Юридична інформованість окремого суб'єкту і суспільства в цілому є основою правового виховання, підвищення правової культури населення [35, с. 214]. Правове виховання випливає із загальних завдань української держави щодо зміцнення законності й правопорядку. Правове виховання включає широку пропаганду норм права різними засобами масової інформації, роз'яснення їх змісту, прищеплення у громадян поваги до закону, формування в них глибоких і стійких переконань у необхідності добровільного виконання норм права. Правове виховання громадян здійснюють державні органи, громадські організації, науково дослідні й навчальні заклади, культурно освітні установи. Першочергове місце серед них належить правоохоронним органам, органам юстиції. У справі правового виховання все більше уваги приділяється роз'ясненню прав і обов'язків кожної людини - положень Конституції України, прав та обов'язків громадян тощо [18, с. 271]. Якщо підвищення рівня правової культури - це мета розвитку кожного цивілізованого суспільства, то засобом її досягнення є правове виховання.

Правове виховання як основний вид ідеологічної діяльності спрямоване на формування правової культури особи. Тому необхідно максимально враховувати та використовувати можливості системи правового виховання щодо формування активної позиції кожного громадянина та подолання правового нігілізму. Під правовим вихованням слід розуміти цілеспрямовану систематичну діяльність органів держави, суспільних організацій і трудових колективів з формування й підвищення правової свідомості і правової культури [9, с. 188].

Це все говорить про те, що у неофіційного тлумачення є функції правового виховання. Правова культура з одного боку - це інтелектуально-моральна та професійно необхідна основа для неофіційного тлумачення суб'єктом правових норм, а з іншого - вона є кінцевим результатом і показником якості пізнавальної та пояснювальної роботи.

Виховання правової культури у громадян за допомогою неофіційного тлумачення діючого законодавства здійснюється шляхом роз'яснення цілей правового регулювання та формування орієнтирів поведінки в соціально-правовій сфері. Правовий розумовий процес спрямований на роз'яснення важливості та користі визначених юридичних цінностей: волі, суб'єктивного права, законності, справедливості тощо. Тому неофіційне тлумачення має ціннісно-орієнтуючу чи регулятивну функцію.

Важливою функцією неофіційного тлумачення є мотивувальна, або функція юридичної аргументованості суб'єктів. Вона являє собою своєрідний пошук і обґрунтування юридичних мотивів для аргументації свого відношення до правової ситуації чи роз'яснення правової позиції. Більш за все це виразно простежується в діяльності адвокатів, що виступають у суді, подають клопотання, заяви та інші документи. Таке ж значення має юридична аргументація в лекціях, статтях, монографіях. Науковість, образність мислення, авторський стиль та авторитет є істотними ознаками подібного тлумачення, що показує його компетентність та переконливість [35, с. 214].

Отже, пізнавальна, виховна, ціннісно-орієнтуюча функції є основними функціями неофіційного тлумачення права. Слід відмітити вагоме значення та потенційні можливості неофіційного тлумачення з метою подальшої побудови громадянського суспільства і правової держави в Україні.

Різновидами неофіційного тлумачення є доктринальне, професійне та буденне.

Доктринальне (наукове) - тлумачення включає в себе науково обґрунтоване тлумачення вчених та науково-дослідних закладів, яке здійснюється у наукових статтях, монографіях, науково-практичних коментарях, усних чи письмових обговореннях проектів нормативних актів. Доктринальне тлумачення, хоч і не має обов'язкової сили, але суттєво впливає на правотворчу та правозастосовну діяльність [26, с. 197].

Доктринальне тлумачення - це завжди роз'яснення правових актів, яке надається вченими у зв'язку і в результаті їх теоретичних пошуків, наукового аналізу права. Воно виступає як наукове пояснення змісту і цілей правових норм. Інакше кажучи, за кожним актом офіційного тлумачення (а відповідно, і в його основі) постає наукова доктрина. Її носіями є або самі творці акту, адже посадові особи нерідко є і науковими співробітниками, або ті вчені, які розробляли рекомендації до проекту постанови, або, вкінці-кінців, вчені, погляди яких були запозичені з існуючої літератури [30, с. 454-455].

Професійне тлумачення здійснюється спеціалістами практиками у сфері юриспруденції (суддями, адвокатами тощо) під час здійснення ними їхньої професійної діяльності.

Буденне тлумачення здійснюється суб'єктами права, які не мають спеціальних юридичних знань. Таке тлумачення здійснюється на підставі життєвого досвіду і відповідно до рівня правосвідомості суб'єктів, які здійснюють тлумачення [26, с. 197].

Також, тлумачення норм права можна здійснювати в залежності від співвідношення тексту норми та її змісту. Це пов'язано з ти, що зміст, закладений у нормі права, не завжди збігається з її текстуальним вираженням. Виділяють: буквальне (адекватне), обмежувальне, розширювальне тлумачення.

Буквальне (адекватне) тлумачення має місце тоді, коли текст норми права точно виражає волю законодавця, тобто зміст норми права збігається з її текстуальним відображенням.

Обмежувальне тлумачення використовується у випадках, коли буквальне розуміння тексту норми права ширше за її істинний зміст. Тобто норма права повинна трактуватися обмежено. Наприклад, у ч. 1 ст. 42 Конституції України зазначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність [1]. Очевидним є те, що поняття "кожен" в цьому випадку позначаються лише дорослі, дієздатні особи, а не діти та психічно хворі. Така очевидність дала змогу законодавцю уникну ти конкретизації розглянутого положення та використаного поняття. У цьому випадку текстуальне вираження норми права є значно ширшим за її зміст, що і зумовлює необхідність обмежувального тлумачення.

Розширювальне тлумачення має місце тоді, коли дійсний зміст норми права є більш широким, ніж її буквальний текст. Це означає, що норма права викладена дуже лаконічно і необхідні додаткові засоби, щоб правильно зрозуміти її зміст. Розширювальне тлумачення потрібно здійснювати тоді, коли надається незавершений перелік, обставин та умов реалізації норм права. Такий перелік дуже часто супроводжується словами "тощо", "в аналогічних випадках", "інші".

Отже, два останніх види тлумачення здійснюються лише тоді, коли не збігається дійсний зміст норми права зі словесним. Норма при цьому роз'яснюється обов'язково відповідно до висновків з'ясування істинного її змісту. Але такі види тлумачення не повинні мати місце, якщо це призведе до погіршення правового становища особи, щодо якої застосовується норма права.

Таким чином, підсумовуючи відмітимо, що тлумачення норм права поділяється на види в залежності від наступних критеріїв:

1) за обсягом на: адекватне, обмежене та розширене тлумачення;

2) за юридичною силою, або в залежності від суб'єктів на: офіційне (легальне) і неофіційне. Офіційне тлумачення - це роз'яснення змісту і цілей правових норм, яке здійснюється компетентними державними органами і має загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів, які реалізують ці норми права. Неофіційне тлумачення - це роз'яснення змісту і мети правових норм, яке виходить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не володіє юридичне обов'язковою силою;

3) в залежності від співвідношення тексту норми та її змісту на: буквальне (адекватне), обмежувальне, розширювальне. Звичайно, є й інші класифікація, але вище наведені є найбільш поширеними.

2.2 Акти тлумачення норм права

Існує два види актів тлумачення: акти-дії й акти-документи. Під актом-дією розуміється з'ясування і роз'яснення права. Акти-документи - це джерела, що містять результати інтелектуально-вольової діяльності щодо роз'яснення і з'ясування змісту правових норм. Акти неофіційного тлумачення не мають юридичної сили, обов'язкового характеру і формально є рекомендаціями щодо адекватного з'ясування дійсного змісту норм права. Зважаючи на тематику, курсового дослідження, з нашої точки зору, доцільно розглянути акти офіційного тлумачення норм права докладніше.

На думку, Л.М. Кривецької, акт офіційного тлумачення норм права (інтерпретаційно-правовий акт) - це акт документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування правової норми, сформульоване уповноваженим органом у рамках його компетенції, і має обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'яснюються [17, с. 26].

До ознак офіційного акта тлумачення норм права відносять:

- розкриває зміст (смисл, мету) правових норм, виражених в приписах відповідного юридичного акта;

- діє в єдності з тим нормативно-правовим актом, у якому містяться норми права, що тлумачаться; залежить від нього і, як правило, поділяє його долю;

- є формально-обов'язковим для всіх, хто застосовує норми, що роз'яснюються;

- не виходить за межі норми, що роз'яснюється; являє собою уточнювальне судження про норму права, а не новий нормативний припис;

- в ієрархії юридичних актів слідує за актом, положення якого розтлумачено, його місце серед юридичних актів визначається компетенцією органу чи установи, які його ухвалили;

- приймається лише нормотворчими чи спеціально уповноваженими суб'єктами, установами - національними (наприклад, Конституційним Судом України) і міжнародними, чию юрисдикцію визнала держава (наприклад, акти Європейського суду з прав людини, Комітету ООН з прав людини);

- має спеціальну письмову форму вираження акта-документа (роз'яснення, інформаційний лист та ін.);

- діє у просторі відповідно до простору дії витлумаченої норми права, а у часі може набувати як прямої, так і зворотної сили; межі його зворотної сили визначаються моментом набрання чинності юридичним актом, який тлумачиться [32, с. 446-447].

Залежно від того, які головні елементи системи права виражають правові акти, розрізняють такі їх види:

- нормативні юридичні акти (акти компетентних правотворчих органів);

- інтерпретаційні акти нормативного або загального характеру, до яких належать і акти офіційного тлумачення;

- акти застосування права (державно-владні акти, що виражають індивідуально-правову діяльність компетентних органів);

- акти реалізації прав і обов'язків (акти-документи, що виражають автономні рішення окремих осіб, правомірні дії, які завершують функціонування механізму правового регулювання);

- конкретизаційні юридичні акти [17, с. 27].

Таким чином, підсумовуючи вище наведене, відмітимо, що акти офіційного тлумачення норм права (інтерпретаційно-правові акти) - це правові акти-документи, прийняті уповноваженими органами, що містять роз'яснення змісту норм права або порядку їх застосування та мають обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, котрі роз'ясняються.

Висновки

Дослідивши загальнотеоретичні та проблемні питання щодо тлумачення норм права, ми дійшли наступних висновків:

1. Тлумачення норм права - це спеціальна діяльність інтелектуально-вольового та консеквентивного (логічного) характеру офіційних і неофіційних суб'єктів суспільних відносин (органів держави, їх посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян) з метою встановлення змісту норми права, розкриття вираженої в ній волі соціальних сил, що перебувають при владі.

2. До ознак тлумачення норм права відносять:

1) тлумачення - це діяльність;

2) юридична інтерпретація - це розумова (інтелектуальна) діяльність;

3) тлумачення норм права має телеологічний (цільовий) характер;

4) тлумачення юридичних норм має уточнюючий (конкретизаційний) характер;

5) тлумачення має опосередкований характер;

6) тлумачення - суб'єктивний процес пізнання.