Пізніше ресоціалізаційна педагогіка була розбудована й узагальнена Чеславом Чапувим у його наступній праці -- «Ресоціалізаційне виховання» (1978). Автор здійснив у ній систематизацію знань в області ресоціалізаційної педагогіки, виділяючи три основні її галузі -- аксіологію, теорію та методику; крім цього він ще класифікував ресоціалізаційні стратегії та процедури [16, с. 250].

Останні надбання розвинув далі учень Ч. Чапува -- Леслав Питка, який на основі ґрунтовних досліджень видав у 2001 році працю «Ресоціалізаційна педагогіка. Вибрані теоретичні, діагностичні та методичні питання», що пізніше двічі перевидавалася [16].

Ресоціалізаційна педагогіка є ключовою дисципліною в змісті професійної освіти майбутніх фахівців, які готуються до роботи, зокрема, і в закладах пенітенціарної системи. Окрім цієї, студенти вивчають ще й низку інших дисциплін, зокрема такі, як: «Соціальні патології», «Соціальна профілактика», «Пенітенціарна педагогіка та соціальна реадаптація», «Сучасні тенденції в ресоціалізації», «Методика ресоціалізаційної роботи», «Методика роботи судового куратора», «Молодіжні субкультури», «Терапія узалежнень» та ін. У змісті цих дисциплін особлива увага приділяється процедурам, формам, методам і засобам ресоціалізаційної роботи.

Процедури ресоціалізаційної діяльності

Теорія і практика опіки, виховання і терапії вказує на три виразно відокремлені процедури діяльності, які використовуються у щоденній ресоціалізаційій праці, особливо по відношенню до дезадаптованої молоді. Ці процедури оперують різними типами зв'язків:

- двоособових, що мають місце в контакті вихователь -- вихованець, терапевт -- пацієнт, куратор -- підопічний і ін. (психотехніка);

- інтерта інтрагрупових, які мають місце всередині малих суспільних груп (виховних, опікунських, терапевтичних) і називаються соціотехнікою;

- з культурними надбаннями шляхом знайомства з ними, творення та інтерпретації (культуротехніка) [5, с. 268].

Проектування психотехнічних (психотерапевтичних) процедур має на меті використання таких засобів впливу, щоб в стосунках між вихователем і вихованцем з'явилася емпатія і розуміння щодо взаємних очікувань і вимог, що спри-яло б незалежній, зрілій поведінці підопічного в різних складних життєвих ситуаціях.

Соціотехнічна процедура відноситься до засобів групового та міжгрупового впливу, що дозволяє ідентифікуватися засудженому з конструктивними соціальними ролями і може полегшити процес суспільного і морального «дозрівання» особистості через мережу інтерперсональних стосунків. Вона також дає можливість належним чином протидіяти в ситуації натисків з боку в'язничної субкультури, яка схиляє засудженого до антисуспільної поведінки.

Процедура культуротехнічна має на меті реалізацію чи принаймні уможливлення проявів зацікавлень, задатків, здібностей вихованця. Сферами культуротехнічної активності є навчання, професійна підготовка та організація вільного часу [5, с. 268-269].

У процесі вибору конкретних процедур ресоціалізаційної діяльності а також подальшого застосування конкретних форм і методів велике значення має діагностика індивідуального випадку кожного засудженого. Як наслідок здійснення процедури діагностики повинна повстати характеристика засудженого, яка для молодих злочинців повинна обов'язково містити відомості про:

- дані демографічні: вік і стать, середовище походження, місце проживання, побутові умови, цивільний стан, наявність дітей та контакти з ними, спосіб життя, фінансовий стан (у тому числі наявність несплачених кредитів, боргів, аліментаційних зобов'язань), освіта, місце навчання/праці; конфлікт з законом (попередні судимості);

- стан фізичного здоров'я: перебіг вагітності матері, хвороби дитячого віку, отриманні травми, актуальний стан здоров'я, стан аналізаторів, контакт з психоактивними засобами;

- стан психічного здоров'я: рівень пізнавального розвитку, відхилення і дефіцити пізнавальних функцій, пам'ять, словниковий запас та стан розмовної мови, вміння налагоджувати контакти, труднощі шкільного навчання, задатки, здібності та вміння, зацікавлення і схильності до професійної діяльності, спосіб проведення вільного часу,

- характеристика особистості, зокрема, темпераменту, почуттів, потреб, домінуючих емоцій, способу їх вираження і контролю, рівень тривожності, рівень імпульсивності, рівень агресивності, мотивація діяльності, цінності;

- характеристика сімейного середовища: освіта та місце праці батьків, емоціональні зв'язки з родичами, цінності, форми, методи сімейного виховання; наявні в родині патології (розлучення, алкоголізм, насильство, бідність, безробіття, злочинність);

- характеристика ровесницького середовища: наявність друзів, участь у криміногенних групах, приналежність до в'язничної субкультури, позиція в групі;

- етіологія соціальної дезадаптації;

- пропозиції стосовно вибору корекційних засобів [20, с. 143-144].

Процедура діагностики ґрунтується на різних методах збирання інформації, передовсім, на основі вивчення особистої документації, спостереження та розмов з засудженим, виконання ним психологічних тестів тощо. На основі отриманих даних визначаються ключові проблеми в структурі особистості засудженого і його поведінці, встановлюється специфіка його соціальної ситуації, першочергові потреби і на основі цього підбираються відповідні форми, методи і засоби пенітенціарної ресоціалізації.

Форми, методи і засоби пенітенціарної ресоціалізації

Індивідуальний вплив на засуджених в карних установах Польщі опирається на застосуванні різноманітних засобів і методів у рамках різних систем, типів і видів в'язниць. Дорослі особи, засуджені до позбавлення волі, мають можливість вибору того, чи хочуть вони бути ресоціалізованими чи ні. У першому випадку це відбувається шляхом згоди відбувати кару в системі програмного впливу, яка пропонує широкий спектр різних засобів і методів впливу на засуджених. Одним із них є навчання, яке полягає на заповненні прогалин в освіті та оволодінні професією. Навчання (яке організовано на засадах ортодидактики) повинно виробляти в ув'язнених почуття обов'язку і відповідальності, призвичаювати до запланованих зусиль, вчити їх співпраці, розвивати амбіції, а одночасно вказувати на нові життєві перспективи, сприяти мирному, доброзичливому співіснуванні з іншими людьми та зміцненню почуття власної гідності [13, с. 47-48].

Наступним важливим елементом є мобілізація засуджених до праці. В'язень, який працює, нерідко вперше у своєму житті контактує з суспільно корисною працею, а тому вчиться співпрацювати з іншими людьми, функціонувати в групі і розуміти скільки зусиль потрібно вкласти, аби чесно заробити гроші [19, с. 129].

Участь у культурно-освітніх і спортивних заняттях повинна сприяти вартісним формам проведення дозвілля та запобігати взаємній деморалізації [13, с. 47-48]. Засуджених залучають до художньої самодіяльності, творчої активності та контактів з відомими артистами, письменниками, художниками, спортсменами, які приїжджають до в'язниць. Часто туди приходять студенти спеціальності «Ресоціалізаційна педагогіка», які проводять з засудженими різні заходи, терапевтичні заняття, а також наукові дослідження. Ув'язнені часто беруть участь в концертах, конкурсах, виставках, дискусіях, вікторинах, відчитах, виставах, літературних і співочих вечорах, спортивних змаганнях тощо. У в'язницях має місце творча праця засуджених у галузі образотворчого мистецтва, різб'ярства, художнього ковальства, писання художніх творів, діяльність у різних групах -- інструментальних ансамблях, хорах, літературних і театральних студіях, гуртках моделювання, спортивних секціях тощо. При цьому варто підкреслити позитивний вплив на засуджених спільної діяльності в таких групах, які мають просоціальну спрямованість. Їх творення само по собі становить важливий метод ресоціалізаційного виховання. Такі методи в своїй суті ґрунтуються на значенні соціальної групи для поведінки людини. Це виникає з факту, що багато засуджених осіб скоїли злочини саме в рамках організованої злочинної групи, яка становила для них опору. З огляду на це,

значним пенітенціарним викликом стає творення для засуджених нових, альтернативних груп, які опираються на сильних особистісних зв'язках і мають просоціальний характер [19, с. 129]. Ресоціалізаційна праця ґрунтується на різних методах -- не тільки групових, але й індивідуальних. У рамках методів, які опираються на процедурі особистісного впливу, належить виокремити:

- власний приклад, який полягає на наслідуванні засудженим постав та поведінки пенітенціарного вихователя;

- виховне дорадництво, яке полягає на рекомендаціях вибору відповідного способу поведінки;

- переконування в'язня як метод, який полягає на впливі на свідомість та почуття засудженого, що в наслідку приводить до зміни його постав, а потім і до зміни поведінки [19, с. 129].

Іншими методами, які активно використовуються у пенітенціарній практиці, є кари та нагороди, а також метод пунктової економіки (коли за позитивні форми поведінки засудженим надається фіксована кількість пунктів, а на основі здобуття певної їх кількості вони можуть отримати певні привілеї -- наприклад, додаткове побачення).

Серед засобів ресоціалізаційного впливу особливе місце посідає релігія. Окрім проголошення Божого слова і уділяння Святих Таїн, в'язничний капелан несе духовну допомогу і втіху засудженим та -- по мірі можливостей -- їхнім родинам [14, с. 196]. Принагідно зазначимо, що контакти з родинами, особливо дітьми, відіграють значну роль у процесі виправлення засуджених, тому вони всіляко заохочуються до побачень з рідними чи телефонних контактів з ними.

Значне місце серед засобів пенітенціарного впливу займає терапія. Вона має різні види та форми, а саме: індивідуальна та групова психотерапія, заняттєва психотерапія, ерготерапія, соціотерапія, фармакотерапія. Для осіб, узалежнених від алкоголю, особливе місце займає участь у мітингах групи Анонімних Алкоголіків. Особи, які потребують терапії з причин узалежнення чи непсихотичного відхилення особистості відбувають покарання у рамках терапевтичних відділів, які реалізують різні терапевтичні програми. У польських карних закладах нині діє 59 тера-певтичних відділів, а у всій пенітенціарній системі реалізується сумарно понад 650 авторських терапевтичних програм, адресованих до різних категорії засуджених. Серед них є програма лікування чоловіків-алкоголіків «Дует», сутність якої полягає на опікунсько-виховній праці засуджених алкоголіків з фізично та психічно неповносправною молоддю; програма замісної терапії наркоманів метадоном «Метар Кракув»; програма «Бона», яка полягає на опікунській діяльності засуджених жінок по відношенню до дітей-сиріт, що знаходяться у дитячих будинках. Дуже розповсюдженою є американська програма лікування осіб узалежнених від алкоголю «Атлантіс», спрямована на формування у засуджених просоціальних умінь [7, с. 48], тому зупинимося на ній більш детально.

«Атлантіс» як приклад просвітньо-терапевтичної програми

Програма виникла на базі авторської програми Білла Бургіна, американського терапевта, який перебував у Польщі в першій половині 90-х років і проводив вишкіл професійних терапевтів. Першими цю терапевтичну програму реалізували дві варшавські в'язниці, потім їх слідами пішли інші заклади, в тому числі й для засуджених жінок. Метою цієї 3-місячної програми було утримання довготривалої абстиненції від алкоголю, визнання власного безсилля перед алкоголем і втрати здатності керувати власним життям, визнання алкогольної хвороби (тобто опрацювання першого кроку Анонімних Алкоголіків).

Крім основної мети, програма «Атлантіс» передбачає низку підрядних важливих цілей, зокрема:

- здобуття знань на тему узалежнення та їх конфронтація з власним досвідом;

- опрацювання оборонних механізмів, відповідальних за розвиток узалежнення;