Як було вже вище зазначено, тлумачення - це діяльність, яка тісно пов'язана з осмисленням правових норм, яка може здійснюватися будь-яким суб'єктом-інтерпретатором ( на науковому, професійному чи побутовому рівні). Залежно від суб'єктів права тлумачення може бути офіційне або неофіційне, може зобов'язувати або не зобов'язувати до виконання певної поведінки через зроблені висновки.

2. Офіційне тлумачення права: поняття та види

Офіційне тлумачення норм права - це роз'яснення змісту і мети правових норм, яке сформульовано в спеціальному акті уповноваженим органом у рамках його компетенції і має юридично обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються. Наприклад, правом офіційного тлумачення Конституції України наділений лише Конституційний Суд України. Його тлумачення є загальнообов'язковим, легальним (узаконеним). У свою чергу офіційне роз'яснення норм права має різні форми тлумачення, а саме:

I. Письмова (різні документи)

II. Усна (використовується дуже рідко, здебільшого під час судових засідань, коли суддя роз'яснює права та обов'язки присутнім або під час прийому посадовими особами відвідувачів.

Офіційне тлумачення займає вузьке специфічне коло осіб, при цьому залежно від кількості учасників на яких розраховане тлумачення правових норм, воно може бути двох видів:

ь Нормативне

ь Казуальне

Нормативне тлумачення не призводить до виникнення нових правових норм, воно лише з'ясовує та роз'яснює зміст інших, уже існуючих. В основі нормативного тлумачення норм права лежить те, що воно є загальнообов'язковим для всіх суб'єктів суспільних відносин і можуть повторюватися не визначену кількість разів.

Нормативне тлумачення містить такі характерні риси, як:

- державна обов'язковість;

- поширюється на велику кількість осіб суспільних відносин;

- мають не визначену кількість повторення та використання в юридичній практиці.

Нормативне тлумачення застосовується у випадках, коли норми за своєю формою є не дуже досконалі, тяжкі для розуміння, мають не вірну, суперечливу практику застосування. Та має на меті одноманітне забезпечення в розумінні та застосуванні норм права. В нормативному тлумаченні можна виділити наступні підвиди тлумачення, а саме:

a) Аутентичне

b) Легальне

c) Відомче

Аутентичне тлумачення полягає в тому, що тлумачення норм проводить той орган, який цю норму і створив. Таке тлумачення є найбільш точним та авторитетним, адже орган який створив правову норму, може найточніше розкрити зміст цієї норми. При цьому органові тлумачення не потрібно ніяких спеціальних дозволів на тлумачення власних норм. Слугують підтвердженням слова Рабіновича П. М. "У ряді випадків нормативний акт, що потребує роз'яснень, тлумачить сам орган, що його видав (аутентичне тлумачення)."

Легальне тлумачення (іноді його називають ще делеговане) - це загальнообов'язкове тлумачення норм, яке проводиться спеціально на те вповноваженим державним органом, який цієї норми не встановлював, але за законом має всі права на її тлумачення, яке може здійснювати одноразово або на постійній основі. Право тлумачити закони є в усіх, але повноваження органів та посадових осіб, які мають право на офіційне тлумачення норм права закріплено в відповідних нормативно-правових актах. Наприклад в п. 2 ст. 150 Конституції України зазначено: "До повноважень Конституційного Суду України належить офіційне тлумачення Конституції України та законів України". Відповідно до Закону України "Про судоустрій України" Пленум Верховного Суду України дає роз'яснення судам, щодо застосування чинного українського законодавства. Згідно з Законом України "Про господарські суди України" Президія Вищого господарського суду України дає роз'яснення господарським судам з питань практики застосування законодавства України, що регулює відносини в господарській сфері і порядок розв'язання господарських спорів.

На основі цього потрібно зазначити наступні принципові положення, щодо результатів офіційного тлумачення, результати яких здійснюється вищими судовими органами:

А) судові органи не наділенні законодавчою функцією;

Б) Джерело, яке дає причину до видання актів офіційного тлумачення та є центром узагальнення практики роз'яснення справ судовими органами (згідно з вищенаведеними законами Пленум Верховного Суду "розглядає матеріали узагальнення судової практики і статистики…"; Президія Вищого господарського суду "розглядає матеріали узагальнення практики та аналізує статистику");

В) Головними причинами видання актів роз'яснень вищими судовими органами держави є типові помилки кваліфікованості, типові порушення, щодо застосування процедури укладання нормативно-правових актів, нерідко зумовлені відсутності єдності змісту законів, що застосовуються;

Г) зміст судових роз'яснень зазвичай зводиться до рекомендації того, як потрібно розуміти термінологію.

Д) Акти тлумачення містять спеціальні правила, які вказують на певне розуміння закону; вони не можуть містити в текстах нічого нового; за їх допомогою не можуть доповнювати, змінюватися чи скасовуватися закони, а повинні мати на меті лише точне розкриття змісту правової норми у повному її обсягу. Кельман Н. С. крім аутентичного і делегованого виділив ще таке тлумачення, як відомче. Відомче тлумачення - це тлумачення, яке здійснюється керівництвом центрального органу того чи іншого міністерства, комітету, відомства, коли воно дає офіційну відповідь на запити підвідомчих установ і підприємств із приводу трактування і застосування окремих положень нормативних актів. Сила, якого обмежується сферою діяльності відповідного міністерства, комітету, відомства.

Казуальне тлумачення (індивідуальне) - ( казус - випадок) - це офіційне тлумачення, роз'яснення правових норм, яке здійснюється лише для окремого, конкретного випадку та стосується окремої особи, щодо якої воно провадиться. Має місце там, де в процесі правозастосування ставиться за мету роз'яснити норму, для належного вирішення тієї чи іншої справи. Казуальне тлумачення поширює свою дію тільки на конкретну ситуацію, але може використовуватися і в аналогічних судових справах. Найбільш поширене таке офіційне тлумачення знаходить своє відображення в рішеннях Верховного Суду України, щодо конкретних справ. Казуальне тлумачення є обов'язковим для суб'єктів суспільних відносин, щодо яких воно провадиться.

У свою чергу Казуальне тлумачення поділяється на:

- Судове;

- Адміністративне.

Судове тлумачення - це тлумачення, яке здійснюється судовими органами при розгляді конкретних справ та втілюють свою сутність у вироках або в рішеннях цих справ.

Адміністративне тлумачення у свою чергу здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією та містить вказівки відповідним органам, як останні повинні вирішити ту чи іншу справу.

3. Загальна характеристика неофіційного тлумачення норм права

Неофіційне тлумачення норм права - це таке тлумачення, яке здійснюють не вповноважені органи. Таке тлумачення не є обов'язковим до виконання, тому і немає закріпленої юридичної сили, яка могла б призвести до юридичної відповідальності.

Рабінович П. М. у своєму посібнику "Основи загальної теорії держави та права" вказав дещо простіший варіант визначення неофіційного тлумачення. "Неофіційне тлумачення - це тлумачення правової норми, що здійснюється будь-яким суб'єктом і не є формально-обов'язковим". Притому не можна применшувати значення ролі неофіційного тлумачення, і в аспекті його впливу на офіційне тлумачення.

Наприклад, роз'яснення певної статті закону професором права допомагає юридичній практиці і здатне в подальшому вплинути на рішення, яке потім здійснюватиметься офіційним органом. Воно не є загальнообов'язковим і не є легальним. Сила та значення такого тлумачення полягає в переконливості, обґрунтованості, науковості, авторитетності тих осіб, якими дане тлумачення видається.

В системі неофіційного тлумачення провідне місце займає компетентне тлумачення, але в юридичній літературі воно визнане не всіма і часто ототожнюється з доктринальним.

"В дійсності зв'язок компетентного тлумачення з доктринальним і професійним вельми тісне, оскільки види пізнавальної і роз'яснювальної діяльності в реальній практиці переплітаються і виступають в якості комплексних, які мають багато якостей інтерпретаційних актів. Проте немає підстав ототожнювати дані види тлумачення."

Неофіційне тлумачення норм права може бути як усне так і письмове. Його також поділяють на:

· Доктринальне;

· Компетентне;

· Буденне.

Його суб'єктами зазвичай виступають: вчені, професори в галузі права, громадяни, практичні працівники, науковці, громадські організації та багато інших.

"Доктринальне тлумачення - це наукове роз'яснення правових актів, змісту і цілей правових норм, яке здійснюється в ході наукового аналізу права в монографіях учених, науково-практичних коментаріях, на лекціях, конференціях. Його значення визначається переконливістю й авторитетом тих суб'єктів, які здійснюють це тлумачення. Базується воно на знаннях, закономірностей впливу права на суспільні відносини, створення законодавства, на узагальненні практики застосування правових норм. Таке тлумачення здійснює значний вплив на правове життя суспільства." За звичай воно реалізується вченими-юристами, використовуючи досягнення юридичної науки.

Доктринальне у свою чергу поділяється на:

1. систематизоване

2. несистематизоване

Систематизоване тлумачення - це тлумачення більш високої якості і точності, ніж несистематизоване та має більш високий рівень розробки правових питань.

Несистематизоване тлумачення - це таке тлумачення, яке ґрунтується на гіпотезах, міркуваннях, здогадках, які в свою чергу потребують перевірки, уточнення, потребують додаткових аргументацій.

Наприклад, в ст.. 1 Конституції України зазначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. На сьогодні всім зрозумілі ці терміни, такі як суверенна та незалежна, більш-менш всі розуміють яка країна демократична, соціальна та правова. Зараз вчені, науковці, вивчаючи різні доктрини, досвід інших країн, їхнього законодавства, що стосується піклування та забезпечення держави, про людину, розробляють цілісну концепцію соціальної держави. В цьому полягає суть доктринального тлумачення.

Другим по рахунку є Компетентне тлумачення, яке ґрунтується на професійних знаннях в галузі права, особами провідними в області права та діяльність яких, немає юридичного закріплення. Суб'єктами тлумачення можуть бути всі, хто користується визнанням у суспільстві. Компетентне тлумачення не завжди правильне і не завжди несе точне роз'яснення норми. Головне в компетентному тлумаченню те, що воно походить від суб'єкта, який володіє визначеним соціальним визнанням, і тому тлумачення саме цього суб'єкта буде авторитетним для населення.

Професійне тлумачення завжди компетентне, але не завжди компетентне тлумачення зводиться до професіоналізму. Суб'єктами компетентного роз'яснення можуть бути: філософи, наковці, психологи, журналісти, соціологи, письменники, педагоги, юристи, суспільні, юридичні та некомпетентні організації, фірми, кооперативи.

Останнім, але не менш важливим є Буденне тлумачення, яке проявляється у всіх проявах суспільного життя, зазвичай таке тлумачення здійснюють суб'єкти, які не мають юридичної освіти. Та їхня діяльність, щодо тлумачення не входить в діяльність їхніх професійних обов'язків. За словами Кравчука буденне тлумачення - це тлумачення не юристів, тобто всіх суб'єктів права на основі життєвого досвіду. Його значення для правозастосовної діяльності пов'язане з виявленням правової свідомості широкого кола суб'єктів правовідносин.