практикою їх реалізації і захисту можна пояснити тим, що головні передумови ефективного забезпечення прав і свобод особи, якими є вільне громадянське суспільство і демократична правова соціальна держава, ще не склалися[14, c.9].

Аналізуючи історичний досвід минулого і сучасну практику забезпечення прав і свобод особи, можна зробити висновок про необхідність комплексного і системного втілення в життя основних засад громадянського суспільства з одночасним впровадженням в практику найважливіших положень правової держави в Україні. Тільки подолавши всі труднощі становлення правової державності і створення основ вільного громадянського суспільства можна підійти до реального розв'язання проблеми забезпечення прав і свобод особи в Україні.

Визначення в Конституції України нашої держави як соціальної і правової є до певної міри передчасним: на цих засадах базується програма подальшого державотворення, проте ці положення не є констатацією реального стану справ. Адже ще не остаточно втілені в життя принципи верховенства права, верховенства Конституції і закону, держава належним чином не відстоює права і свободи особи та принципи поділу влади.

Принципи верховенства права, верховенства Конституції і закону в Україні лише починають впроваджуватися у практику. Подекуди закони приймаються без урахування реальних суспільних потреб та навіть всупереч їм, немає відповідних соціально-економічних передумов і механізмів їх реалізації. Низькою є правова культура і правосвідомість громадян та посадових осіб, а масове невиконання і недотримання законів та інші прояви правового нігілізму є поширеним явищем?.

Інший принцип правової держави, принцип поділу влади, закладений у Конституції, в Україні також не є остаточно реалізованим. Система стримувань і противаг як основа розподілу владних повноважень між гілками влади не відпрацьована, замість необхідної взаємодії в цьому питанні існує певний дисбаланс.

Визнання у ст.3 Конституції людини найвищою соціальною цінністю, її прав і свобод змістом і метою діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод головним її обов'язком, безперечно, має величезне значення, але це положення поки залишається лише програмною установкою. Це означає, що Україну не можна визнати правовою державою, адже права і свободи особи не стали поки що вищою цінністю.

Формування правової держави і створення умов, за яких людина дійсно стає вищою соціальною цінністю, є надзвичайно складним завданням, його вирішення можливе лише в результаті тривалих зусиль суспільства, пов'язаних з подоланням всього комплексу наявних проблем[10, c.191].

У Конституції відображені головні напрямки розвитку громадянського суспільства і створення демократичної правової соціальної держави в Україні.

Серед них важливе місце посідають положення, які закріплюють основні засади забезпечення реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи.

Але одночасно існує така проблема: хоча права і свободи особи, а також гарантії реалізації і захисту цих прав і свобод, закріплені в Конституції, сучасне становище в сфері прав і свобод людини і громадянина свідчить про те, що гарантованість практичної реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи ще перебуває на досить низькому рівні. Насамперед це стосується деяких соціально-економічних прав і свобод людини, закріплених і гарантованих чинною Конституцією. Поки що фактично вони носять більше декларативний, ніж реальний характер, в більшій мірі проголошені, ніж гарантовані. Механізм здійснення та захисту цих і деяких інших прав і свобод з тих чи інших причин іноді реалізується дуже повільно або навіть гальмується.