Підставами застосування процедури імпічменту є вчинення Президентом державної зради, хабарництва, інших злочинів і кримінальних проступків проти держави (High Crimes and Misdemeanors). Ні в доктрині, ні на практиці до цих пір немає єдності в розумінні цих категорій кримінальних правопорушень. Більшість юристів схиляється до того, що це всі види кримінально караних діянь. [10, с. 132] Однак деякі експерти сходяться на думці, що існують різні стандарти для імпічменту та злочинної поведінки. Зокрема, декан юридичного факультету університету Фордхему Джон Д. Фірік, у статті, опублікованій в 1984 році, зазначив, що «більшість владних органів погоджуються - і прецеденти це підтверджують - що імпічмент не обмежений протиправною поведінкою. Поведінка, яка підриває цілісність державної служби або в порушення конституційних обов'язків, або включає зловживання владою, як правило, розглядається в якості підстави для імпічменту. Оскільки імпічмент є різкою санкцією, дії повинні бути значними і серйозними».

Цікавим є також той факт, що під час Конституційного Конвенту деякі творці Конституції США настійно закликали, що треба додати до списку злочинів, що можуть призвести до порушення процедури імпічменту, "недобросовісне ведення державних справ" (maladministration). Інші ж резонно були проти цього, побоюючись, що імпічмент може стати тривіальною політичною процедурою.

Саму процедуру імпічменту глави держави можна поділити на два етапи: процедури, що відбуваються у Палаті представників, та процедури, що відбувається у Сенаті. Кожен з цих етапів складається з сукупності необхідних дій.

І. Процедури, що відбуваються у Палаті представників

Юридичний комітет Палати представників вирішує, чи слід приступити до процедури імпічменту. Якщо вони роблять вирішують, що є достатні підстави, то:

Голова юридичного комітету пропонує резолюцію, що закликає юридичний Комітет почати офіційне розслідування у питанні імпічменту.

На підставі їх запиту, юридичний комітет відправляє ще одну резолюцію до повного складу Палати представників, в якій зазначає, що процедура імпічменту є виправданою і чому це так (Статті імпічменту), або що імпічмент не порушується.

Повний склад Палати представників обговорює і голосує по кожній Статті імпічменту.

Якщо який-небудь пункт зі Статей імпічменту буде схвалений простою більшістю голосів, Президент буде підданий імпічменту. Однак, це більше схоже на пред'явлення звинувачення у скоєнні злочину. Має відбутися суд, що проходить у Сенаті.

ІІ. Процедури, що відбувається у Сенаті

Статті імпічменту надходять з Палати представників.

Сенату формулює правила та процедури для проведення судового розгляду. У рамках підготовки до фактичного судового засідання, головуючий в Сенаті та Головний суддя Верховного суду США присягнуться перед усіма сенаторами, що перебувають в якості присяжних засідателів, надаючи таку присягу: "Я урочисто присягаюся, що у всіх речах, що належать до компетенції суду у процесі імпічменту (найменування відповідача), що в даний час знаходиться на розгляді, я буду чинити неупереджене правосуддя відповідно до Конституції і законів. Хай допоможе мені Бог".

Проводиться судовий розгляд. Президент представлений своїми адвокатами. Вибрана група членів Палати представників виступає у якості "прокурорів". Головний суддя Верховного суду головує на засіданні, а всі 100 сенатори виступають в якості суду присяжних. У процесі розгляду питання про імпічмент Сенат рідко розглядає будь-які законопроекти, резолюції тощо. Традиційно, сторона обвинувачення виступає першою. Потім надається слово адвокатам обвинувачення. Вступна промова обмежується до одної години з боку кожної зі сторін. Ліміт часу на заключне слово не встановлений, проте він може бути оголошений за одностайною згодою Сенату. Свідки можуть бути викликані, піддані присязі і допитані стороною обвинувачення та адвокатами Президента. Сенаторам не дозволено виступати протягом судового засідання. Якщо сенатор хоче поставити питання свідку, він повинен надати питання в письмовому вигляді. Головуючий Сенату буде читати питання свідкові.

Після того, як всі свідки були почуті і заключна заява зроблена, весь сенат йде на закрите засіданні для обговорення вироку. Це може зайняти від декількох годин до декількох днів.

Сенат, у відкритому засіданні, голосує за вирок. 2/3 голосів Сенату необхідно для визнання обвинуваченого винним.

Сенат у відкритому засіданні голосує по кожній зі статей імпічменту. Кожна стаття ставиться на голосування окремо. Голосування відбувається шляхом голосового опитування. Коли ім'я кожного сенатора називається, вони повинні стати і дати відповідь: "винний" або "не винен".

Якщо 67 сенаторів (2 / 3 Сенату) проголосує "винен" з якої-небудь однієї статті про імпічмент, Президент буде засуджений і відсторонений від посади.

Сенат також може провести голосування (простою більшістю) щодо заборони Президенту обіймати будь-яку державну посаду в майбутньому. Ця процедура має назву «дискваліфікація»

Якщо Президента визнають винним в Сенаті і усунуть з посади, то, з урахуванням злочинів, що вчинив Президент, він може підлягати кримінальній відповідальності.

Важливим є те, що весь процес судового розгляду, у будь-який час з моменту порушення процедури імпічменту, може бути повністю скасований простою більшістю голосів (51 голос) Сенату. Сенат може також прийняти компроміс чи резолюцію осуду. Але якщо цього не зроблено, то процедура імпічменту триває до остаточного рішення.

Процедура є жорстко регламентованою, хоча її порядок може бути змінений одноголосним рішення Сенату або схваленою вимогою про зміну порядку (необхідно 2/3 голосів). [11, с. 87]

Два американських президента були піддані процедурі імпічменту: Ендрю Джонсон, сімнадцятий глава виконавчої влади, і Вільям Дж. Клінтон, сорок другий.

Найбільш драматичною була процедура 1868 р. Вона була пов'язана з вкрай ворожим ставленням Конгресу до «м'якої» політики Президента по відношенню до переможеного в Громадянській війні Півдню. [10, с. 132] Джонсон, представник Півдня, який став президентом після вбивства Лінкольна, підтримувався політики Реконструкції після Громадянської війни. Радикальні республіканці в Конгресі були люті на його поблажливість до екс-конфедератів та очевидну відсутність турботи про колишніх рабів, про що свідчить його вето на закон щодо громадянських прав та опозиція Чотирнадцятій поправці. Для захисту радикальних республіканців в адміністрації Джонсона і зменшення сили Президента, конгрес прийняв закон про перебування на державних посадах в 1867 році, який заборонив президентові звільняти посадових осіб без згоди Сенату. Джонсон випробував конституційність цього закону, намагаючись витіснити військового міністра Едвіна М. Стентона. Його порушення закону стало основою для імпічменту в 1868 році. Для обвинувального вердикту в Сенаті не вистачило лише одного голосу. Джонсон був виправданий 26 травня 1868 року. Поза сумнівом, невдача імпічменту щодо Джонсона в 1868 р. аж ніяк не сприяла посиленню парламенту і не породила політичну відповідальність Президента перед Конгресом [7, с. 142-143].

У серпні 1998 р, після декількох місяців спростування, в тому числі при відеозаписи свідчень, Білл Клінтон зізнався, що він мав сексуальні стосунки з молодою жінкою Монікою Левінські під час її стажування у Білому домі.

Відомий "Старр звіт" з викладом результатів дослідження незалежного адвоката був доставлений до Палати представників 9 вересня 1998 року, а потім став доступним для громадськості. Багато хто відчував, що доповідь носила радше політичну атаку проти Президента, а не юридичне обґрунтування для усунення його від посади. З 11 можливих підстав для імпічменту чотири були в кінцевому підсумку схвалені Палатою юридичного комітету: лжесвідчення присяжним, лжесвідчення громадськості, перешкоджання здійсненню правосуддя та зловживання владою. 19 грудня, після довгих суперечок за конституційністю розгляду і обговоренням чи дійсно Клінтон може бути покараний не через процедуру імпічменту, а через осуд Сенату, в Палаті представників відбулося історичне голосування. Клінтон був притягнутий до відповідальності за двома пунктами звинувачення: лжесвідчення присяжним і перешкоджання здійсненню правосуддя. У Сенаті республіканцям, однак, не вдалося зібрати достатню підтримку, щоб досягти двох третин голосів, необхідних для його засудження. 12 лютого 1999 року Сенат виправдав президента Клінтона по обох пунктах. Тільки 45 сенаторів проти 55 вважали, що Президент винен у порушенні клятви. 50 сенаторів проти 50 порахували, що Президент винен у вчиненні тиску на судову владу. Спроба імпічменту щодо Президента зазнала невдачі. Цей випадок підтвердив, що дана процедура не має на меті встановлення політичної відповідальності Президента, але застосовується щодо серйозних порушень, а голосування має своєю головною метою протиставити республіканців демократам. Судові розгляди більше року заважали Президенту виконувати свої обов'язки, він був змушений захищатися і підфарбовувати свій імідж перед обличчям громадської думки [7, с. 143].

Кілька разів процедура імпічменту переривалася на більш ранніх стадіях - в Палаті представників. Найбільш відомий випадок був пов'язаний із знаменитою «Уотергейтською справою». Введена в дію процедура імпічменту щодо Президента Ніксона в результаті скандалу, пов'язаного з підслуховуванням телефонів в Уотергейтській справі, не отримала свого завершення. Після того, як п'ять чоловік найнятих Ніксоном були спіймані на несанкціонованому проникненні до штаб-квартири Демократичної партії у комплексі Уотергейт 17 червня 1972 року, наступна поведінка Президента Ніксона, а саме його приховування крадіжки зі зломом і відмову надавати докази, призвела до того, що юридичний комітет Палати представників видав три Статті імпічменту 30 липня 1974. У документі також були пред'явлені звинувачення Ніксона за незаконне прослуховування телефонних розмов, зловживанні керівництвом ЦРУ, лжесвідчення, підкуп, перешкоджання здійсненню правосуддя та інших зловживань виконавчої влади. Імпічмент видавався неминучим, і Ніксон подав у відставку 9 серпня 1974, після чого був помилуваний новим Президентом Джеральдом Фордом [10, с. 132].

Варто відзначити, що у Уотергейтській справі набула використання практика заснування посади спеціальних прокурорів для розслідування діяльності Президента, що згодом отримала подальший розвиток і завдала багато клопоту Президенту Клінтону, який став об'єктом уваги прокурора К. Старра в перший термін свого президентства [7, с. 144].

Імпічмент американської моделі в інших країнах

Важливе значення для характеристики природи взаємозв'язків між органами законодавчої і виконавчої влади мають питання конституційної відповідальності. Сюди слід віднести політичну відповідальність органів виконавчої влади перед парламентом у порядку імпічменту [14, с. 86].

Як вже зазначалося раніше, американська модель проведення імпічменту, крім США, запроваджена також такими державами, як Бельгія, Ісландія, Нідерланди, ФРН, Італія, Австрія та країнами Північної і Центральної Америки. Деякі елементи американської моделі спостерігаються і в Україні.

Американську модель імпічменту сприйняла більшість латиноамериканських країн з президентською формою правління, хоча й зі своїми модифікаціями. Але в усіх випадках її не можна пов'язувати з політичною відповідальністю президента перед парламентом [12, с. 47].

Щодо України, то своїм призначенням описана у ст. 111 Конституції України процедура імпічменту аналогічна американській моделі, на що вказує відповідне формулювання абз. 6, яке передбачає лише «усунення Президента України з поста…» [1] і не вказує на можливість застосування в межах даної процедури кримінального судочинства.

ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЦЕДУРИ ІМПІЧМЕНТУ ЗА АМЕРИКАНСЬКОЮ МОДЕЛЛЮ