1. Історичні умови та засади розвитку і становлення прав людини в Європейській системі законодавства (судочинства) 1.1 Перші згадки про Європейський суд з прав людини і причини його утворення Європейський суд з прав людини (англ. European Court of Human Rights, фр. Cour europenne des droits de l'homme) - міжнародний судовий орган, юрисдикція якого поширюється на всі держави-члени Ради Європи, що ратифікували Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод, і включає всі питання, пов'язані з тлумачення і застосування Конвенції, включаючи міждержавні справи і скарги окремих осіб. Вступивши в силу 3 вересня "Європейська конвенція про захист прав та свобод людини” не тільки проголосила основоположні права людини, а і створила особливий механізм їх захисту. . Рабінович П. Ефективність впливу Конвенції про захист прав та основних свобод людини на держави-члени Ради Європи // Право України. - 2000. - № 11. - С. 34. Спочатку цей механізм включав три органи, які несли відповідальність по забезпеченню дотримання обов'язків, прийнятих на себе державами - учасниками Конвенції: Європейську Комісію з прав людини, Європейський Суд з прав людини і Комітет міністрів Ради Європи. З 1 листопада 1998 року, із вступом в силу Протоколу № 11 (прийнятий 11 травня 1994 року), перші два з цих органів були замінені єдиним, постійно діючим Європейським Судом з прав людини. Європейський Суд з прав людини був створений в 1959 році згідно з Європейською Конвенцією про захист прав і свобод людини. Трагнюк О. Принцип субсидіарності за Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини 1950 р. В той час число членів членів Ради Європи було незначне. Зараз ця цифра виросла в декілька разів, а Європейська Конвенцією про захист прав і свобод людини ратифікована в 40 країнах - членах Ради Європи. Розпочавши свою діяльність в 1959 році, Європейський Суд до кінця 1998 року розглянув більше тисячі справ, більшість з яких за скаргами громадян. Сьогодні можна сказати, що всі норми, які містяться в розділі I Конвенції, а також норми Протоколів, які доповнюють цей розділ, застосовуються так, як вони розтлумачені в рішеннях Європейського Суду. Число суддів в складі Суду рівне числу держав-учасниць Конвенції. Члени Суду обираються Парламентською Асамблеєю Ради Європи з числа трьох Кандидатів, представлених кожною державою, на строк 6 років, з можливістю переобрання; судді повинні "мати високі моральні якості або відповідати вимогам, які висуваються для призначення на високу судову посаду, або ж бути правознавцями з визнаним авторитетом”. По досягненню 70 років Суддя повинен піти у відставку. Суд обирає свого Голову і одного або двох заступників Голови; судді отримують винагороду на основі поденної оплати праці. Ще не так давно мало хто в Україні знав про існування, а тим більше про діяльність Європейського Суду з прав людини, який за його місцезнаходженням часто називають Страстбурзький суд. Однак зі вступом України в Раду Європи, а особливо після ратифікації Європейської конвенції з прав людини, на основі і з відповідністю якої діє цей Суд, ситуація принципово змінилася. Громадяни України, які вважають свої права з числа передбачених названою Конвенцією порушеними діями державних органів і які не знайшли належного захисту 1.2 Місце Європейського суду з прав людини в системі судової гілки влади, його роль в механізмі захисту конституційних прав і свобод На сьогоднішній день Україна являється учасницею міжнародних договорів таких як: Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права. Європейська конвенція захисту прав і свобод людини. В відповідності до яких осіб, які знаходяться під юрисдикцією України, можуть звернутися до міжнародних органів з прав людини за захистом своїх прав. До міжнародних правозахисних органів відносяться: Комітет з прав людини ООН. Європейський Суд з прав людини. Європейська конвенція про захист основних прав та свобод людини Європейська конвенція про захист основних прав і свобод людини (далі Європейська конвенція про права людини) була укладена в 1950 році в Римі. Для 15 представництв, які підписали її на той час, вона була свого роду "першим кроком на шляху колективного здійснення деяких з прав, сформованих у Загальній декларації прав людини”. Більш як за сорок років, які пройшли з часу її вступу в силу, вона перетворилась в зрілий документ з прав людини, можливо, самий радикальний і ефективний із нині діючих. Без сумнівів своєю ефективністю вона в значній мірі зобов'язана політичній волі країн-учасниць та їх загальній системі цінностей. На сьогодні Конвенцію ратифікували 30 з 34 країн - членів Ради Європи, кожна з яких добровільно признала обов'язкову юрисдикцію Європейського Суду з прав людини, а також право на подачу індивідуальних петицій. Сама Конвенція являє собою міжнародний договір, згідно з яким країни - члени Ради Європи зобов'язались гарантувати деякі основоположні права людини всім особам, які знаходяться під їх юрисдикцією. Її важливість обумовлена не тільки широтою закріплених в ній прав, а й механізмами захисту, створеними в Страстбурзі для розслідування можливих порушень і для забезпечення виконання обов'язків, передбачених Конвенцією. Ведеться постійний контроль за здійсненням Конвенції з метою розширити захист, який вона забезпечує, шляхом розширення переліку гарантованих прав, так і шляхом вдосконалення діючих процедур. Однак ні сама Конвенція, ні передбачені нею механізми не назначені для зміни національних систем захисту прав людини. Їх мета - предявити міжнародну гарантію в доповненні до права на відшкодування збитку, існуючому в конкретних країнах. В 27 з 30 країн-учасниць норми Конвенції стали внутрішньодержавним правом, завдяки чому будь-яка особа може подати в національний суд чи інший орган скаргу чи апеляцію, засновані безпосередньо на її положеннях. Трагнюк О. Принцип субсидіарності за Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини 1950 р. Але і в тих країнах, де Конвенція не імплентована у внутрішню справу, не повинно виникати протиріч між практикою й положеннями Конвенції. Механізм міжнародного захисту може працювати в двох режимах. Перший дозволяє будь-якій країні-учасниці подавати скаргу в Європейський суд з прав людини, якщо вона вважає, що друга країна-учасниця не виконує свої зобов'язання по Конвенції. Другий, більш важливий режим, дозволяє будь-якій особі звертатися безпосередньо в Суд із скаргою на будь-яку країну-учасницю, яка зробила особливу заяву про визнання компетенції Суду з даного питання. Як вже відмічалось, такі заяви зробили вже 30 країн-учасниць. В відповідності до Конвенції існують три органи, які мають можливість вплинути на результат розгляду скарги окремої особи або держави-учасниці: Європейський Суд з прав людини; Комітет міністрів Ради Європи; Комітет з прав людини ООН. Засідання Європейського Суду проводяться в Палаці Прав Людини. Організація діяльності Суду, правила процедури, порядок реєстрації заяв, їх розгляд, прийняття рішень встановлені Конвенцією і Регламентом Суду. В склад Європейського Суду входять незалежні судді (на сьогоднішній день їх 41). Суд виносить своє рішення, керуючись нормами Конвенції і практикою використання своїх попередніх рішень. Це означає, що в Європейському Суді, на відміну від української кодифікаційної системи законодавства, діє прецедентна система. Під час розгляду кожної справи в засіданнях завжди має право брати участь суддя від держави, яка є стороною у спорі. Суд розглядає справи, які до них поступили, в комітетах, які складаються з трьох суддів, в Палатах, включаючих 7 суддів, і в Великій Палаті, яка нараховує в своєму складі 17 суддів. Thohnston and others \. Ireland 18. 12.1989 (№ 112) 9 E. H. R. R. 203. Первинний розгляд індивідуальних скарг починається в Комітетах, які вирішують питання прийнятності скарг на одноособовій основі. Якщо петиція визнана прийнятною, то таке рішення підлягає оскарженню. Якщо Комітет не зміг прийняти рішення одноособово, то питання з прийнятності скарги вирішується Палатою, яка розглядає справи по суті. У випадку признання звернення прийнятним, Суд може запропонувати: Дружнє врегулювання; Вирішити справу в відповідністю власної процедури; Як очікується, Європейський Суд після реформи буде розглядати справи протягом двох років. Велика Палата розглядає справи в трьох випадках, коли піднімаються серйозні питання тлумачення Конвенції чи Протоколів до неї, або є ймовірність того, що відповідь поставлене перед палатою питання протирічить раніше винесеному Судом рішенню. Рішення про передачу справ в Велику Палату може бути прийнято на будь-якому етапі розгляду справи до винесення рішення по суті і при умові, якщо ні одна зі сторін в спорі не суперечить проти цього. Рішення Великої Палати являються остаточними. Велика Палата розглядає справи: з міждержавних скарг; з індивідуальних скарг, якщо вирішення справи потребує тлумачення Конвенції і Протоколів, а також входить в протиріччя з попередніми рішеннями Суду; при наявності прохання однієї зі сторін про розгляд справи Великою Палатою протягом трьох місяців з моменту винесення рішення Палатою. Держави-учасниці Конвенції взяли на себе обов'язок виконувати рішення Суду з будь-якого спору, сторонами якого вони являються. Кінцеве рішення Суду з розглянутої справи направляється в Комітет Міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за його виконанням. Хотілося б зупинитися і на ст.50 Конвенції, що стосується надання справедливого відшкодування. Практика Суду містить чіткі принципи, однак застосування зазначеної статті має менш чіткий і послідовний характер. Відшкодування надається в 3-х випадках: матеріальний збиток, нематеріальний збиток, компенсація судових витрат. Рішення констатується порушенням Європейської Конвенції прав людини і встановлюється розмір "справедливості грошової компенсації", на що іде від 2 до 4 місяців. Остаточне рішення Суду посилається в комітет Міністрів Ради Європи, що здійснює нагляд за його виконанням. Погроза застосування до держави санкцій - ефективний засіб, що гарантує виконання судових рішень. За невиконання рішень Суду членство держави в Раді Європи може бути припинено. За серйозне порушення прав людини держава може бути навіть виключена з організації, але подібного дотепер у діяльності Ради не було. Відповідно до існуючих положень за прострочення виплат компенсацій передбачені штрафні санкції. Справа знімається з контролю, коли надходить інформація від заявника чи його адвоката, що справедливість, до якої він прагнув, відновлена. За виконання рішення Європейського Суду відповідає держава в цілому: своїм авторитетом, бюджетом, іншими можливими видатками. Саме тому багато держав прагнуть не доводити справу до судового рішення, а використовують можливості процедури дружнього врегулювання її. Слід зазначити, що раніше вся процедура розгляду справи в Європейському Суді тривала 5-6 років, ці терміни, можливо, будуть скорочені до 2-3 років. Значення Суду за останні роки стало стрімко зростати. Так якщо в 1981 до Суду надійшло 400 звертань, з яких по 7 були прийняті рішення, у 1993 р. відповідно 2000 звертань і 53 рішення. Те вже в 1999 звертань було 20000, а прийнятих рішень - 4250. Відповідно до частини 1 ст.46 Конвенції високі договірні сторони зобов'язуються виконувати остаточне рішення суду по будь-якій справі, у якій вони є сторонами. Україна визнала юрисдикцію Суду декларативно - право на звертання громадян за захистом своїх порушених прав і свобод до відповідних міжнародних судових органів (4.4 ст.55) - і нормативно, коли прийняла Закон від 17 липня 1997 р. "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р.", 1-го Протоколу і протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції. M. Буроменський. Звернення до Європейського суду з прав людини (Практика Суду і особливості українського законодавства). - Харків, 2000. - С. 22.