Курсова робота
На тему:
"Європейський суд з прав людини в механізмі захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина. "
Зміст
- Вступ
- 1. Історичні умови та засади розвитку і становлення прав людини в Європейській системі законодавства (судочинства)
- 1.1 Перші згадки про Європейський суд з прав людини і причини його утворення
- 1.2 Місце Європейського суду з прав людини в системі судової гілки влади, його роль в механізмі захисту конституційних прав і свобод
- 1.3 Принципи діяльності Європейського суду з прав людини, основи і принципи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина
- 2. Виникнення і закріплення Європейського суду з прав людини в системі судочинства
- 2.1 Основні причини і умови що сприяли створенню і ефективному впровадженню механізмів захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина в Європейській судовій системі
- Загальні положення конвенції
- 2.2 Основні принципи, якими керувалася і на що опиралася судова система Європейського суду з прав людини
- Висновок
- Використана література
Вступ
Актуальність обраної теми курсової обумовлена тим, що питання прав і
свобод людини і громадянина на сьогодні є найважливішою проблемою
внутрішньої та зовнішньої політики усіх держав світової спільноти. Сааме
стан справ у сфері забезпечення прав і свобод особи, їх практичної
реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного
розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому.
Права людини є складним, багатовимірним явищем. У різні епохи проблема прав людини, незмінно залишаючись політико-правовою, набувала релігійно-етичного, філософського звучання.
Основи прав людини - повага життя і гідності кожної окремої людини - присутні в більшості великих релігій і філософських вчень світу. Права людини неможна купити, заробити або получити в спадок - їх називають "невід'ємними”, тому що вони властиві кожній людині, незалежно від раси, кольору шкіри., статті, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, майнового стану, народження або будь-яких інших обставин.
Людство на шляху утвердження прав і свобод людини пройшло тернистий шлях, крок за кроком обмежуючи всевладдя держави, поширюючи принцип рівноправності на все більше коло осіб та відносин між ними. Часто сааме боротьба за права людини, за нові й нові ступені свободи ставала каталізатором широкомасштабних змін у суспільно-політичному житті тієї чи іншої країни, вела до нового осмислення ролі людини в її відносинах з суспільством та державою.
Міжнародне співтовариство приділяє значну увагу розвиткові та забезпеченню прав людини. Демократизації процесу, пов'язаного з проголошенням і захистом прав людини, значною мірою сприяло прийняття низки міжнародних документів щодо закріплення, правової регламентації та розробки механізму міжнародного захисту прав людини у державах, що підписали відповідні міжнародні документи.
Права людини грають особливу роль у взаємовідносинах людини і держави.
Вони контролюють і регулюють здійснення державної влади над окремою людиною, надають свободи громадянам у відношеннях з державою і потребують від держави задоволення основних потреб людей, підпадаючих під його юрисдикцію. Краще всього ці права виражені в міжнародно-правових, котрі були погоджені державами і в яких вміщуються норми прав людини. Після другої світової війни проблема прав людини з чисто внутрішньої стала перетворюватися в міжнародну. Поступово Конституційне право почало попадати під вплив міжнародних стандартів. Були прийняті ряд міжнародних документів, що зобов'язують держави, що підписали їх дотримувати і розвивати повагу до прав людини, без якої-небудь дискримінації. Першим великим правовим актом стала Загальна декларація прав і свобод людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 рудня 1948 року, цей основоположний документ і в даний час має великий вплив у світі. Хоча Всезагальна декларація не являється обов'язковим до виконання документом, більшість юристів доводять, що вона вже здобула обов'язкову юридичну силу на основі міжнародних звичаїв і практики, так як її застосовують в конституціях і судах багатьох країн. 3 вересня 1953 року була прийнята Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод. Цей документ гарантував громадянам держав членів Ради Європи дотримання їхніх конституційних прав. Для того щоб ефективно захищати права людини і належним чином реагувати на їхнє порушення, створені органи контролю: Комісія з прав людини, Центр прав людини, Європейський суд, що розглядає порушення прав людини на державному рівні.
Істотною відмінністю міжнародних правових документів у галузі прав людини від інших міжнародних угод є те, що зобов'язання, що накладаються на держави, регулюють відносини не стільки з іншими державами, скільки мають своєю метою захистити права і свободи громадян саме цієї держави. Однак, у багатьох країнах справи з розвитком конституційного права, а головне з його виконанням знаходяться не в найкращому стані. Здавалося б, що говорити про рабство в ХХ-у столітті вже смішно, але в східному султанаті Оман рабство було скасовано лише в 1962 році.
Щоб мати уявлення про обсяги міжнародної діяльності, пов`язаної із захистом прав людини, досить зазначити, що основними актами, які регулюють цивільні і політичні права на міжнародному рівні, є Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року, Пакт про цивільні і політичні права від 19 грудня 1966 року, Конвенція про попередження злочину геноциду і покаранні за нього від 9 грудня 1948 року, Конвенція про припинення злочину апартеїду і покаранні за нього від 30 листопада 1973 року, Конвенція проти катувань і інших жорстоких, нелюдських чи принижуючих достоїнство видів звертання і покарання від 10 грудня 1984 року і європейська Конвенція про захист прав людини й основних свобод від 4 листопада 1950 року.
європейський суд право людина
