Теоретичні та практичні проблеми пенітенціарної ресоціалізації в Польщі в контексті її ефективності
Сторінки матеріалу:
- Теоретичні та практичні проблеми пенітенціарної ресоціалізації в Польщі в контексті її ефективності
- Сторінка 2
- Сторінка 3
- Сторінка 4
Теоретичні та практичні проблеми пенітенціарної ресоціалізації в Польщі в контексті її ефективності
Курляк І.Є.
Злочинність, особливо рецидивна, є однією з найбільш гострих соціальних проблем у різних країнах світу. Її розмах значною мірою залежить від ефективності процесу ресоціалізації, який здійснюється у закладах пенітенціарної системи. Проблеми та недоліки в її функціонуванні обертаються повторним скоєнням злочинів, тому їх вирішення є важливим завданням не лише державних інституцій, але також громадських та релігійних організацій, які працюють з засудженими і особами, які вийшли на волю. Однак у процесі ресоціалізації злочинців, доводиться стикатися зі значними труднощами, які виникають як з самої суті покарання у вигляді позбавлення волі, так і особливостей функціонування пенітенціарної системи, що дало підстави твердити про кризу ідеї пенітенціарної ресоціалізації. На спробу хоча б часткового подолання цієї кризи спрямовані зусилля теоретиків і практиків соціально-педагогічної діяльності як України, так і зарубіжних країн, зокрема й Польщі.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика роботи з засудженими особами найчастіше є предметом вивчення фахівців з соціальної роботи, соціології девіантної поведінки, пенітенціарної психології, кримінального права, рідше -- педагогіки. Цими питаннями в соціальнопсихологічному аспекті займалися Н. Калашник, Н. Максимова, О. Янчук, в аспекті реформування кримінально-виконавчої системи В. Льовочкін, в плані підготовки засуджених до реінгеграції в суспільство -- В. Проскура, Н. Карпенко, педагогічні основи ресоціалізації злочинців розглядали В. Синьов, Г. Радов, В. Кривуша, О. Беца, релігійні аспекти пенітенціарної ресоціалізації -- І. Цар та ін.
Виділення раніше не вирішених частин загальної проблеми. В українській педагогічній науці, зокрема соціальній педагогіці, приділяється багато уваги питанням роботи з соціально дезадаптованою молоддю. Однак, такий напрям, як перевиховна робота з засудженими особами (особливо дорослими, небезпечними рецидивістами та особами узалежненими від психоактивних речовин) досі є вивченим недостатньо, оскільки бракує ґрунтовних, особливо сучасних емпіричних педагогічних досліджень, проведених у різних типах закладів пенітенціарної системи, та узагальнення кращого досвіду. Теоретики ж польської пенітенціаристики мають ґрунтовні напрацювання саме у сфері педагогічної роботи з засудженими та особами, які вийшли з ув'язнення, що ґрунтуються на численних емпіричних дослідженнях; працівники польської в'язничної системи нагромадили, узагальнили і систематизували значний позитивний досвід ресоціалізаційного виховання засуджених осіб, а у вищих закладах освіти налагоджено професійну підготовку до цієї діяльності висококваліфікованих педагогічних кадрів. З огляду на це, вивчення теоретичних надбань та досвіду практичної педагогічної діяльності з цією категорією осіб у Польщі може бути корисним для інших країн, зокрема й України.
Метою статті є аналіз провідних ідей теорії пенітенціарної ресоціалізації та кращих зразків досвіду практичної педагогічної роботи з засудженими особами в Польщі в контексті її ефективності.
Виклад основного матеріалу дослідження.
Сутність кризи ідеї пенітенціарної ресоціалізації
Аналізуючи передумови та ефективність соціально-педагогічної роботи зі злочинцями, що перебувають у неволі, польські науковці та практики, зокрема Хенрик Махель підкреслюють, що нині слід брати до уваги кризу ідеї пенітенціар-ної ресоціалізації. Вона полягає у:
- тому, що у в'язниці засуджений перебуває в антисоціальному середовищі брутальних і агресивних спів'язнів, що сприяє процесу їх взаємної деморалізації;
- непрофесійному поступанні з засудженими з боку персоналу в'язниць;
- нефаховому творенні й реалізації ресоціалізаційних програм;
- тісноті у в'язницях, яка утруднює успішну ресоціалізацію злочинців;
- підготовці засуджених до законослухняного життя на волі в умовах невідповідного для цього замкнутого простору;
- відсутності у засуджених можливості працювати, яка виникає з економічної ситуації в країні та безробіття, зокрема й у в'язницях;
- невідповідних способах проведення засудженими дозвілля;
- негативному впливі на засуджених неформальної структури влади, яку створили у в'язниці злочинні авторитети;
- помилковому припущенні, що довготривалі кари сприятимуть процесу ресоціалізації, хоча насправді вони сприяють лише прізонізації;
- у низькому рівні надання постпенітенціарної допомоги та невідповідному перебігу соціальної реадаптації засудженого після виходу з в'язниці [9, с. 129], що сприяє явищу рецидиву.
Поняття, цілі, сутність та чинники ефективності пенітенціарної ресоціалізації.
Ресоціалізація дефінюється як процес повторної соціалізації, який полягає на засвоєнні необхідних умінь, придатних для життя в суспільстві, на зміні особистості, а також на передачі їй відповідних культурних цінностей, норм і взірців. засуджений пенітенціарний ресоціалізація
Серед цілей ув'язнення польське законодавство на першому місці ставить превенцію, на другому -- ресоціалізацію. Згідно з карно-виконавчим кодексом виконання кари позбавлення волі має на меті збудження у засудженого бажання співпрацювати у процесі формування його соціально значущих постав, особливо почуття відповідальності та потреби дотримання правових норм і, тим самим, його стримування від повернення до злочинності. Пенітенціарна ресоціалізація, тобто зміна особистості злочинця на краще і повернення його суспільству, реалізується шляхом фізичного та психічного впливу на засудженого, який повинен привести до його морального виправлення. Це виправлення повинно передбачати дві цілі -- ціль мінімум та ціль максимум. Мінімальну мету ресоціалізації можна окреслити як осягнення такого стану особистості в'язня, який зробить можливим його функціонування в суспільстві без порушення правових норм. Натомість мета максимальна -- функціонування в суспільстві без порушення норм соціальних ( тобто ще норм моральних, релігійних, звичаєвих) [13, с. 45].
Особи, які перебувають в умовах пенітенціарної системи, є дуже різними в контексті таких критеріїв, як наявність і ступінь дефіцитів у вихованні та навчанні, ступінь деморалізації, дефекти особистості, рівень інтелектуального розвитку, агресивність, психічні відхилення, узалежнення від алкоголю чи наркотиків тощо. Деякі з цих властивостей зараховують до чинників, які безпосередньо сприяють злочинній діяльності. Такими, наприклад є знижений інтелектуальний рівень (який досить часто фіксується у осіб, що скоїли злочин на сексуальному ґрунті [1, с. 13]) або узалежнення від психоактивних речовин. Особливо гострою є проблема алкоголізму. Статистичні дані показують, що серед осіб перший раз засуджених у Польщі понад 30% становлять особи узалежнені від алкоголю, а серед рецидивістів таких є половина [3, с. 56]. З огляду на різноманітні відхилення у переважної більшості засуджених осіб традиційні методи ресоціалізаційного виховання по відношенню до них є недостатніми, оскільки в'язні вимагають терапевтичного впливу та індивідуального підходу [7, с. 41]. Крім цього, успіх ресоціалізації буде також залежати від того, наскільки соціальне оточення сприятиме інтеграції колишнього в'язня в суспільство. У зв'язку з цим, ресоціалізацію як психокорекційний, перевиховний процес необхідно розглядати у рамках специфічної тріади, сутність якої становлять три взаємозв'язані між собою процеси: 1) корекційне виховання; 2) терапія; 3) опіка і суспільна підтримка [7, с. 41]
Корекційне виховання полягає на мінімалізації або ліквідації так званих дефіцитів виховання, на моделюванні способів просоціального мислення злочинців, на зміцненні, виправленні або реконструкції їх соціальних зв'язків з найближчими особами, передовсім, з родиною. Корекційне виховання, що базується на традиційних методах ресоціалізації, є спрямоване на те, щоб особистість могла самостійно керувати своєю за-конослухняною поведінкою в щоденному житті.
Терапія є специфічним психокорекційним впливом, адресованим до кількох категорій осіб: з відхиленнями особистості, з іншими психічними дефектами, з підвищеним рівнем агресивності, узалежнених від алкоголю чи наркотиків. Завданням психотерапії є спроба зміни мислення узалежнених осіб, їх емоційного реагування, поведінки, формування відповідних життєвих постав та просоціальних умінь.
Опіка і суспільна підтримка має на меті утримання на належному рівні почуття соціальної безпеки засуджених, що пов'язано з дуже важливою процедурою підготовки їх до законослухняного життя на волі. Ця процедура найбільш інтенсивно реалізується під час останньої фази перебування засудженого у в'язниці [7, с. 41-42]. Її метою є суспільна реінтеграція людей зі специфічними потребами і біопсихосоціальними станами, до якої дорогу вказує інклюзія [6, с. 71]. У зв'язку з величезним значенням, яке мають стосунки з соціальним оточенням для самопочуття та поведінки засудженого, деякі вчені навіть запропонували спеціальний спосіб впливу -- «терапія соціальним оточенням». Вона передбачає створення такого сприятливого соціального середовища навколо вихованка, з якого до нього буде плинути ціла гама позитивних вражень, що схилятиме його до належної поведінки через перебування в ситуації тотального натиску пози-тивних впливів [17, с. 72].
Аналізуючи результативність процесу пенітенціарної ресоціалізації, вчені виокремили кілька головних чинників його ефективності: це відповідне цілепокладання ресоціалізаційної діяльності, піддатливість засуджених на ресоціалізаційні впливи, умови в'язничної інфраструктури, професіоналізм персоналу, володіння методикою психокорекційного впливу, правильна організація пенітенціарних процедур, опірність засуджених на вплив в'язничної субкультури, ступінь залежності і сила зв'язку зі злочинними групами, сила і обсяг соціальної підтримки, а також правильне забезпечення процесу соціальної реадаптації [8, с. 71]. Усіма цими питаннями в теоретичному плані займається окрема наука -- ресоціалізаційна педагогіка.
Ресоціалізаційна педагогіка як педагогічна субдисципліна
Проблематика ресоціалізації становить предмет аналізу спеціальної галузі педагогічної науки, яка інтенсивно розвивається у Польщі -- ресоціалізаційної педагогіки. Це інтердисциплінарна наука, якої завданням є опрацювання принципів та методів реституювання особистості та соціальної реадаптації осіб та груп, які проявляють девіаційну поведінку [19, с. 128]. Ресоціалізаційна педагогіка є теоретичною і практичною дисципліною, що займається вихованням соціально дезадаптованих осіб. Знаний польський ресоціалізаційний педагог Леслав Питка вважає, що «метою ресоціалізаційної педагогіки є не тільки опис і з'ясування процесів, які відбуваються міжвихователем і вихованцем, але передовсім, модифікація особистісних параметрів чи моделей поведінки, які окреслюються як шкідливі, погані, патологічні, згубні для особистості чи суспільства» [15, с. 11].
Перший академічний підручник з ресоціалізаційної педагогіки був виданий у Польщі в 1971 році. Його авторами були Ч. Чапув та С. Єдлевський -- творці ресоціалізаційної педагогіки [2]. У змісті цього ґрунтовного підручника автори розмістили шість розділів: 1) Наука про ресоціалізаційне виховання; 2) Проблеми, методи і положення ресоціалізаційної педагогіки; 3) Ресоціалізація як процес активізуючого перенавчання (реедукації); 4) Праксеологічна модель ресоціалізаційного виховання; 5) Техніка і методи ресоціалізаційного виховання; 6) Установи та система ресоціалізаційного виховання [2, с. 531--535].
- 1
- 2
- 3
- 4
- наступна ›
- остання »