Об'єкт адміністративно-правового режиму не збігається з предметом його правового регулювання. До останнього належать суспільні відносини, зокрема:

а) що схильні до галузевої правової регламентації та об'єктивно потребують її;

б) що встановлюють виключні повноваження компетентних органів виконавчої влади.

До об'єкта режиму включаються тільки ті відносини, які фактично потрапили під дію адміністративно-правових норм, оскільки режим -- це завжди результат дії, стан упорядкованості і захищеності соціальних зв'язків у суспільстві.

Одним з основних елементів адміністративно-правового режиму є юридичний статус суб'єктів. Учасники адміністративно-правових відносин унаслідок специфіки управління займають соціально нерівні позиції.

Адміністративно-правовий режим дає змогу розглядати адміністративно-правовий механізм у комплексному поєднанні з принципами та юридичним статусом суб'єктів галузі адміністративного права [13]. Стрижнем адміністративно-правових засобів є метод правового регулювання -- централізований, імперативний вплив на суспільні відносини.

Таким чином, регулятивні властивості адміністративно-правового режиму виявляються у використанні спеціального адміністративного механізму регулювання. З огляду на це адміністративно-правові режими, з одного боку, надають органам влади можливість ефективно діяти у різних кризових соціальних ситуаціях, забезпечуючи реальне виконання ними своїх функцій, а з другого -- є важливішим правовим засобом забезпечення належної дієздатності громадян та організацій.

1.3 Система адміністративно-правових режимів

Широкий спектр суспільних відносин, що охоплюються предметом адміністративного права, зумовлює існування різноманіття видів адміністративно-правових режимів, різноманіття завдань, які вони виконують та способів їх забезпечення. Усе це викликає труднощі їх класифікації.

Класифікація адміністративно-правових режимів спрямована на більш глибоке вивчення аналізованого явища, а дослідження критеріїв класифікації адміністративно-правових режимів дозволяє з'ясувати їх зміст, визначити місце та значення в системі правових режимів у цілому та галузі адміністративного права зокрема.

Наприклад, автори підручника за редакцією Т.О. Коломоєць адміністративно-правові режими поділяють на такі види: 1) за територією - на загальнодержавні та такі, що діють в окремих регіонах або місцях (режим прикордонної зони); 2) за часом дії - на постійні, тимчасові та ситуаційні; 3) за глибиною змін у конституційному статусі громадян та організацій - звичайні та спеціальні; 4) за масштабами волі громадян та організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав - пільгові та обмежуючі; 5) за окремими об'єктами - режими заповідників; вогнепальної зброї; 6) за видами діяльності - оперативно-розшукової діяльності, підприємницької діяльності тощо [14].

С.О. Кузніченко поділяє адміністративно-правові режими на загальні та спеціальні. Феномен спеціального адміністративно-правового режиму в даному випадку показує нам такі ситуації, коли матеріальні норми знаходяться в трудовому, екологічному, земельному праві, а процедура - адміністративно-правова. Виходячи з наповнення спеціального правового режиму нормами адміністративного права, ми можемо його віднести до спеціального адміністративно-правового режиму. В якості критерію класифікації спеціальних адміністративно-правових режимів, на нашу думку, слід обрати специфіку об'єкта правового регулювання. Такі режими можна поділити на види: 1) інформаційні режими; 2) режими речовин, що мають особливу суспільну небезпеку; 3) режими державної служби; 4) митні режими; 5) прикордонні режими; 6) надзвичайні режими; 7) режими окремих видів господарчої діяльності та ін. До того ж під час дослідження ми дійшли висновку, що всі об'єкти спеціальних адміністративно-правових режимів пов'язані або з забезпеченням безпеки, або з економічними інтересами держави [15].

Критерієм класифікації спеціальних адміністративно-правових режимів, на думку О.І. Остапенка, треба обрати специфіку об'єкта регулювання. Ці режими можна поділити на види: інформаційні, режими речовин, що мають особливу суспільну небезпеку; режими державної служби; митні режими; прикордонні режими; надзвичайні режими; режими окремих видів господарчої діяльності тощо. Під час дослідження цей вчений дійшов висновку, що зазначені вище об'єкти пов'язані або із забезпеченням безпеки, або з економічними інтересами держави [16].

Автори підручника за редакцією Ю.П. Битяка адміністративно-правові режими поділяють за такими критеріями: за масштабом волі громадян та організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав. За цією класифікацією вирізняють пільгові й обмежуючі режими. Перші надають громадянам та організаціям додаткові права і свободи (пільги) при здійсненні ними певних прав чи свобод, наприклад, пільги учасникам бойових дій або постраждалим від Чорнобильської катастрофи. Інші, навпаки, запроваджують особливі правила використання громадянами й організаціями своїх прав і свобод або встановлюють заборону на їх здійснення. Це, наприклад, стосується ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, отримання громадянами права на придбання, носіння й використання газової та вогнепальної зброї тощо. Також цікавою, на наш погляд, є класифікація режимів за глибиною змін у конституційному статусі громадян та організацій, наведена в тому ж підручнику. За нею розрізняють звичайні режими, які не змінюють конституційного статусу громадян та організацій, і надзвичайні, що істотно обмежують їх права і свободи, вводять особливий порядок здійснення окремих видів конституційних прав і свобод. До перших можна віднести митні та санітарний режими, до інших - правові режими надзвичайного та воєнного стану. [17]

З наведеного ми бачимо, що при класифікації адміністративно-правових режимів вченими використовуються різні критерії, які суттєво не відрізняються один від одного. Більшість науковців обмежують класифікацію адміністративно-правових режимів сферою безпеки або метою, часом, територією встановлення чи властивостями суб'єкта (об'єкта), без з'ясування сутності правового режиму цієї галузі права, його ролі у визначенні інституціонально-функціональної природи правової матерії, без врахування зв'язку з іншими елементами правової системи (нормами права, правовідносинами, методами правового регулювання тощо).

Адміністративному праву, як і будь-якій іншій галузі права, притаманний свій галузевий режим регулювання, специфічність якого виявляється в особливості галузі права, її ролі, функціях, завданнях. Таким чином, зміст правового режиму, його внутрішня побудова, підходи до класифікації мають вирішуватися у зв'язку з характеристикою предмета, методу тощо. Крім того, повнота змісту адміністративно-правових ре-жимів розкривається при обранні критеріїв класифікації. Адже класифікація - це не тільки спроба нашої свідомості, спираючись на певні ознаки дійсності, упорядкувати наші знання про неї, але й одночасно відображення повноти та глибини знання. На нашу думку, головним у класифікації адміністративно-правових режимів є не пошук нових критеріїв, а вибір таких, які б дозволили виробити достатньо повну уяву про систему адміністративно-правових режимів.

Традиційно в науці класифікація правових режимів здійснюється за галузевою ознакою (предметом правового регулювання). Критерієм класифікації у цьому випадку слугують норми, які містяться у структурі режиму, точніше, приналежність цих норм до галузі права. На основі цього критерію можна виокремити правовий режим адміністративного права, правовий режим цивільного права, правовий режим сімейного права, правовий режим аграрного права тощо. Всередині галузі права залежно від специфіки правовідносин, співвідношення прав та обов'язків суб'єктів, наявності в їхніх правах обов'язків або додаткових пільг чи обмежень можна виокремити також підгалузеві, спеціальні галузеві та особо галузеві режими.

Здатність адміністративного права забезпечувати публічні інтереси у різних сферах суспільного життя дозволяє виділити: 1) адміністративно-правові режими у сфері публічного управління (режими функціонування органів публічної адміністрації); 2) адміністративно-правові режими в адміністративно-політичній, економічній та соціально-культурній сферах. Використання різних за змістом правових засобів у межах адміністративно-правового режиму дозволяє їх поділити на прості, комплексні й міжгалузеві. [18]

За засобами правового регулювання адміністративно-правові режими можна поділити на прості, комплексні та міжгалузеві.

Використання інших критеріїв дозволило в межах інституціональних адміністративно-правових режимах виокремити такі: 1) за функціональним призначенням адміністративно-правові режими поділяються на: регулятивні (режим перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства) і охоронні (режим охорони культурної спадщини); 2) за видами - загальні (паспортний режим) та спеціальні (режим у пунктах пропуску через державний кордон); 3) за ступенем реалізації правосуб'єктності - звичайні, спеціальні та надзвичайні; 4) за дією у просторі; 5) за дією у часі; 6) залежно від кола осіб; 7) залежно від об'єкта [19].

Розділ 2.Характеристика Адміністративно-правових режимів

2.1 Правовий режим надзвичайного стану

правовий режим надзвичайний екологічний

Правову основу введення режиму надзвичайного стану, крім норм Конституції України (ст. ст. 92,106), становлять Закон України "Про правовий режим надзвичайного стану", а також закони, що регулюють діяльність окремих органів державного управління в умовах надзвичайного Стану, наприклад, "Про міліцію", "Про Службу безпеки", Закон України та Указ Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджені Верховної Ради України.

Надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства - передбачає надання відповідним органам влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану" повноважень, необхідних для відвернення загрози та гарантування безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень [20].

Метою введення надзвичайного стану є:

- усунення загрози та якнайшвидша ліквідація особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;

- нормалізація обстановки, відновлення правопорядку при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства;

- відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб;

- створення умов для нормального функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства.