Термін припинення трудового договору є найбільш широким за об'ємом і охоплює всі випадки закінчення дії трудового договору, в тому числі за угодою сторін, внаслідок вибуття зі складу підприємства в зв'язку зі смертю та ін. Розірвання трудового договору торкається лише випадків, коли трудовий договір припиняється з ініціативи будь-якої з його сторін.

Звільнення-- термін, якому відповідає процедура технічного оформлення вже припинених трудових відносин. Проте термін "звільнення" застосовується також до всіх випадків припинення трудового договору.

Припинення трудового договору є правомірним лише за наявності наступних умов:

1)за передбаченими у законі підставами припинення трудового договору;

2)з дотриманням певного порядку звільнення за конкретною підставою;

3)є юридичний факт щодо припинення трудових правовідносин (розпорядження власника, заява працівника, відповідний акт третьої сторони-- суду, військкомату).

Підставами припинення трудового договору є такі обставини, які визначаються законом як юридичні факти для припинення трудового договору. Трудове законодавство України передбачає єдині загальні підстави припинення трудового договору (ст.36 КЗпП). Для деяких категорій працівників у законодавстві встановлений і ряд додаткових підстав (статті37, 41 КЗпП та інші законодавчі акти). При звільненні працівника в трудову книжку повинні вноситися записи про причини (підстави) звільнення відповідно до формулювання їх у законодавстві і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Класифікація підстав припинення трудового договору. Всі підстави припинення трудового договору можна класифікувати в залежності від двох критеріїв:

1)виду юридичного факту, який є причиною припинення;

2)волевиявлення яких саме суб'єктів спричинило припинення трудового договору.

За першим критерієм розрізняється припинення трудового договору в зв'язку з певними подіями (закінчення строку договору, смерть працівника), а за другим-- у зв'язку з певними юридичними діями:

--взаємне волевиявлення сторін;

--ініціатива працівника;

--ініціатива власника або уповноваженого ним органу;

--ініціатива третіх осіб, які не є стороною трудового договору;

--порушення правил прийому на роботу.

Розглянемо ці підстави.

Припинення трудового договору в зв'язку з певними подіями має місце при закінченні строку трудового договору (п.2 cm.36 КЗпП) і в зв'язку зі смертю працівника. За першою підставою можуть закінчуватися трудові договори, укладені на певний термін, а також на термін виконання певної роботи. Це правило стосується також тимчасових, сезонних працівників і тих, які працюють за контрактом. Істотним є те, що сам факт закінчення терміну не припиняє трудового договору, якщо працівник і далі продовжує працювати, а власник не заперечує проти цього. Для припинення договору необхідний відповідний акт хоч би однієї зі сторін-- заява працівника, розпорядження власника, яким висловлюється бажання припинити трудові відносини. Якщо із закінченням строку договору трудові відносини фактично продовжуються і жодна зі сторін не вимагає його припинення, то трудовий договір вважається продовженим на невизначений строк.

Законом України від19 січня1995 р. КЗпП був доповнений ст.39-1, згідно з якою трудові договори, які були переукладені один або декілька разів вважаються такими, що укладені на невизначений термін. Це положення не поширюється на випадки, коли строкова форма трудового договору передбачена законодавчими актами і в інших випадках, передбачених ч.2 ст.23 КЗпП.

Необхідно врахувати, що при звільненні за п.2 ст.36 КЗпП певних категорій працівників власник зобов'язаний забезпечити їх обов'язкове працевлаштування. Це стосується вагітних жінок і жінок, котрі мають дітей у віці до3 років (або до 6 років, якщо дитина за медичним висновком вимагає домашнього догляду), самотніх матерів при наявності дитини у віці до14 років або дитини-інваліда. Власник зобов'язаний запропонувати такій жінці роботу на тому ж або на іншому підприємстві. Ці гарантії, передбачені ч. З ст.184 КЗпП, поширюються і на випадки звільнення в зв'язку із закінченням терміну договору вказаних працівників, якщо вони були прийняті за строковим трудовим договором.

При припиненні трудового договору в зв'язку зі смертю працівника власник зобов'язаний видати наказ про виключення працівника з облікового складу підприємства.

6.Розірвання трудового договору з ініціативи працівника

Згідно ст.31 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір (контракт), тобто звільнитися за власним бажанням, у будь-який час, якщо договір укладено на невизначений термін. Для цього він зобов'язаний попередити роботодавця письмово за два тижні. У випадках, коли бажання працівника розірвати трудовий договір (контракт) викликане неможливістю продовження їм роботи (наприклад, зарахування до навчального закладу, перехід на пенсію і в інших випадках), роботодавець зобов'язаний розірвати трудовий договір у строк , про який просить працівник. За угодою між працівником і роботодавцем трудовий договір може бути розірваний і до закінчення строку попередження. Після закінчення строку попередження про звільнення за власним бажанням працівник має право припинити роботу, а роботодавець зобов'язаний видати працівникові трудову книжку і провести з ним розрахунок.

Мета попередження про звільнення працівника за власним бажанням полягає в тому, щоб дати роботодавцю можливість підшукати нового працівника на місце, що звільняється за власним бажанням.Попередження про звільнення працівника за власним бажанням має певне юридичне значення, яке полягає в тому, що протягом строку попередження жодна із сторін трудового договору не має права в односторонньому порядку розірвати його. Якщо працівник всупереч його бажанню буде звільнений роботодавцем до закінчення строку попередження про звільнення, то він підлягає відновленню на колишній роботі. Якщо ж працівник піде з роботи до закінчення строку попередження без згоди роботодавця, то тим самим зробить прогул, і роботодавець має право звільнити його не за власним бажанням, а за прогул без поважних причин (за п. 4 ст. 33 КЗпП). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженим.На вимогу працівника достроково може бути розірвано трудовий договір (контракт), укладений на певний строк або на час виконання певної роботи, у випадках, передбачених ст.32 КЗпП, а саме: а) у разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за трудовим договором (контрактом), б) при порушенні адміністрацією законодавства про працю, колективного або трудового договору (контракту), в) з інших поважних причин.

7.Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці;

3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

8.Робочий час і час відпочинку

Робочий час. Будь-яка трудова діяльність робітника чи службовця відбувається протягом певного часу. А конкретна тривалість виконуваної працівником роботи вимірюється його робочим часом.

У законодавчому порядку поняття робочого часу не закріплено, а в юридичній літературі є різні його визначення. Тому доцільно підкреслити, що правовому регулюванню підлягає лише той час, коли працівник виконує відповідну роботу. Саме в такому розумінні "робочий час" як правовий термін включає: а) певну норму тривалості праці, встановлену законом або на його основі; б) час, протягом якого працівник повинен виконувати обумовлену трудову функцію; в) фактичне перебування працівника на робочому місці в розпорядженні власника. З урахуванням зазначеного, робочий час -- це встановлений законом або на його основі час (неповний робочий час), коли працівник повинен бути на робочому місці й виконувати обумовлену трудову функцію. Отже, в основі визначення робочого часу є встановлення його законом або на основі закону. Від цього залежить і тривалість робочого часу, яку можна поділити на такі види: 1) нормальна тривалість робочого часу, що не може перевищувати 40 годин на тиждень (ч. 1 ст. 50 КЗпП України). Вона встановлена Законом України "Про внесення змін до КЗпП України" від 17 листопада 1993 р. і закріплена в ст. 45 Конституції України 1996 p., в якій вказується, що максимальна тривалість робочого часу визначається законом; 2) скорочений робочий час, який за тривалістю менше нормального, але з оплатою праці як за нормальну тривалість і має такі особливості: а) встановлюється лише законом; б) поширюється тільки на окремі категорії працівників (з урахуванням їх. віку, умов та інтенсивності праці, специфіки трудових функцій тощо). Наведемо кілька прикладів.