Відновлення платоспроможності неможливе без належної організації управління виробничими силами - майновими та людськими ресурсами господарювання. Управління майном в господарському праві розглядається не лише як одна з правомочностей власника, а як діяльність (функція) його органів управління, функція керівника господарюючого суб'єкта. Як справедливо зазначають В.І. Семчик, Г.Л. Знаменський, В.К. Мамутов та інші, функція організації господарства та управління ним здійснюється адміністрацією та службовими особами підприємства, які, в залежності від свого правового положення в системі органів управління, наділені власною компетенцією з управління майном . З викладеного можна стверджувати, що з порушенням справи про банкрутство управління господарством (підприємством, майном, людьми) суб'єкта господарювання становиться об'єктом права з приводу якого стикаються інтереси боржника (власника, засновників, керівника) та кредиторів. Саме цей об'єкт права підлягає контролю з боку розпорядника майна, в подальшому з боку кредиторів, а при необхідності контролюється судом.

Отже, умовою застосування процедур відновлення платоспроможності до боржника є наявність достатніх виробничих сил, які організовані органом управління та здатні забезпечити матеріальне виробництво для задоволення публічних та приватних інтересів учасників справи. У іншому випадку, за відсутності виробничих сил як основи платоспроможності, реабілітаційні процедури не застосовуються, а встановлення факту відсутності або недостатності виробничих сил, їх неорганізованість є умовою для визнання боржника банкрутом.

Таким чином, можна констатувати, що загальним предметом правового регулювання Закону про банкрутство є правовідносини, що пов'язані, по-перше, з управлінням господарською діяльністю та організацією виробничого процесу підприємства, до якого застосовується комплекс заходів щодо відновлення платоспроможності (розпорядження майном, санація, мирова угода); по-друге, предметом правового регулювання Закону про банкрутство є правовідносини, що пов'язані із здійсненням процедури ліквідації банкрута, яка має на меті припинення діяльності банкрута і продаж його майна для задоволення вимог кредиторів.

Правовідносини неспроможності, як і будь-які інші суспільні відносини стосуються матеріальних і нематеріальних благ, які є об'єктом права (майно боржника, управління майном боржника, виробництво товарів, торгівля тощо). Специфічними ознаками правовідносин неспроможності та банкрутства є наступні:

1) вони належать до найбільш важливих для суспільства економічних відносин (підприємництво, господарювання), забезпечують розвиток суспільства, безпеку власності та інших суспільних інститутів;

2) вони мають однорідний, типовий вираз, носять управлінський та майновий характер;

3) вони виникають у суспільному виробництві у зв'язку з проявом цілеспрямованої свідомо вольової діяльності людей і набувають стійкого, сталого характеру, тобто є такими, що постійно повторюються у повсякденній практиці (наприклад, випадки неплатежів між учасниками економічних відносин повторюються протягом тривалого часу, що призвело до становлення типових відносин неплатоспроможності, а це викликало усвідомлену потребу суспільства в їх упорядкуванні правилами, законом);

4) вони придатні для регулювання нормами права (на відміну від тих відносин, що регулюються іншими засобами регулювання - нормами моралі, звичаями та іншими);

5) вони мають певний зовнішній прояв і придатні для контролю з боку інститутів суспільства і держави (наприклад, зборами кредиторів, комітетом кредиторів, судом тощо). [8]

Відповідно до нормативних положень Закону до учасників правовідносин неспроможності застосовуються певні засоби правового впливу у межах конкретних процедур: розпорядження майном, санації, мирової угоди. Як видно з тексту Закону, кожна процедура має своє специфічне призначення та передбачає свій правовий інструментарій для вирішення завдань процедури. Таким чином, в правовому інституті неспроможності Закон про банкрутство встановлює та регулює свої специфічні види правовідносин та їх учасників (наприклад, розпорядження майном та розпорядник майна, санація та керуючий санацією тощо). Ці правовідносини можна розглядати в якості окремих інститутів або субінститутів (підінститутів) неспроможності. Така побудова правових інститутів грунтується на розмежуванні процедур неспроможності за їх типовими ознаками та особливостями правової природи. Правовідносини, що пов'язані з відновленням платоспроможності, наприклад, є складовими загальних правовідносин господарювання та регулюються інститутами господарського права, які доповнюються спеціальним інструментарієм права неспроможності, визначеного Законом. Інститути неспроможності тут виступають як функціонально-допоміжні інститути господарського права, визначаючи методи правового впливу на суб'єктів господарювання і сприяють функціонуванню основного господарсько-правового правовідношення.

Правовідносини банкрутства навпаки, виникають у разі неможливості відновити платоспроможність суб'єкта господарювання (підприємця) або у разі недостатності вартості майна юридичної особи, що ліквідується, для задоволення вимог кредиторів. До боржника, визнаного банкрутом, застосовується процедура ліквідації. [8]

Говорячи про досудове врегулювання неплатоспроможності суб'єктів господарювання, слід зазначити про застосування досудової санації. Досудова санація - система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника або інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство. [2]

Досудова санація підприємств проводиться відповідно до:

- Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (1999, зі змінами і доповненнями) з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

- Порядку проведення досудової санації державних підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2000 р. № 515;

- Положення «Про порядок проведення досудової санації господарських товариств, у статутних фондах яких державна частка перевищує 25 відсотків, та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію» від 24 вересня 2004 року, затвердженого наказом Фонду державного майна України.

Досудова санація є результативною, якщо вона розпочинається вчасно.

Для прийняття остаточного рішення щодо проведення досудової санації необхідна досконала перевірка фінансового стану боржника, а також економічно вірні висновки про можливості протягом певного періоду відновити платоспроможність боржника без порушення справи про банкрутство.

У рамках проведення досудової санації підприємства здійснюється:

1) аналіз фінансової, господарської та інвестиційної діяльності підприємства;

2) розробка планів досудової санації підприємства;

3) розробка заходів щодо запобігання банкрутству;

4) експертиза планів досудової санації;

5) реалізація плану заходів з відновлення платоспроможності.

Досудова санація носить попереджуючий характер і повністю узгоджується з інтересами та цілями підприємства; такі заходи проводяться при зверненні сторонніх юридичних та фізичних осіб, а також самого підприємства до суду з метою запобігання ліквідації компанії шляхом реорганізаційних заходів і в формі рефінансування його боргу. [27]

Метою досудової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, відновлення чи заощадження ліквідності та платоспроможності підприємства, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничого характеру.

Розрізняють два види досудової санації, що реалізуються у формі реорганізації і рефінансування.[6]

Відповідно до ст.1 ЗУ „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі-закон) учасниками справи про банкрутство є: кредитор, боржник, арбітражний керуючий, власник майна (орган, уповноважений керувати майном). В деяких випадках, передбачених Законом, беруть участь й інші особи: фонд держмайна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, центральний орган виконавчої влади, представник працівників боржника.

Основними діючими особами процедури банкрутства є сторони (кредитори та боржники) та арбітражний керуючий. Інші учасники справи про банкрутство залучаються епізодично, у вказаних в Законі випадках.

Кредитори - це основні процесуальні фігури справи про банкрутство, адже від їх ініціативи, участі багато в чому залежить доля боржника і всієї справи. Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати;

Арбітражний керуючий - це фізична особа, яка призначається господарським судом для здійснення процедури банкрутства. Така особа виступає як розпорядник майна, керуючий санацією та ліквідатор. Закон встановлює особливі вимоги до кандидатури арбітражного керуючого.

Це повинна бути фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка має спеціальні знання, відповідну ліцензію і не є зацікавленою особою відносно боржника та кредитора.[2]

Отже, предметом правового регулювання права неспроможності є правовідносини з управління господарською діяльністю суб'єкта підприємництва після порушення справи про банкрутство з метою відновлення платоспроможності, а предметом правового регулювання права банкрутства - правовідносини з ліквідації банкрута, тобто з управління майном банкрута та його продажу.

2. Проблеми нормативно-правового забезпечення відновлення платоспроможності боржника у процедурі банкрутства