МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Херсонський державний університет

Кафедра історії та теорії права і держави

Курсова робота

з Адміністративного права

з теми:

Теоретико-правовий аналіз адміністративно-правових режимів

Виконавець:

студентка 3 курсу 322 групи

Дмитрук Тетяна

Керівник:

доцент к.ю.н. Галунько В.М.

Херсон - 2015 рік

Вступ

Актуальність теми. Соціальні трансформації, що відбуваються в українському суспільстві протягом останніх років, суттєво позначаються на розвитку права, змінюють характер правового регулювання суспільних відносин, зумовлюють оновлення законодавства. Динаміка потреб сучасного суспільства спонукає, з одного боку, до впорядкування правового регулювання суспільних відносин, з іншого - до зміни якості їх регулювання, створення нових механізмів, специфічного правового режиму, який, залежно від характеру, виду суспільних відносин, мети і завдань регулювання тощо, дозволяв би комбінувати, поєднувати юридичні засоби, адаптуючи їх до конкретних ситуацій. Виходячи з цього, саме адміністративно-правові режими є тією атмосферою, в якій функціонують всі елементи правової системи, у взаємодії з іншими правовими явищами, в результаті чого забезпечується ефективне публічне адміністрування економічною, адміністративно-політичною, соціально-культурною сферами. Регулятивні властивості адміністративно-правових режимів дозволяють об'єднати та опосередкувати використання як правових засобів, так і інших правових явищ, залежно від характеру та змісту відповідних адміністративно-правових відносин, завданням адміністративно-правового регулювання, що в цілому дозволяє ефективно організовувати діяльність органів публічної адміністрації як у звичайних умовах, так і при виникненні надзвичайних ситуацій.

Для юридичної науки адміністративно-правові режими - явище відоме, але мало досліджене. Вони розглядалися науковцями крізь призму надзвичайних правових режимів, режиму воєнного стану або стосовно певних об'єктів чи предметів. Їх здебільшого ототожнювали з правовим регулюванням, методом або типом правового регулювання. В умовах реформування адміністративного права, перегляду знань про його предмет, об'єкт, методи, систему, склад підгалузей та інститутів тощо актуальним залишається питання з'ясування сутності правового режиму цієї галузі права, його ролі у визначенні інституціонально-функціональної природи правової матерії, зв'язку з іншими елементами правової системи (нормами права, правовідносинами, методами правового регулювання тощо).

У процесі дослідження широко використовувалися праці вчених В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяка, В.М. Горшеньова, Є.В. Додіна, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, Т.О. Коломоєць, А.Т. Комзюка, О.В. Кузьменко, В.В. Копейчикова, Є.Б. Кубка, Є.В. Курінного, В.М. Марчука, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришка, В.Г. Перепелюка, Д.В. Приймаченка, А.О. Селіванова, В.М. Селіванова, С.Г. Стеценка М.Ф. Стахурського, В.Я. Тація, М.М. Тищенка, В.В. Цвєткова, В.М. Шаповала, В.К. Шкарупи, Ю.С. Шемшученка та ін. Також праці вчених, присвячені окремим властивостям адміністративно-правових режимів: надзвичайних та воєнного стану (А.В. Басов, С.О. Кузніченко, В.М. Комарницький, С.О. Магда), сфери публічної служби (Д.С. Жданкін, Д.С. Ізмайлов, Н.В. Лермонтова, О.В. Петришин), міграційної сфери (Д.Б. Муратова, В.М. Снігур, О.В. Хабібуліна), певних предметів чи об'єктів (О.М. Бокій, В.М. Пашков, С.В. Слюсаренко, О.І. Сапожніков, О.С. Фролов, Г.О. Шлома), визначених суб'єктів (С.Ф. Константінов), економічної сфери (Н.В. Агафонова, Д.Д. Коссе, С.П. Поздняков, А.О. Собакарь та ін.), житлово-комунальної сфери (І.В. Чеховська), митної справи (К.В. Бережна, О.О.Крестьянінов), підприємницької діяльності (М.В. Ковальова) та ін.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в аналізі змісту адміністративно-правових режимів.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення завдань, спрямованих на:

визначення змісту поняття «режим», «правовий режим» та «адміністративно-правовий режим»;

обґрунтування місця правового режиму в адміністративно-правовому регулюванні;

висвітлення сутнісних ознак правового режиму галузі адміністративного права;

з'ясування підходів до класифікації адміністративно-правових режимів;

розкриття сутності адміністративно-правових режимів в адміністративно-політичній сфері.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають в процесі забезпечення адміністративно-правових режимів.

Предмет дослідження - адміністративно-правові режими та їх функціонування в українському суспільстві.

Методи дослідження обрано з урахуванням мети і завдань дослідження, його об'єкта і предмета. Методологічною базою є сукупність загально-філософських, загальнонаукових, приватно-наукових методів, які в комплексі використано для вирішення поставлених завдань (діалектичного матеріалізму, системного, логіко-семантичного, системно-структурного та ін.).

Структура курсової обумовлена метою і завданнями дослідження. Курсова робота містить вступ, два розділи, висновки та список використаних джерел.

Розділ 1. Феномен правового режиму в адміністративному праві

1.1 Поняття та ознаки адміністративно-правових режимів

Самобутній інститут адміністративно-правових режимів достатньо поширений в юридичній науці і правозастосовній діяльності органів виконавчої влади. Його виникнення, існування і розвиток пов'язані з вирішенням, врегулюванням та забезпеченням практичної реалізації низки важливих комплексних проблем, що належать переважно до сфери національної та державної безпеки.

Останнім часом адміністративно-правові режими усе більш привертають увагу вчених і практиків, що викликано низкою причин.

По-перше, «режимне адміністративно-правове регулювання» перейшло на якісно інший рівень, вирвалося з лещат відомчої нормотворчості і фактично стало одним з інститутів вітчизняного законодавства [1].

По-друге, державне управління має потребу в особливих регулятивних властивостях правових режимів, що дають змогу ефективно організовувати діяльність органів виконавчої влади на певній території із урахуванням різних нестандартних кризових ситуацій.

По-третє, з'явилося достатньо багато нових суб'єктів, об'єктів, предметів і територій державного управління, які не можуть обійтися без запровадження режимних правил діяльності, здатних створювати умови для їх стійкої життєдіяльності.

По-четверте, розглядувані режими є адекватною управлінською формою діяльності в кризових (екстремальних) ситуаціях, дозволяючи, з одного боку, застосовувати надзвичайні заходи, а з другого -- гарантувати їх відповідність конституційним вимогам щодо правового статусу особи.

По-п'яте, ці правові режими дають змогу об'єднати і диференціювати адміністративно-правові засоби залежно від характеру регульованих суспільних відносин, цілей і завдань, що стоять перед суб'єктом правозастосування, органічно з'єднуючи їх з іншими політичними, економічними, інформаційними та спеціальними заходами. Для цих режимів характерна саме цільова системність правових засобів, що застосовуються компетентними органами держави.

Перш ніж розглядати поняття «адміністративно-правий режим» видається необхідним визначити, що включається до термінів «режим», «правовий режим» та «адміністративно-правовий режим», оскільки між ними існує діалектичний взаємозв'язок загального, особливого та одиничного (окремого), але, як відомо, основою методологічного підходу до розкриття будь-якого поняття є розкриття окремого через загальне.

У сучасній юридичній науці поняття «режим» частіше розглядається як одна із найважливіших категорій юрисдикції [2]. Досить давно наукові дослідження, що ставили за мету з'ясування особливостей правового регулювання певного виду діяльності, особливо тоді, коли ця діяльність має чітко визначений об'єкт, проводилися під кутом зору правового режиму даного об'єкта або виду діяльності.

Правовий режим -- дуже широке юридичне поняття. Воно означає, що діяльність і пов'язані з нею суспільні відносини врегульовані нормами права спеціального соціального призначення. Для їх виникнення, існування, розвитку, охорони використовується система юридичних засобів владного впливу (стимулювання, ліцензування, контролю, примусу, адміністрування та ін.). [3]

Поняття правового режиму майже збігається з поняттям системи права, якщо воно розглядається в сенсі відносин громадян, організацій у зв'язку з певними об'єктами (режим власності, режим природних об'єктів, режим державної служби, прикордонний режим, митний режим та багато інших його видів).

У системі українського права важливе місце посідає адміністративне право. Будучи провідною галуззю українського права, воно покликано регулювати специфічні суспільні відносини у сфері державного управління і відносини управлінського характеру, що виникають при здійсненні інших форм державної діяльності: законотворчості, правосуддя, а також відносини, що виникають у сфері соціального управління в зв'язку із здійсненням громадськими об'єднаннями деяких функцій державного управління, делегованих їм органами виконавчої влади.

У новітній юридичній літературі щодо поняття предмета адміністративного права існують декілька різних поглядів, що сформувались у зв'язку з радикальними соціально-економічними перетвореннями, які відбулися у нашій країні останніми роками та спричинили відповідні зміни у правовій сфері, особливо стосовно сучасного визначення предмета адміністративного-правового регулювання:

змінився склад сторін адміністративно-правових відносин;

відбувається поступовий перехід від командно-адміністративного розпорядження, «владного адміністрування» до нормативного регулювання (адміністративного забезпечення) перш за все економічної сфери;

відмічається широке використання дозволів, рекомендацій, стимулів, заохочень, у тому числі матеріального характеру;

сталося перенесення центру державного впливу прямого підпорядкування на координацію діяльності суб'єктів управління у різних галузях;

багато в чому змінюється сутність державного впливу на фінанси країни та зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів підприємництва;

посилюються контрольно-наглядові функції держави, що зумовлено необхідністю додержання законності, встановлених державою норм, правил та стандартів у різних сферах життєдіяльності суспільства;

широко практикується використання таких форм державного впливу, як реєстрація, ліцензування суб'єктів господарської або соціально-культурної діяльності, адміністративний договір, правовий компроміс тощо;

набуває великого значення судовий захист прав та інтересів громадян у всіх сферах діяльності органів виконавчої влади, включаючи адміністративно-правові режими надзвичайного та іншого характеру [4].