Содержание

• Вступ
• Розділ І. Теоретико-методологічні засади організації державної служби в Україні
• 1.1 Поняття державної служби та державних службовців
• 1.2 Службові і посадові особи: зміст понять та їх співвідношення
• 1.3 Суспільна роль та функції державної служби в Україні
• Розділ ІІ. Соціальний захист державних службовців як необхідна умова забезпечення їх діяльності в період входження до європейських структур
• 2.1 Необхідність соціального захисту як основа діяльності державних службовців
• 2.2 Оплата праці державних службовців
• 2.3 Заохочення за сумлінну працю
• 2.4 До подання додаються такі документи
• 2.5 Щорічні та додаткові відпустки державних службовців
• 2.6 Пенсійне забезпечення і грошова допомога державним службовцям
• 2.7 Соціально - побутове та матеріальне забезпечення державних службовців
• Розділ ІІІ. Пошук оптимальних шляхів щодо підвищення соціального захисту державних службовців в Україні
• 3.1 Оплата праці, заохочення та соціальні гарантії державним службовцям згідно проекту "Закону про державну службу"
• 3.2 Використання зарубіжного досвіду в сфері соціального захисту державних службовців
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додатки

Вступ Розбудова незалежної української держави докорінно змінила спосіб діяльності працівників органів влади. Функції, які виконувалися раніше партійними, профспілковими, громадськими та іншими організаціями, змушена була взяти на себе молода держава. Ці завдання лягли важким тягарем на органи влади, яким довелося „виходити з тіні” колишньої правлячої партії та перебирати на себе владні повноваження. Проблема ускладнилася довготривалою економічною кризою, наслідки якої Україна починає долати тільки зараз. Управління розгалуженою соціальною інфраструктурою підприємств, яке за радянських часів здійснювалося самими підприємствами, змушені були взяти на себе органи влади. Таким чином, за роки розбудови української держави значно збільшився обсяг роботи органів влади. Внаслідок цього надзвичайно підвищилися вимоги до працівників цих органів щодо їх компетентності, професійності та інших особистісних якостей. З іншого боку, високий соціальний статус та глибока суспільна повага, яку мали працівники органів влади в радянські часи, не були успадковані незалежною українською державою. Робота працівника органу влади сьогодні не є такою шанованою та привабливою, як раніше. На фоні збільшеного навантаження та підвищення вимог до якості роботи це призводить до глибоких невідповідностей, в першу чергу - в соціально-гуманітарних аспектах. Якщо взяти соціальний статус, то він в першу чергу, є похідним від соціальної забезпеченості державних службовців та відношення до них громадськості. Що стосується другого, то довгий час тривалою залишалася давня традиція високої поваги до чиновників. Велика кількість службовців зробила вибір професії саме через прагнення присвятити себе служінню народу, зайняти гідне місце в суспільстві. Багато службовців і досі вважають притаманними своїй професії таких моментів, як повага людей, творчий характер праці і реалізація своїх здібностей. Але, насправді, сьогодні образ державного службовця в суспільній свідомості все більше наповнюється такими ознакам, як неефективний працівник (незалежно від того, чи керівник, чи рядовий співробітник), корупціонер тощо. Через це задоволеність службовців самим фактом своєї роботи в органах влади все менше стає стимулом до праці, оскільки не підкріплюється високою повагою в суспільстві. Матеріальне забезпечення державних службовців теж значно знижується порівняно із радянськими часами. Перш за все це стосується основи фінансового забезпечення-заробітної платні. Закон України „Про державну службу” передбачає доволі розвинуту та гнучку систему матеріальної винагороди за працю чиновників. Вона складається з посадового окладу, надбавок до посадового окладу за ранг, особливі умови служби, вислугу років, із премії за підсумками служби за квартал і за рік. Схема посадових окладів, що сформувалася впродовж десятиріч, досить продумана: стабільна сумлінна праця дозволяє з часом отримувати більшу зарплатню незалежно від наявності підвищення по службі (бо тоді надається вищий ранг, який визначає суму доплати). Крім того, зі збільшенням стажу чиновник одержує надбавки за вислугу років. Це дозволяє не тільки справедливо винагороджувати більш досвідчених працівників, але й стимулює державного службовця до сумлінної праці. Але в Законі нічого не говориться про критерії, за якими здійснюється оцінка особливих умов служби чи підсумків роботи. А це передає даний механізм у руки безпосереднього начальства і робить його дію необ”єктивною. Дуже часто вся ця система надбавок та премій є не механізмом стимулювання сумлінної праці, а каральним апаратом в руках керівництва. До того ж, вся ця система базується на розмірі окладу державного службовця, який часто є принизливо невеликим (чи можна вважати гідним той факт, що оклад державного службовця нижчого рівня може бути меншим за прожитковий мінімум). Тому, незважаючи на справедливість (можливу) щодо винагородження гідних працівників, така система оплати праці зовсім не робить привабливою державну службу для молодих спеціалістів. Саме це перешкоджає залученню до державної служби талановитої молоді. Тобто, державна служба є неконкурентоспроможною на ринку праці. Вельми суперечливою є ситуація щодо соціального захисту державних службовців. З одного боку, мають місце достатньо широкі соціальні гарантії щодо державних службовців. Так, щорічна оплачувана відпустка має тривалість від 30 до 45 днів у залежності від стажу, що значно більше, ніж в комерційних структурах. Розмір пенсій державних службовців становить до 80 відсотків (у залежності від стажу) посадового окладу на день припинення державної служби з наступною індексацією на підставі діючого законодавства. Проте, подібні гарантії перестають бути монополією тільки державної служби: аналогічною є й наукова пенсія, а тривалість відпустки викладачів становить два місяці. До того ж, обмеження фінансового стану держслужбовця мають яскраво виражений дискримінаційний характер. Так, державні службовці зобов”язані письмово декларувати свої прибутки за кожен рік, а також подавати аналогічну інформацію щодо своїх найближчих родичів. В такий спосіб держава намагається контролювати прибутки чиновників. Але чомусь не передбачено жодних дій з боку держави у випадку, коли така інформація виявить недостатнє фінансове становище чиновника (наприклад, якщо сукупний доход його самого та членів його родини є нижчим за встановлений прожитковий мінімум). Тобто, якщо чиновник заробляє занадто багато, то за ним будуть ретельніше слідкувати, а якщо він заробляє недостатньо для нормального життя, то ніхто не зверне на це уваги. При цьому, далеко не всі соціальні гарантії щодо державного службовця реалізуються фактично. Так, Закон України „Про державну службу” передбачає безкоштовне медичне обслуговування державних службовців та членів їхніх родин в державних та муніципальних медичних закладах. Але за всі роки незалежності України жоден державний чи місцевий бюджет не передбачив фінансування цієї вимоги українського законодавства. Таким чином, ця гарантія залишилася незабезпеченою, а отже й нереалізованою. Більше того, на відміну від інших громадян, державні службовці мають значні обмеження своїх громадянських прав, включно із конституційними. Наприклад, існує заборона на одержання державним службовцем додаткового заробітку, тобто на заняття позаслужбовою оплачуваною діяльністю, насамперед підприємницькою. Викладацька, наукова та інша творча діяльність зазвичай оплачується порівняно низько і тому переважно служить задоволенню творчих потреб. Такі обмеження прав і свобод в ім”я інтересів суспільства вимагають певної соціальної та, можливо, матеріальної компенсації. Така компенсація повинна містити в собі комплекс заходів, спрямованих на: - по-перше, реалізацію соціальних очікувань, що лягли в основу професійного вибору службовця (надання довгострокового безвідсоткового кредиту для купівлі житла); - по-друге, компенсацію обмежень, обумовлених характером діяльності (цим може стати диференціація заробітної плати); - по-третє, на нейтралізацію факторів, що перешкоджають ефективній службовій діяльності (це, перш за все, належне фінансування програм забезпечення прав держслужбовця, які гарантуються законом). Тільки така компенсація недоліків державної служби дозволить працівникам органів влади працювати ефективно. Актуальність магістерської роботи полягає в тому, що питання якості державної політики та надання державних послуг, яке в даний час стоїть на порядку денному тісно і нерозривно пов”язане з кадровим потенціалом органів державної влади як на державному, так і на регіональному рівнях. Саме тому, сьогодні постає необхідність налагодження у державному управлінні дієвої системи мотивації державних службовців, підвищення рівня їх соціального захисту. Оскільки, маючи чітке уявлення про справедливу систему компенсації за власну працю та можливість задоволення основних потреб, державні службовці отримуватимуть достатній імпульс до високородуктивної праці, що в цілому посилить ефективність роботи працівників державного апарату, покращить якість надання державних послуг та значно підвищить престиж державної служби в Україні. Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у подальшому розвитку теоретико-методологічних засад організації державної служби в Україні, дослідженню питань соціального захисту державних службовців, а також у пошуку оптимальних шляхів щодо покращення соціально-матеріального становища державних службовців. Відповідно до вказаної мети були поставлені такі завдання: · охарактеризувати теоретико-методологічні засади організації державної служби в Україні та розкрити поняття державного службовця; · обґрунтувати необхідність соціального захисту як основу діяльності державних службовців; · проаналізувати Закон України "Про державну службу" щодо матеріально-соціального становища державних службовців; · висвітлити політику держави у системі соціального захисту державних службовців; · визначити основні фактори, які впливають на соціально-матеріальне становище державних службовців та розкрити шляхи їх підвищення. · проаналізувати досвід розвинених країн світу у сфері соціального захисту державних службовців у ході сучасного реформування системи державного управління. Об'єкт дослідження - теоретичні та методологічні засади організації державної служби в Україні.

державний службовець служба україна

Предмет дослідження - система соціального та матеріального забезпечення державних службовців, ступінь їх впливу на діяльність органів влади.

Методи дослідження. У процесі дослідження використовувались сучасні загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання суспільних явищ і процесів, зокрема системний, історичний, логічний, структурно-функціональний та інші методи наукового пізнання державного управління. Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає у тому, що теоретичні положення, методичні підходи та практична реалізація рекомендацій щодо підвищення соціального захисту державних службовців можуть бути використані в законотворчій діяльності органів влади та при підготовці ними нормативно - правових актів, з питань діяльності державних службовців.

Теоретичною, методологічною та практичною основою роботи послужили періодичні публікації провідних науковців у сфері державного управління та соціальної політики, Конституція України, укази Президента України, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України та інших органів влади.