Поширеною є класифікація тлумачення норм права за обсягом. Зокрема, як правило, розрізняють такі види: адекватне, обмежене та розширене тлумачення [25, с. 255]. На думку Ю. Власова, вказані види є результатом з'ясування дійсного змісту норм права, тому що до їх виділення суб'єкт приходить, аналізуючи саме результат з'ясування норми права [6, с. 40]. Однак не всі автори погоджуються з цією точкою зору. Деякі вчені (В. Хропанюк, А. Осіпов та ін.) відносять буквальне, розширене й обмежене тлумачення до результату тлумачення норм права [46, с. 277-278; 27, с. 448]. Інші, наприклад С. Комаров, вважають, що буквальне, розширене й обмежене тлумачення становлять окрему частину тлумачення на рівні із з'ясуванням і роз'ясненням, і називають її інтерпретацією [14, с. 235]. Так, Г. Назаренко відносить буквальне, розширене й обмежене тлумачення до процесу роз'яснення дійсного змісту норм права [22, с. 127].

На думку Ю. Власова, наведені думки здаються не зовсім точними. Справді, можна розглядати буквальне, розширене й обмежене тлумачення як його результат, але точнішим буде вважати їх результатом саме існування з наведених вище причин. Не погоджується він і з С. Комаровим, вважаючи, що поняття "інтерпретація" має значно ширший зміст, ніж вкладає в нього автор. Крім того, Ю. Власов наголошує, що за змістом частини тлумачення - це певні види діяльності, а зазначені види є результатом цієї діяльності і не можуть бути об'єднанні в окрему частину тлумачення норм права. Ще більше заперечень викликає точка зору Г. Назаренко із приводу виділення буквального, розширеного й обмеженого тлумачення до роз'яснення норм права. На думку Ю. Власова, роз'яснювати можна тільки дійсний зміст норми права, який завжди має бути адекватним волі законодавця, і ні про яке розширене чи обмежене роз'яснення дійсного змісту норми права не може бути і мови [6, с. 41].

Деякі вчені взагалі заперечують існування таких видів тлумачення. Вони обґрунтовують це тим, що обсяг норми права визначається законодавцем і може бути змінений тільки ним; в іншому випадку зміна обсягу при тлумаченні неминуче спричиняють шкоду законності. Таку небезпеку становить розширене тлумачення, яке є не чим іншим як виходом за встановлені законодавцем межі норми права. Правильним може бути тільки тлумачення, адекватне змісту норми права [40, с. 128].

Перебороти юридичну колізію можна шляхом аналізу практики реалізації законів і оцінки застосування актів у цілому або їх окремих норм. Досить часто це робиться за запитами державних органів різних рівнів, за зверненням суспільних об'єднань і громадян. Підставою для запитів і звернень є неясності в розумінні понять і термінів, окремих норм, різні позиції у відношенні сфер їхнього застосування, кола суб'єктів, на яких поширюється їх дія. Суперечливі дії державних органів і організацій також дають привід звертатися за офіційною оцінкою нормативного правового акта.

Найбільш поширеною, є класифікація за юридичною силою, або в залежності від суб'єктів, воно може бути офіційним (легальним) і неофіційним.

Офіційне тлумачення - це роз'яснення змісту і цілей правових норм, яке здійснюється компетентними державними органами і має загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів, які реалізують ці норми права. Таке тлумачення має юридичні наслідки. Воно відрізняється від неофіційного також формою і особливим порядком здійснення.

На думку Д. Михайловича, важливим засобом забезпечення адекватного розуміння і застосування законодавчих актів є офіційне тлумачення закону. Встановлюючи справжній зміст нормативного припису, суб'єкт офіційного тлумачення усуває перекоси юридичної практики, забезпечує стабільність урегульованих правом суспільних відносин, єдність законності та правопорядку [21, с. 3].

За формою офіційне тлумачення виражається в інтерпретаційних актах, які мають всі ознаки нормативно-правових актів, але не зводяться до них. Ці акти приймаються офіційно компетентними державними органами чи уповноваженими державою іншими суб'єктами і повинні використовуватись в процесі реалізації права. Вони мають загальнообов'язковий характер. Суб'єкти офіційного тлумачення нормативно правових актів визначаються законом або їх правовим статусом в системі органів державної влади. Офіційне тлумачення виражається, як правило, в письмовій формі, хоча іноді може бути і в іншій формі.

В науці існують різні погляди на підстави, які надають офіційному тлумаченню обов'язковий характер. Так, Б. Спасов, В. Хропанюк, Г. Назаренко вважають, що обов'язковий характер офіційного тлумачення обумовлений компетентністю державного органу, який видає відповідне роз'яснення норми права. С. Алексєєв, Ю. Калміков пояснюють обов'язковий характер офіційного тлумачення його самостійністю в системі юридичної практики і правотворчим походженням. М. Вопленко пояснює такий характер наявністю контрольно-наглядових повноважень у органів, які здійснюють роз'яснення відповідної дійсності змісту норм права.

Обов'язковий характер офіційного тлумачення витікає з юридичних властивостей самих норм права, які тлумачаться [8].

На думку Ю. Ведєрнікова і В. Грекула, офіційне тлумачення характеризується наступними ознаками: виробляється компетентними органами; наділено юридичною силою; має юридичне значення, тобто призводить до юридичних наслідків; забезпечує за підтримки держави одностайне розуміння і застосування законодавства; його результати мають бути закріплені у спеціальному акті [5, с. 79].

Офіційне тлумачення може бути двох видів: нормативне; казуальне.

При нормативному тлумаченні норми права роз'яснення змісту норми права поширюється на невизначене коло осіб і суспільних відносин, має юридичну силу та загальнообов'язкове для всіх можливих випадків застосування певної норми.

Законодавець дає тлумачення з будь якого питання державного життя, і вони мають вищу юридичну силу. Уряд може тлумачити акти лише органів виконавчої влади. Нормативне роз'яснення закону може надавати Пленум Верховного Суду України. Він узагальнює судову практику та надає судам, іншим органам, посадовим особам керівні роз'яснення з питань застосування законодавства, що виникають при розгляді певної категорії справ. Однак Пленум Верховного Суду України не може давати тлумачення норм, з якими суди не мають справи.

Офіційні роз'яснення, що даються державними органами, мають загальнообов'язкову силу у тих випадках, коли такий орган наділений спеціальною компетенцією видавати інструкції та роз'яснення з приводу застосування законодавства у певній сфері суспільних відносин, або коли він має спеціальне доручення Уряду видавати інструкцію чи інший акт з питань застосування конкретного закону, указу чи постанови. Так, наприклад, Міністерство праці України має право видавати обов'язкові постанови, правила й інструкції, а також давати міністерствам та іншим органам виконавчої влади роз'яснення з питань праці та заробітної праці. Верховний Суд України дає керівні роз'яснення судам із питань застосування законодавства при розгляді судових справ. В інших випадках офіційні роз'яснення обов'язкові для тих органів або посадових осіб, які підпорядковані органу [40, с. 132].

Нормативне тлумачення у свою чергу поділяється на: автентичне і легальне (делеговане).

При автентичному тлумаченні норм права зміст норми права роз'яснює той суб'єкт, який її видав. Суб'єкт, який видав норму права, відповідно до логіки, безумовно, має право на офіційну інтерпретацію її дійсного змісту, тому що саме він найбільш адекватно розуміє власну волю, яку він заклав у нормативний акт і в змозі її роз'яснити іншим суб'єктам. При цьому роз'яснення може бути як загального (нормативного характеру), так і казуального (конкретного), коли тлумачиться норма стосовно конкретного казусу. Хоча на практиці автентичне тлумачення переважно має нормативний характер і поширюється на необмежену кількість казусів [5, с. 170]. Так, відповідно до пунктів 16, 29, 30 статті 106 Конституції України Президент має право надавати офіційне нормативне (автентичне) тлумачення, предметом якого є правові норми, що містяться в нормативно-правових актах, ухвалених самим же Президентом України [1]. Тлумачення такого змісту, що надає Президент України, може оформлюватись у формі указів та розпоряджень Президента України.

Легальне (делеговане) тлумачення норм права - загальнообов'язкове тлумачення дає орган, який цю норму не встановлював, але відповідним чином на це уповноважений (наприклад тлумачення законів України (закони приймає лише Верховна Рада України) здійснюється Конституційним Судом України) [39, с. 131].

Легальне тлумачення, у свою чергу, може бути: відомчим, що здійснюється керівництвом центральної установи будь-якого відомства і його сила обмежується сферою дії цієї установи; міжвідомчим (офіціозним) - із сферою розповсюдження на інші відомства.

Суб'єктом офіційного тлумачення можуть бути усі державні органи, які організовують процес здійснення норм права. Тому юридична сила актів тлумачення залежить від владних повноважень органів, що видали ці акти. Найбільшу юридичну силу мають акти тлумачення вищих органів законодавчої, судової та виконавчої влади.

Одним із видів міжвідомчого тлумачення є судове роз'яснення норм права. Воно забезпечує правильне розуміння і одностайне застосування нормативних актів у діяльності судів. Такі роз'яснення в Україні видаються, наприклад, у вигляді постанов Пленуму Верховного Суду з питань судової практики на підставі узагальнення справ, розглянутих судами [5, с. 170].

Ідеально було б якби правотворчі органи видавали нормативно правові акти, які не потребують роз'яснення, але практично це неможливо. Тому кращим видом тлумачення, на нашу думку, є автентичне, яке виключає можливість підміни акта вищої юридичної сили актами меншої юридичної сили.

Неофіційне тлумачення - це роз'яснення змісту і мети правових норм, яке виходить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не володіє юридичне обов'язковою силою. Наприклад, тлумачення статті закону професором права допомагає юридичній практиці та здатне вплинути на офіційне тлумачення. Однак воно не є загальнообов'язковим, не є легальним.

Неофіційне тлумачення має силу громадської думки, індивідуального авторитету особи інтерпретатора, формує те інтелектуально вольове і морально юридичне середовище, з якого правозастосовні та інші зацікавлені особи черпають свої уявлення про законність і справедливість юридичної справи.

Неофіційне тлумачення властиве всьому суспільству [32, с. 408]. Воно являє собою спеціально юридичний термін для позначення тієї різноманітної діяльності невладних суб'єктів, які пізнають правові норми для себе і намагаються пояснити їх зміст іншим. Пояснення в даному випадку є засобом визначення власної пізнавальної праці, що дає підставу назвати одну з перших функцій неофіційного тлумачення - пізнавальну. Правова інформованість суб'єкта, що пізнає, є результатом неофіційного тлумачення. Реформи що відбуваються в державі викликають у населення особливу зацікавленість до самоосвіти у галузі права і сприяють підняттю престижу юридичних знань. Звідси у суспільства підвищилась циркуляція потоку правової інформації.