Інститут прокуратури і кримінальної юстиції

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

ІМУНІТЕТ RATIONE PERSONAE ВІД ІНОЗЕМНОЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ

Бойко А.І.

У статті розкрито основні правові проблеми, що виникають у зв'язку з наданням посадовим особам держави імунітету від кримінальної юрисдикції. Розглянуто поняття імунітету вищих посадових осіб держав у міжнародному праві. Аналізується судова практика Міжнародного суду ООН, а також доктринальні джерела з метою визначення поняття імунітету вищих посадових осіб держави у міжнародному праві. Розглядається питання відмежування імунітету ratione personae від імунітету ratione materiae. А також дана праця досліджує проблеми притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності високопосадових осіб, які наділені імунітетом.

Ключові слова: норми міжнародного права, імунітет ratione personae, основні принципи міжнародного права, міжнародний злочин, кримінальна юрисдикція.

посадовий імунітет кримінальний юрисдикція

Постановка проблеми. Питання про імунітет посадових осіб держави від іноземної кримінальної юрисдикції став привертати особливу увагу в останні роки. Це пов'язано більшою мірою із розвитком інституту захисту прав людини, боротьбою з тероризмом, транснаціональною злочинністю, корупцією, відмиванням коштів та ін. Суспільство більше не хоче миритися з безкарністю осіб, гцо здійснюють ці злочини, незалежно від офіційного становища, яке вони займають. Це питання актуалізувалося з урахуванням зростання числа кримінальних обвинувачень, висунутих проти діючих глав держав та інших високопоставлених посадових осіб у зв'язку зі злочинами з міжнародного права. В останні роки юридична практика по вищевказаній темі стає досить чисельною, у зв'язку з чим є потреба прояснити невизначеність, яка стосується правил імунітету, особливо тих, що застосовуються по відношенню до посадових осіб, які можуть бути відповідальні за серйозні міжнародні злочини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивчення питання імунітету вищих посадових осіб держав у міжнародному праві ставало предметом досліджень багатьох вчених. Так, дане питання вивчалося Р. А. Колодкіним, Н. В. Дрьоміною, П. Р. Ізмайловою, М. М. Поповим, Ю. А. Юшковою, В. Н. Русиновою, А. Касезом та іншими.

Мета роботи. При розгляді цієї теми, необхідно вирішити три основні питання, а саме: а) які посадові особи держави користуються імунітетом ratione personae від іноземної кримінальної юрисдикції; Ь) на що насамперед поширюється такий імунітет; і с) чи визнає міжнародне право будь-які винятки з цього імунітету або його обмеження (особливо при міжнародних злочинах).

Виклад основного матеріалу. Згідно концепції, яка широко визнається державами, судовими органами, питання, що стосуються осіб, які користуються імунітетом, його обсягу і можливих винятків, часто розглядаються у зв'язку з двома різними категоріями імунітету, а саме імунітетом ratione personae, або «персональний», та імунітетом ratione materiae, або «матеріальний»[1, с. 303--304]. Більшість сучасних судових рішень і наукових досліджень сходяться у тому, що імунітети, які надаються посадовим особам держави не призначені для їх особистого блага, а спрямовані на «забезпечення ефективного виконання ними функцій від імені відповідних держав». Між тим очевидно, що необхідність забезпечити ефективне виконання державних функцій виникає по- різному: в залежності від характеру, важливості повноважень відповідної посадової особи і від того, здійснює вона на цей момент свої функції або пішла з посади. У сукупності ці фактори і пояснюють різний обсяг двох видів імунітету. Вони відрізняються тим, що імунітетом ratione personae користується тільки обмежене число діючих високопосадовців, а імунітет ratione materiae поширюється на посадових осіб держави в цілому і виходить за рамки періоду виконання останніми своїх функцій. Звідси випливає, зокрема, що високопосадовцю, наприклад главі держави, надається широкий імунітет ratione personae, поки він займає посаду, але після залишення свого поста він продовжує користуватися більш обмеженим імунітетом ratione materiae.

Щодо їх змісту слід нагадати, що імунітет ratione personae має більш широкий обсяг, оскільки він поширюється на будь-яку поведінку відповідної посадової особи держави, тоді як імунітет ratione materiae обмежується тими діями, які здійснюються в порядку виконання офіційних функцій. Іншими словами, перший імунітет надається виходячи з відповідного статусу особи (ratione personae), а другий -- виходячи з характеристик відповідної поведінки (ratione materiae).

Так, Ю. Юшкова зазначає, що правовий імунітет це юридичний виняток, який призначений для створення спеціального правового режиму для суб'єкта права, в рамках якого він наділяється додатковими гарантіями під час притягнення до юридичної відповідальності або виконання визначених обов'язків для цілей реалізації особливо важливих міжнародних та державних функцій [2, с. 162].

Імунітет ratione personae характеризується широким обсягом і надається згідно з міжнародним правом обмеженому колу посадових осіб. Незважаючи на досить значну практику держав (включаючи численні національні судові рішення) з цього питання у зв'язку з цивільними позовами, кримінальні провадження, в яких питання про імунітет порушується у внутрішньодержавних судових інстанціях, розглядаються нечасто. Варто зазначити, що питання про імунітет ratione personae лежить в основі винесеного Міжнародним Судом рішення по справі «Про ордер на арешт», що стосується спору щодо видачі та міжнародного поширення Бельгією ордера на арешт чинного міністра закордонних справ Демократичної Республіки Конго виходячи з пунктів обвинувачення у військових злочинах і злочинах проти людства. Суд тим самим чітко встановив обсяг імунітету ratione personae, визначивши коло осіб і характер діянь, на які він поширюється [3, с. 169--177].

У світлі державної практики та юридичної літератури, посадових осіб держави, які претендують на користування імунітетом ratione personae, можна поділити на три категорії: а) глава держави; Ь) глава уряду і міністр закордонних справ;

з) інші високопоставлені посадові особи. Три випадки, в яких посадові особи більш низького рангу користуються таким імунітетом, вже стали предметом кодифікації: відповідно до пункту 1 статті 31 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року дипломатичні агенти користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції держави перебування [4]; у відповідності з пунктом 1 статті 31 Конвенції про спеціальні місії 1969 року представники посилаючої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу також користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції приймаючої держави [5]; і відповідно до статті ЗО Віденської конвенції про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 року імунітет поширюється на главу представництва та членів дипломатичного персоналу представництва при міжнародній організації універсального характеру [6].

Інститут міжнародного права у ст. 13 Резолюції «Імунітети від юрисдикції та примусового виконання голів держави та урядів у міжнародному праві» вказав на те, що, голова держави, який вже не виконує своїх обов'язків, не користується недоторканістю на території іноземної держави. Він не користується жодним імунітетом від юрисдикції як у кримінальних, так і у цивільних або адміністративних справах, крім випадків, коли він переслідується за дії, вчинені ним під час виконання своїх повноважень. Однак він може переслідуватися і підлягати суду, коли акти, що ставляться йому особисто у провину, складають злочин по міжнародному праву, коли вони були вчинені з метою задоволення особистих інтересів або коли вони являють собою шахрайське присвоєння майна або ресурсів держави [7, с. 268].

З самого початку варто підкреслити, що цей імунітет діє тільки в період перебування відповідної особи на посаді: його широкий обсяг виправдовується метою забезпечення захисту володаря імунітету і надання йому можливості виконувати свої офіційні обов'язки. Після припинення виконання цією особою своїх функцій на нього буде поширюватися тільки більш обмежений імунітет ratione materiae. Наочним прикладом застосування цього принципу служить позиція іспанської Audiencia Nacional, яка у відповідних кримінальних процесах за аналогічним звинуваченням відмовила в імунітеті Аугусто Піночету як колишньому главі держави Чилі, але визнала такий імунітет у позові проти Фіделя Кастро як чинного глави держави Куби. У заключній доповіді Національної комісії з правди та примирення Чилі (National Commission for Truth and Rйconciliation) було задокументовано 3428 випадків зникнення, вбивства, тортур та викрадення людей. Національний розвідувальний відділ (DINA) був відповідальний за значну кількість політичних репресій [8]. У жовтні 1998 р. Піночет ліг на операцію в одну з приватних клінік в Лондоні, де і був заарештований за підозрою у вбивстві на підставі ордера, виданого судом Іспанії:. Лондонський суд визнав, що Піночет, будучи довічним сенатором Чилі, користується недоторканністю. Палата лордів скасувала це рішення і визнала арешт законним. Чилі ж наполягали на незаконності як самого арешту Піночета, так і його видачі в Іспанію. 24 березня 1999 року палата лордів винесла остаточний вердикт, згідно з яким Піночет не повинен був нести відповідальності за злочини, вчинені ним до 1988 р., але позбавлявся імунітету від переслідувань за злочини, скоєні пізніше. Ця постанова дозволило виключити до 27 звинувачень, на основі яких Іспанія домагалася депортації Піночета.

Обсяг імунітету ratione personae посадової особи держави від іноземної кримінальної юрисдикції часто зіставляється з об'ємом аналогічного імунітету, наданого главам дипломатичних представництв у відповідності з міжнародним звичаєвим правом, як це відображено в пункті 1 статті 31 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року. Ця методологія може бути корисна при пошуку розумних рішень різних проблем, що виникають у цьому контексті, особливо з урахуванням обмеженого обсягу державної практики в галузі надання імунітету дипломатичним агентам. Наприклад, Закон про імунітет держав Сполученого Королівства, який регулює питання імунітету ratione personae глав держав, поширює на останніх застосування внутрішньодержавного Закону, імплементуючи Віденську конвенцію, з будь-якими необхідними змінами. Судові рішення та юридична література також іноді проводять паралель між цими двома видами імунітетів, часто використовуючи цей метод, щоб пояснити обсяг імунітету глави держави. Замість використання простої аналогії це обґрунтування спирається на той факт, що, враховуючи функції глави держави як вищого представника держави та його ієрархічно вище становище по відношенню до дипломатичного агента, йому слід надати імунітети, принаймні аналогічні тим, що надаються відповідно до Віденської конвенції.