У зв'язку з цим слід зазначити, що предметом адміністративного права є суспільні відносини, які виникають, розвиваються та припиняються внаслідок реалізації публічної влади органами виконавчої влади держави і органами місцевого самоврядування, а також внутрішньо-організаційні відносини, що виникають у процесі діяльності зазначених інституцій.

Викладене, безсумнівно, безпосередньо стосується визначення змісту адміністративно-правового режиму, оскільки цей правовий інститут достатньо широко увійшов до юридичної теорії і правоохоронної практики із урахуванням ринкових перетворень, тісно пов'язаний з господарською та економічною діяльністю, а також безпосередньо зачіпає права і свободи людини і громадянина.

Через це механізми адміністративно-правових режимів мають ураховувати сучасні соціально-економічні та політичні реалії. Так, інтеграційні процеси, що відбуваються у сфері міжнародних відносин, накладають свій відбиток (у бік лібералізації та єдиного підходу до прав людини) й на національне законодавство. Всі міжнародні угоди, досягнуті у сфері контактів між людьми, обміну інформацією, гуманітарної співпраці, роззброєння, Україна реалізує за допомогою модифікацій внутрішнього законодавства і головним чином шляхом лібералізації окремих інститутів чинної системи адміністративно-правових режимів, уточнення їх призначення та порядку застосування.

Адміністративно-правові режими, як й інші галузеві правові режими, ґрунтуються на викладених засобах правового регулювання. Проте особливість цих правових режимів, як уже зазначалося, полягає у домінуванні в них заборон, розпоряджень та загальнообов'язкових приписів. Особливо це виявляється у змісті спеціальних адміністративно-правових режимів.

Таким чином, видається за необхідне навести загально-теоретичний аналіз визначення поняття «адміністративно-правовий режим». Так, Д. Бахрах під адміністративно-правовим режимом розуміє поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, опосередковане централізованим порядком, імперативним методом юридичної дії, яка виражається в тому, що суб'єкти правовідносин за своїм статусом займають юридично нерівні позиції, тобто методом правової дії є управління, засноване на юридичній нерівності сторін [5].

Відповідно адміністративно-правовий режим характеризується адміністративно-правовими відносинами, які, крім загальних ознак правовідносин, мають такі особливості: обов'язки і права сторін цих відносин пов'язані з виконавчо-розпорядчою діяльністю держави; однією зі сторін цих відносин, як правило, є суб'єкт виконавчої влади.

В. Ласточкин визначає поняття «адміністративно-правовий режим» як сукупність правових установлень та необхідних організаційних управлінських заходів, що забезпечують порядок реалізації окремими громадянами своїх відповідних прав та обов'язків, а також такий порядок діяльності державних органів і громадських об'єднань, який найадекватніше відповідає інтересам забезпечення безпеки і охорони громадського порядку на даній жорстко обмеженій ділянці державного управління. [6]

Аналогічним є визначення адміністративно-правового режиму, дане І. Розановим, який сформулював його як установлену в законодавчому порядку сукупність правил діяльності, дій або поведінки громадян та юридичних осіб, а також порядок реалізації ними своїх прав у певних умовах (ситуаціях) забезпечення і підтримання суверенітету і оборони держави, інтересів безпеки та охорони громадського порядку спеціально створеними для цього службами державного управління. [7]

Виходячи із наведених визначень, можна зробити висновок про те, що адміністративно-правові режими зумовлені головним чином наявністю існуючої небезпеки та загроз різного характеру, пов'язаних з підривною, терористичною діяльністю, діяльністю різноманітних екстремістських організацій, а також спецслужб та організацій іноземних держав. У сучасних умовах Україна вимушена докладати необхідних зусиль щодо забезпечення своєї зовнішньої безпеки й удаватися до внутрішньодержавних режимних заходів, що створюють відповідні умови для того, щоб перешкоджати тим чи іншим акціям підривної або злочинної діяльності.

1.2 Загальна характеристика та принципи адміністративно-правових режимів

Визначальною метою і головним призначенням адміністративно-правових режимів є створення на шляху правопорушників надійних організаційно-правових бар'єрів, які б мінімізували, а у деяких випадках й повністю виключали досягнення злочинних цілей відповідними суб'єктами.

Характерними ознаками адміністративно-правових режимів є:

визначена спеціальними нормами права поведінка фізичних, посадових та юридичних осіб;

вимушена докладна регламентація діяльності державних органів та громадських об'єднань;

тимчасове уведення деяких додаткових правил або вилучення із загальнообов'язкових правових норм певних приписів;

встановлення особливого контролю за належним додержанням правопорядку у сфері дії спеціального режиму та уведення деяких обмежувальних заходів [8].

Основне і головне в адміністративно-правових режимах -- попередження чи ускладнення злочинної або іншої протиправної діяльності у сфері забезпечення національної і державної безпеки.

Отже, адміністративно-правовий режим можна розглядати як режим «національного» права публічної влади, що включає чотири основні принципи: адміністративної юстиції як форми розв'язання конфліктів; особливого порядку видання та дії режимних актів державного управління; законності, що означає «зв'язаність» правом державної адміністрації з іншими суб'єктами виконавчої влади; відповідальності органів державної влади за заподіяні збитки чи інші винні дії. Адміністративно-правовий режим належить до числа публічно-правових режимів і стосується регламентації діяльності державної адміністрації та її взаємовідносин з фізичними й юридичними особами недержавного сектору.

Важливу роль у формуванні правової основи адміністративно-правових режимів відіграють не тільки закони, а й акти органів виконавчої влади. За юридичною природою серед них слід розрізняти нормативні акти, що містять «режимні» норми та є суто правозастосовними.

У механізмі забезпечення адміністративно-правових режимів, крім нормативно-правової підсистеми, величезне значення мають також організаційна і матеріально-технічна [9]. Організаційна підсистема обслуговує значну правозастосовну діяльність органів виконавчої влади (посадових осіб), покликаних забезпечити додержання встановлених заборон та обмежень і виконання покладених на громадян й юридичних осіб обов'язків.

Забезпечення дії адміністративно-правових режимів пов'язане також з вирішенням економічних, матеріально-технічних питань: підготовкою сил і засобів, достатніх для функціонування режиму; створенням спеціальних фондів фінансування; наданням соціальної та медичної допомоги потерпілим; здійсненням рятувальних, ремонтних робіт тощо. Але більшою мірою існування і розвиток адміністративно-правових режимів пов'язане передусім з урегулюванням і забезпеченням безпеки життєдіяльності та її інститутів. [10]

Практика правового впорядкування глобальних життєво важливих сфер забезпечення громадської безпеки показали, що не можна обмежуватися ухваленням лише норм, що встановлюють загальнообов'язкові види правовідносин у даній сфері. Внаслідок особливої важливості сфери, що регулюється, прийняті нормативні акти слід супроводжувати відповідними гарантіями належного розвитку на їх основі реального процесу відносин, забезпечувати відповідний порядок їх реалізації. Тому правові акти, що стосуються того чи іншого аспекту забезпечення громадської безпеки, оснащуються, як правило, й необхідним організаційно-технічним механізмом їх неухильної реалізації (жорстка регламентація порядку застосування, система моніторингу і контролю, пропагандистські заходи, відповідні санкції за порушення встановленого порядку та ін.). Сукупність цих правових та організаційних заходів й утворює комплексний державний інститут, що у теорії юриспруденції йменується адміністративно-правовим режимом.

Необхідність інституту адміністративно-правових режимів у позначеній сфері діяльності Української держави зумовлюється головним чином наявністю існуючих зовнішніх і внутрішніх загроз життєво важливим інтересам особи, суспільства і держави. Разом з комплексом активних протидіючих спеціальних заходів адміністративно-правові режими є організаційно-правовою основою системи заходів забезпечення громадської безпеки. За їх допомогою, зокрема, реалізуються заходи щодо захисту особи, суспільства і держави від глобальних викликів та загроз.

Загальною метою і головним призначенням адміністративно-правових режимів є створення надійних правових бар'єрів та забезпечуючих їх організаційних заходів, які б серйозно ускладнювали, а у деяких випадках й зовсім ліквідували загрози громадській безпеці. При цьому слід визнати, що характерним наслідком встановлення подібних заходів у більшості випадків є вимушена (у силу пріоритетних інтересів громадянського суспільства) докладна регламентація діяльності органів держави та громадських об'єднань, поведінка громадян, уведення деяких додаткових правил або конституційних прав і свобод, встановлення особливого нагляду та контролю за належним порядком розвитку правовідносин у даній сфері, а також деякі інші заходи, у тому числі воєнного і спеціального характеру.

Адміністративно-правовий режим встановлюється з метою забезпечення взаємодії державної адміністрації та приватних осіб на основі права, оскільки він супроводжує діяльність органів та посадових осіб державної адміністрації при їх взаємодії з громадянами та організаціями, а також між її ланками при реалізації ними своїх функціональних обов'язків і регулюванні різних соціальних об'єктів та процесів. [11]

Другим основним призначенням адміністративно-правових режимів є їх здатність впливати на ефективність управлінської діяльності шляхом регулювання відносин усередині апарату управління, раціонально використовувати його правові, кадрові, організаційно-інформаційні та технічні ресурси.

Перший принцип -- розділення адміністративних і судових гілок влади, що визначає коло питань, які не входять до юрисдикції загального суду, межі юрисдикції адміністративного суду і сферу застосування адміністративного права із застереженням про існування прогалин в юрисдикції. Другий принцип стосується особливого режиму адміністративно-правових актів.

В адміністративному законодавстві України адміністративно-правовими принципами виступають принципи законності, обов'язкової наявності суб'єкта адміністративної влади, одностороннього владного ухвалення управлінських рішень, юридичної відповідальності державних органів та посадових осіб, особливого порядку розгляду спорів у сфері державного управління.

Елементом адміністративно-правового режиму виступає об'єкт правового регулювання.

Соціальні явища і відносини, що входять до об'єкта адміністративно-правового режиму, створюють особливе середовище, яке характеризується наявністю державно-владних засад, а саме:

- юридичною залежністю об'єктів від односторонніх схвалюваних рішень суб'єктів управління;

- можливістю правомірного застосування фізичної сили, спеціальних засобів та зброї;

- певною обмеженістю судового порядку вирішення спорів між громадянами і представниками влади [12].