Отже, з вищесказаного можна зробити висновок, що державна і правова думка Риму чимало запозичила від поглядів Сократа, Платона, Аристотеля, Епікура та багатьох інших античних мислителів, але теоретичним концепціям римських авторів були притаманні своєрідність і новизна, чому сприяли нові соціально-економічні умови життя.

Так, характерна для давньогрецької думки ідея взаємозв'язку політики і права отримала свій подальший розвиток і нове втілення у трактуванні Цицероном держави як публічно-правової спільності.

Він підкреслював особливий зв'язок держави і власності та зауважував, що основною її метою є охорона власності народу і окремо кожного громадянина. Цицерон робив спробу визначити категорію "народ", підкреслюючи, що це не будь-яке об'єднання людей, а об'єднання, в основі якого -- погодженість стосовно питань права і спільності інтересів.

Визнання римськими юристами реальності природного права, яке є частиною права взагалі, а водночас -- відсутність у римському праворозумінні спеціального поняття позитивного права (як заперечення природного права, його своєрідної протилежності) означало, що у трактуванні римських юристів природне право, як усяке інше право, що його вони визнавали, належало до чинного права та було його специфічною складовою (компонентом і властивістю права взагалі), а не лише теоретико-правовою конструкцією і категорією, не тільки "чистим" поняттям, зовнішнім для норми права і принципів фактично чинного права.

Піддаючи аналізові категорію "право", Ульпіан, зокрема, писав, що тому, хто вивчає право, необхідно насамперед знати, звідки походить слово jus (право). Воно отримало свою назву від слова justitia (правда, справедливість). Розглядаючи відмінність природного і позитивного права, він зазначав, що "право народів" (jus gentium) -- це те, чим користуються тільки люди у відносинах між собою, а "природне право" (jus naturale) є загальним для всіх живих істот.

Ідею взаємозв'язку та єдності різних складових права найбільш чітко виразив юрист Павло: "Слово "право" вживається в кількох розуміннях: по-перше, "право" означає те, що завжди є справедливим і добрим, -- таке природне право. В іншому розумінні "право" -- це те, що корисне всім чи багатьом у якійсь державі, -- це цивільне право. Всі ці розуміння одночасно присутні в загальному понятті права".

Згадані юристи розробили багато аспектів римського права, яке стало класичним. Своїми правовими концепціями: поділом права на приватне й публічне, вченням про юридичних осіб, права та обов'язки громадян вони зробили суттєвий внесок у розроблення проблематики співвідношення права і свободи.

Отже, попри важливе значення поглядів римських юристів для з'ясування сутності права, розкриття проблеми співвідношення права і свободи, їхні підходи мали суттєві вади. Римське право було класичною теорією тільки щодо окремих правових питань, і назвати його правом у повному розумінні слова неможливо, оскільки в ньому відсутнє поняття вільної особистості, що поширюється на всіх без винятку людей.

Список використаних джерел

1. Андрусяк Т.Г. Історія політичних та правових вчень: Навч. посібник. -Львів, 2001.

2. Андрусяк Т.Г., Шульженко Ф.П. Історія політичних і правових вчень. Навч. посібник. - К., 2002.

3. Антологія мировой правовой мысли. В 5 т. - М., 1999.

4. Антологія української юридичної думки. В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова) та ін. Т. 1. Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедіяправа. - К., 2002.

5. Вивід прав України / М.Грушевський, І.Франко, М.Костомаров та ін. -Львів, 1991.

6. Історія вчень про право і державу. Підручник. / За ред. Г.Г.Демиденка, О.В.Петришина. - Харків., 2008.

7. Історія вчень про право і державу: Хрестоматія для юрид. вузів і факультетів / Уклад., заг. ред. Г.Г.Демиденко. 2-е вид., доп. і змін. - X., 2002.

8. История политических и правовых учений: Хрестоматия / Под ред. О.3.Лейста. - М., 2000.

9. Класики політичної думки від Платона до Макса Вебера: Пер. з нім. -К., 2002.

10. Мірошниченко М.І., Мірошниченко В.І. Історія вчень при державу та право. - К., 2007.

11. Орленко В.В. Історія вчень про державу і право. - К., 2007.

12. Правова ідеологія і право України на етапі становлення тоталітарного режиму (1929-1941).-К., 2001.

13. Скакун О.Ф. М.П.Драгоманов как политический мыслитель. - X., 1993.

14. Трофанчук Г.І. Історія вчень про державу і право. -К., 2005.

15. Юридична енциклопедія. Тт. 1-6. - К.: Укр.енцикл., 1998-2004.