Безсумнівними досягненнями демократії є визнання рівноправності приватної та інших форм власності, встановлення і поступове розширення режиму гласності, утворення неформальних організацій і об'єднань, утворення і поступове структурування системи політичних партій, політичних фракцій, проведення референдумів щодо встановлення суверенної незалежної України і щодо здійснення конституційної реформи, проведення виборів на альтернативній основі і перехід до виборів на змішаній мажоритарно-пропорційній основі, поступове структурування суспільства і парламенту, розширення мережі і підвищення активності засобів масової інформації, розвиток системи консультативних і узгоджувальних органів, широке використання громадянами наданих їм політичних прав і свобод, поступове розширення законодавчої бази, заходи щодо економічного реформування суспільства. [5, с 400-401] Величезного значення для розвитку демократії мало прийняття у 1996 році Конституції України і формування передбаченої нею системи державних органів, що побудована на основі принципу поділу влади. Згідно з Конституцією на основі принципу верховенства права і міжнародних актів про права і свободи людини і громадянина здійснюється робота з посилення їх захисту і гарантування. Цьому сприяють напрямки роботи всієї системи правоохоронних органів, Конституційного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Особливо слід наголосити на значенні підвищення ролі судової системи. З допомогою судів громадяни дістали можливість захисту своїх прав у разі їх порушення будь-яким державним органом або посадовою особою. Оскільки конституційні норми визнані безпосередньо діючим правом, то для такого захисту громадянину достатньо послатися на встановлення відповідного права нормами Конституції. Але те, що зроблено, не є підставою для висновку про існування в Україні розвиненої демократії. Для досягнення високого рівня розвитку демократії необхідно максимально прискорити демократичні перетворення. Важливим завданням є завершення створення законодавчої бази реформ, посилення темпів структурування суспільства, партій і партійних фракцій, удосконалення виборчої системи, створення умов для реалізації механізму гарантій прав громадян, особливо соціальних, проведення децентралізації і де бюрократизації влади і підвищення ролі органів місцевого самоврядування, широке залучення громадськості до вирішення державних питань, до боротьби зі злочинністю, суттєве підвищення політичної і правової культури населення і оновлення складу державних службовців, завершення створення і покращення роботи системи державних органів, що захищають права людини, кардинальне підвищення ролі судової системи, посилення державного і громадського контролю за роботою державного апарату. Велику роль у вирішенні цих завдань повинно відіграти проведення конституційної адміністративної і судової реформи, скорочення і оновлення державного апарату, подолання бюрократизму і будь-яких проявів корупції, подолання правового нігілізму. [5, с 400-401] 3. Тенденції розвитку соціально-правової держави в Україні Тенденції розвитку правової соціальної державності виявляються, в першу чергу, через втілення в реальність головних принципів правової держави - переважання права і верховенство правового закону, обмеженості держави правами і свободами людини, поділу влади. Останнім часом в історії нашої країни відбуваються події, які стають переломним етапом, який ознаменувався глибокими перебудовами у всіх сферах суспільної життєдіяльності - політичної організації, економіці, соціальній структурі, громадській думці. Головними орієнтирами подальшого розвитку обрані ідеали демократичної, соціально-правової держави з усіма властивими йому характеристиками і громадянського суспільства, заснованого на вільних ринкових відносинах, різноманітність та рівності всіх форм власності, свободи самовизначення та ініціативності громадян, соціальної солідарності. На найвищому законодавчому рівні в Конституції України зазначається, що наша держава є демократичною, правовою та соціальною. Це важливе положення закріплює напрямок подальшого розвитку нашої держави і суспільства, але стверджувати, що у нас остаточно побудовано правову державу, було б передчасно. Принцип переважання права і похідний від нього принцип верховенства Конституції і законів в Україні поки що знаходиться на початковій стадії втілення в життя. Де-не-де закони приймаються без урахування реальних суспільних потреб і навіть всупереч їм, закріплюючи чиїсь суб'єктивні інтереси. На практиці принцип верховенства Конституції і закону нерідко порушується, рішення виконавчої влади підміняються або конкретизують їх, хоча повинні виключно прийматися на їх основі і на їх виконанні. Центральні та місцеві органи виконавчої влади повинні приймати рішення, які б забезпечували ефективну реалізацію законів, а не займатися їх "удосконаленням", як це часто буває. Принцип поділу влади, закладений у Конституції, в Україні, ще остаточно не реалізований. Система "стримувань і противаг" як основа поділу повноважень між гілками влади досить чітко не відпрацьована. Я думаю, що ефективна взаємодія всіх гілок влади можливо тільки за умови тісної і наполегливої співпраці між ними, а не різкою конфронтації, тому що кожна з гілок державної влади нездатна оптимально реалізовувати свої повноваження без взаємодії з іншими. Принцип обмеження держави правами і свободами людини - найважливіша характеристика правової держави (також як і інші принципи) реалізованого в Україні далеко не остаточно. Права і свободи людини поки що не стали найвищою соціальною цінністю, змістом і спрямованістю діяльності держави і суспільства, рівень забезпеченості не тільки соціально-економічних, але й культурних, а також навіть деяких громадських і політичних прав і свобод є досить низьким. Невпевненість більшої частини громадян в своєму майбутньому, недовіру в реальності проголошеним правам та свободам призводить до дестабілізації суспільних відносин, до падіння авторитету і легітимні державної влади, а іноді і до антисоціальних проявів. Всі перераховані вище фактори негативно впливають на процес втілення принципів правової соціальної держави. Цю проблему, я вважаю, неможливо вирішити без послідовного впровадження комплексів засобів правового, соціально-економічного, політичного, організаційного і виховного характеру. Особливу роль у процесі побудови правової соціальної державності повинен грати юристи - як вчені - теоретики, так і практичні працівники. Основним напрямом їхньої роботи мають бути всебічне забезпечення прав і свобод особистості, без чого реалізація концепцій правової та соціальної держави просто неможлива. [60, с.13] Висновок Розглянуто три сторони форми держави (форма правління, форма державного устрою, політичний режим) хоч і різні, але все ж таки відносяться до одного явища, вони повинні єдність, органічно зв'язані між собою, взаємообумовлені в їхніх ознаках. У залежності від конкретно історичних умов розвитку класова боротьба може розгортатися навколо тієї чи іншої сторони форми організації державної влади. Так, наприклад, історії відомі випадки напруженої боротьби за республіку, проти монархії, тобто за зміну форми правління. У післявоєнні роки така боротьба розгорталася в Греції, Бельгії, Іспанії, у ряді країн Арабського Сходу. У певних випадках на перший план внутрішньополітичного розвитку може висуватися форма державного устрою. Таким чином, узяті в єдності три організації державної влади утворюють форму держави. У процесі розвитку держави мається діалектична взаємозалежність усіх сторін прояву його змісту і всіх граней пристрою й організації цього змісту. Однак і в різних конкретних умовах головне значення для характеристики форми даної держави може переходити від однієї сторони його організації до іншої. Ясно, що проблема форми держави набуває не тільки теоретичне, а й першорядне практично-політичне значення. Від того, як організована і як реалізується державна влада, залежать ефективність державного керівництва, дієвість управління, престиж і стабільність уряду, стан законності і правопорядку в країні. Ось чому проблема форми держави має досить істотний політичний аспект. У ході історичного розвитку держави зміст його міняється швидше, ніж форма, що, незважаючи на її активну службову роль, є більш консервативною стороною явища. Існує об'єктивне протиріччя між новим змістом і старою формою держави. Це протиріччя вирішується в кінцевому рахунку на користь змісту держави: форма перетерплює зміни відповідно до потреб нового змісту влади. З наукової точки зору неможливо таке положення, при якому форма держави залишалася б незмінною, незважаючи на зміну змісту цієї держави. Форма держави обслуговує цілком визначений зміст і припиняється з ліквідацією даного змісту. У процесі історичного розвитку державності відбувається постійний процес скидання старої форми, процес її постійного оновлення. З розглянутих вище питань ми бачимо, що в Україні існує така форма правління, форма державного устрою, а також державно політичний режим які забезпечують розвиток і відновлення незалежної, суверенної Української держави. Хоча в наш час і проявляються деякі ознаки тоталітарного режиму, але все-таки через деякий час про нього забудуть, тому що ми, молоде покоління, за відновлення нашої держави, ми за демократію, і ми сподіваємося, що наші надії на майбутнє здійсняться. Список використаної та рекомендованої літератури

1. Конституция Украины. - Х.: Одиссей, 2010. - 56 с.

2. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов.3-е изд. - М.: Юриспруденция, 2000. - .528 с.

3. ГарчеваЛ.П., Ярмыш А.Н. Конституционное право Украъни. Учебное пособие.2-е издание, исправленное и дополненное. - Симферополь: ДОЛЯ. - 2002. - 300с.