Питання, що ставляться експертові, і його висновок щодо них не можуть виходити за межі його спеціальних знань.

В Україні діяльність експерта регламентують КПК, ЗУ «Про судову експертизу» та відомчі нормативні акти. Експертами можуть бути співробітники експертних та інших установ, яких притягають для провадження експертизи по конкретному кримінальному провадженні, або ж інші особи, якщо вони мають необхідні знання для дачі висновку з питань, що їх досліджують [11, с. 59].

Права і обов'язки експерта, як і його процесуальні повноваження передбачено ст. 69 КПК України. Зокрема, особа, яка призначена експертом на досудовому слідстві, зобов'язана з'явитися до слідчого і дати правильний висновок стосовно поставлених запитань. За злісне ухилення від явки до органів досудового слідства експерт несе відповідальність відповідно до ч. 2 ст. 185-3 або ст. 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за дачу завідомо неправдивою висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків - відповідно за ст. 384 чи 385 Кримінального кодексу України.

У ст. 69 КПК України міститься перелік процесуальних прав і обов'язків експерта, причому перелік прав не є вичерпним.

Зокрема, до прав експерта відносять наступні: 

1) знайомитися з матеріалами кримінального провадження, що стосуються предмета дослідження;

2) заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов'язаних із проведенням експертизи;

3) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предметів та об'єктів дослідження;

4) викладати у висновку експертизи виявлені в ході її проведення відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких йому не були поставлені запитання;

5) ставити запитання, що стосуються предмета та об'єктів дослідження, особам, які беруть участь у кримінальному провадженні;

6) одержати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов'язаних із проведенням експертизи і викликом для надання пояснень чи показань, у разі, якщо проведення експертизи не є службовим обов'язком особи, яка залучена як експерт;

7) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;

8) користуватися іншими правами, передбаченими Законом України "Про судову експертизу".

Відповідно до ч. 4 ст. 69 КПК Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи. Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов'язків. Заява про відмову має бути вмотивованою.

Експерт зобов 'язаний:

1) особисто провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на поставлені йому запитання, а в разі необхідності - роз'яснити його;

2) прибути до слідчого, прокурора, суду і дати відповіді на запитання під час допиту;

3) забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт повинен одержати на це дозвіл від особи, яка залучила експерта;

4) не розголошувати без дозволу сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду відомості, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків, або не повідомляти будь-кому, крім особи, яка його залучила, чи суду про хід проведення експертизи та її результати;

5) заявити самовідвід за наявності обставин, передбачених цим КПК України [9].

Деякі науковці вважають, що існує проблема недосконалого правового становища експерта, зокрема, О.О. Волобуєва пропонує процесуальні обов'язки експерта доповнити наступними: 

1) обов'язком збереження об'єктів дослідження і повідомленням слідчого у випадку, якщо експертне дослідження спричинить повне або часткове знищення об'єкту експертизи чи зміну його властивостей; 

2) обов'язком виявляти причини й умови, що сприяли скоєнню злочину, якщо виявлення цих фактів є можливим у рамках конкретного експертного дослідження; 

3) обов'язком узгодження зі слідчим своєї ініціативної діяльності для збереження обраної слідчим тактичної конструкції проведення слідчих заходів; 

4) обов'язком експерта письмово повідомляти слідчому про неможливість проведення експертного дослідження з детальним викладенням причин [2, с. 141]. 

На мою думку, такі доповнення є цілком доречними, адже ніяк не виходять з правового поля та вдало гармонують з компетенцією експерта.

Важливого значення в процесуальному статусі експерта набуває його взаємодія зі слідчим, під якою розуміють засновану на нормах закону та підзаконних нормативних актів сумісну діяльність не підпорядкованих організаційно суб'єктів з відмінною компетенцією та спеціалізацією, узгоджена за часом місцем, засобами і методами реалізації, для вирішення конкретних завдань, що обумовлюються характером слідчої ситуації, для розв'язання якої вона здійснюється, з метою розкриття та розслідування злочинів, встановлення об'єктивної істини та забезпечення правильного застосування закону.

При цьому ніхто не має права диктувати експерту, як він повинен вирішити поставлені перед ним питання. Процесуальна самостійність експерта зберігається і в разі проведення комісійних експертиз. Якщо в процесі подібних досліджень між експертами виникають розбіжності, кожний з них дає свій висновок [4, с. 115].

Досить проблемним aспектом відрізняється питaння про можливість експертa одержaти консультaцію більш досвідченої особи. Прaвомірність тaкої консультaції мaє визнaчaтися хaрaктером і колом питaнь, для роз'яснення яких він звертaється. Якщо консультaція стосується питaнь, яку з нaявних методик крaще зaстосувaти у дaному випaдку, які технічні зaсоби можуть бути результaтивними, які додaткові дослідження доцільно провести. Це є прaвомірним, корисним і допустимим, оскільки експерт володіє знaннями про методики і технічні зaсоби, aле звертaється до більш досвідченого експертa для одержaння консультaції, перевірки і уточнення свого рішення про хід дослідження.

Водночaс у випaдку, коли експерт не володіє певними методикaми, не знaє як зaстосувaти той чи інший прилaд aбо устaновку і звертaється по консультaцію до досвідченої особи, його слід визнaти некомпетентним і передaти мaтеріaли для проведення експертизи іншому експерту.

Слід тaкож відмітити особливість стaтусу керівникa експертної устaнови. Нa думку В.В. Ковaльовa йому необхідно нaдaння прaвa перевіряти хід експертного дослідження тa дaвaти вкaзівки про зaстосувaння певної методики. В рaзі незгоди з висновком експертa передaвaти мaтеріaли іншому експерту aбо групі експертів, зa погодженням з особою, що признaчилa експертизу.

Досить проблемним на сьогодні є питання право експерта на експертну ініціативу. Доцільно надати йому таке право стосовно ініціації взаємодії зі слідчим для з'ясування питань, відповіді на які бажає він отримати від експерта. Невідповідність питань в постанові методичним рекомендаціям не завжди може бути наслідком помилки слідчого. Інколи це може бути бажанням приховати від заінтересованих осіб дійсні наміри слідчого. Взаємодія слідчого з експертом в таких ситуаціях і буде сприяти з одного боку, правильній побудові запитання, а з іншого, досягненню визначеної слідчим мети розслідування [4, с. 114].

Статтею 11 ЗУ "Про судову експертизу" визначено коло осіб, які не можуть залучатися до виконання обов'язків судового експерта.

Це особи, визнані в установленому законом порядку недієздатними, а також ті, які мають не зняту або не погашену судимість, або на яких протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення або дисциплінарне стягнення у виді позбавлення кваліфікації судового експерта.

Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження або потерпілого.

Не може бути експертом також особа, яка підлягає відводу відповідно до статей 77, 79 КПК України, у випадках, коли вона є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, членом сім'ї або близьким родичем сторони, заявника, потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача; якщо вона брала участь у цьому ж провадженні як слідчий суддя, суддя, захисник або представник, свідок; якщо вона особисто, її близькі родичі чи члени її сім'ї заінтересовані в результатах кримінального провадження або існують інші обставини, які викликають обґрунтовані сумніви в її неупередженості.

Крім того, експерт не має права брати участі у кримінальному провадженні, якщо він проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються у цьому провадженні.

За наявності цих підстав експерт зобов'язаний заявити самовідвід. За цими ж підставами йому може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні. Заяви про відвід можуть бути заявлені як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження (ст. 80 КПК України).

У разі задоволення відводу експерта до кримінального провадження має бути залучений інший експерт у строк, визначений слідчим суддею, судом (ст. 83 КПК України).

Слід також зазначити, що участь експерта у кримінальному провадженні виключає його подальшу участь у цьому провадженні як слідчого судді, судді, присяжного, прокурора, слідчого, захисника, представника (статті 75-78 КПК України)

До інших прав, не зазначених вище, можна віднести передбачене ЗУ "Про судову експертизу" право експерта подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта.

У разі виклику до слідчого, прокурора чи суду експерт зобов'язаний з'явитися за цим викликом навіть тоді, коли у нього є передбачені законом підстави для самовідводу. Свій обов'язок заявити самовідвід експерт може реалізувати, з'явившись на виклик і повідомивши слідчому, прокурору або суду про обставини, які виключають його участь у кримінальному провадженні.

1.2 Висновок експерта, як результат його діяльності

Відповідно до ч. 1 ст. 101 КПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи [9].

Визнавши необхідність проведення експертизи у кримінальному провадженні, особа, яка залучила експерта, вносить вмотивовану постанову, а слідчий суддя чи суд - ухвалу, які відображають сутність прийнятого процесуального рішення і є підставою для її проведення (ст. 110 КПК).

Експертиза вважається призначеною з часу ознайомлення експерта з відповідним процесуальним документом, якщо тільки від нього не надійшло невідкладної відмови від проведення експертизи за передбаченими КПК підставами. Для проведення експертизи орган чи особа, яка залучила експерта або доручила її проведення, повинна надати у розпорядження експерта належним чином оформлені й упаковані об'єкти дослідження та матеріали кримінального провадження, які необхідні для його проведення й надання висновку.

До предмета висновку експерта можуть входити будь-які факти й обставини, що мають значення для правильного вирішення кримінального провадження, встановлення яких потребує спеціальних знань, проте він обмежується зв'язком фактів з обставинами кримінального провадження й можливостями наукових методів, що використовуються експертом для отримання вивідних знань про кримінальне правопорушення.