Збройна боротьба з Англією вже на першому етапі революції тісно перепліталася з боротьбою проти внутрішньої реакції, з прихильниками британського панування -- лоялістами. Революція розвивалася по висхідній, і її вершиною стало прийняття Конгресом Декларації незалежності. Хоч збройна боротьба проти Англії вже велася, буржуазія і плантатори, що стояли на чолі революції, довгий час не наважувалися на відкритий розрив державних зв'язків з метрополією. Тільки під тиском народних мас Другий континентальний конгрес проголосив незалежність колоній.

У червні 1776 року представник Віргінії в Континентальному конгресі Р. Лі вніс на його розгляд резолюцію. «Об'єднані колонії, -- було сказано в ній, -- по праву повинні бути і є вільними і незалежними штатами, вони звільняють себе від будь-яких зобов'язань перед британською короною. Всі політичні зв'язки між ними і Великобританією повинні бути і є повністю знищеними». Однак багато хто з членів Конгресу вважав, що недостатньо простої констатації відділення від метрополії. Вони визнавали за необхідне дати в окремому документі розгорнуте обґрунтування мотивів такого розриву. Для розробки проекту такої декларації Конгрес утворив комісію з п'яти членів.

За дорученням комісії текст Декларації незалежності був написаний делегатом від Віргінії, відомим буржуазним демократом Т. Джефферсоном. Другого липня 1776 року Другий континентальний конгрес прийняв резолюцію Р. Лі, а четвертого липня 1776 року -- Декларацію незалежності Сполучених Штатів Америки.

В основі сучасної правової системи США лежить три основних політико-правових принципів - розділення властей, федералізм і судовий конституційний нагляд. Принцип розділення влади, що реалізовується через систему “заборон і противаг”, передбачає організаційну незалежність трьох "гілок" державної влади - законодавчої, старанною, судовою, - і розмежування між ними відповідних функцій. На федеральному рівні три "гілки" представлені конгресом, президентом і Верховним судом.

Федералізм - конституційний принцип, що передбачає відносно жорстке розмежування сфер компетенції федеральних властей і властей штатів, при цьому значна частина прав "суверенних" штатів передана федеральному уряду. Судовий конституційний нагляд - полягає в тому, що суди мають право визнати не відповідними конституції і тим самим недійсними закони конгресу і акти виконавчої влади.

Найвищим органом конституційного нагляду є Верховний суд США. Його рішення по питаннях тлумачення конституції є остаточними і обов'язковими для всіх державних органів.

Правова «незалежність» Сполучених Штатів Америки почала складатися ще в XVIII ст., за часів боротьби за незалежність. Тоді загострилася боротьба між прихильниками загального права і послідовниками кодификації, початок якій було покладено в Новому Орлеані створенням кодексів, насамперед Цивільного У 1840 p. у Техасі та у 1850 р. у Каліфорнії, а згодом і в усіх штатах (за винятком Нового Орлеану/Луїзіана/), відбулося пристосування англійського загального права до місцевих умов. Так, у Каліфорнії поширеним є прецедентне право, але закони кодифіковані за аналогією з кодификацією в країнах романо-германського права. Право Луїзіані створювалося під впливом французького права, Каліфорнії -- іспанського права, більшість же штатів орієнтувалися на англійську правову систему. В них за основу було взято загальне право, сформоване в Англії до 1776 p., тобто до проголошення незалежності США.

Розділ 2. Формування правової системи США в умовах незалежності

2.1 Значення Конституції США 1787 р. у становленні незалежної правової системи

Конституція 1787 року створювала союзну або федеральну державу, хоча штати зберігали широке самоврядування і свої окремі конституції. Законодавча влада по конституції передавалася Конгресу, який складається з двох палат: палати представників і сенату. Члени палати представників обираються на 2 роки від кожного штату в числі, пропорційному кількості населення, а сенатори - на 6 років, по 2 від кожного штату. Для ухвалення закону необхідне було схвалення його обома палатами. Призначення сенату полягало в тому, щоб впливати на законодавство в консервативному дусі і стати гальмом щодо палати представників.

Згідно конституції, виконавчу владу в федерації здійснює президент. Президент і віце-президент США обираються непрямим шляхом - вибірниками строком на 4 роки. Одна і та ж особа не може бути вибраним президентській пост більше двох разів. Президент має важливі повноваження по відношенню до конгресу: він звертається до нього з щорічними посланнями про положення в країні і рекомендує ухвалення певних законів, скликає конгрес на надзвичайну сесію, промульговує закони і має право відкладального вето, яке долається обома палатами. Якщо закон не дістає схвалення двох третин всіх членів Конгресу, то президент може накласти на нього вето. Президент призначає міністрів (секретарів), які відповідальні перед ним, він є головнокомандуючим озброєними силами країни, а також міліції штатів, має право помилування, призначає „за порадою і згодою сенату” федеральних посадових осіб, дипломатичних представників, укладає міжнародні договори та ін.

Конституція ухвалювала Верховний суд США з незмінних і довічно призначаємих суддів, а також нижчі суди, які будуть утворюватися Конгресом. До компетенції федеральних судів належать справи, які виходять з конституції і федеральних законів, спори між штатами, спори між громадянами різних штатів та ін. Верховний суд може відміняти закони, якщо знайде їх такими, що суперечать конституції.

Конституція зберегла таке завоювання народу, як республіканський устрій, але права народу були обійдені мовчанням. В цьому відношенні був зроблений крок назад в порівнянні з Декларацією незалежності, яка не була включена в конституцію. Буржуазно-демократичні „свободи” слова, друку, совісті, зборів не згадувалися. Конституція не регламентувала виборче право. Порядок виборів і виборчі права визначалися конституціями окремих штатів по різному, але у всіх штатах широкі маси трудящих - дрібні фермери, робочі, бідні ремісники залишилися позбавленими виборчих прав. Жінки також не одержували ніяких прав. В конституціях штатів існував майновий ценз. З 3 млн. жителів США всього 120 тисяч чоловік користувалися виборчими правами. Негри-раби залишалися безправними, але при визначенні норм представництва рабовласницьких штатів в Конгресі до чисельності білого населення в цих штатах додавалося 2/3 числа рабів. Це посилювало вплив рабовласників на політичне життя країни.

Разом з тим у конституції не було переліку прав, що зберігалися за штатами, вона лише перелічувала справи, вилучені з їх компетенції. Штатам, зокрема, було заборонено укладати договори і союзи між собою, а також між штатами та іншими державами, стягувати без дозволу конгресу «будь-які збори або мита на довезені або вивезені товари», утримувати в мирний час армію або військові судна, «карбувати монету, випускати кредитні білети» та ін. Розширення компетенції штатів визнавалося неприпустимим. Однак у штатів зберігалися деякі важливі права: приймати свої конституції з умовою збереження республіканського устрою, до їх компетенції було віднесено цивільне, кримінальне і процесуальне законодавство.

Сильну федеральну виконавчу владу конституція передавала президентові Сполучених Штатів, який обирається посередніми двоступеневими виборами на чотири роки. Його можна переобрати. Президент -- одночасно і глава держави, і глава уряду. За конституцією він верховний головнокомандувач армії і флоту, а також міліції штатів, має право помилування, призначає «за порадою і згодою сенату» федеральних посадових осіб, дипломатичних представників, укладає міжнародні договори і т.ін. Отже, конституція наділила президента і його апарат сильною, майже незалежною виконавчою владою.

Для того щоб конституція набрала чинності, потрібна була її ратифікація не менш як дев'ятьма штатами. Для цього в штатах обрали спеціальні конвенти. Однак у процесі обговорення проти конституції були висунуті серйозні заперечення. Штати вимагали включити розділ про громадянські права і свободи, закріпити принцип, за яким, штати зберігали суверенітет у тих межах, у яких його не було передано федерації. Тому конгрес 1789 року прийняв десять поправок до конституції, запропонованих штатами. У 1791 році вони були ухвалені більшістю штатів і дістали назву «Білль про права».Поправка перша проголошувала, що конгрес не має права видавати закони, які обмежували б свободу совісті, «свободу слова чи преси або право народу мирно збиратися й звертатися до Уряду з петиціями».Оскільки для безпеки вільної держави необхідна добре організована міліція, було сказано в другій поправці, «право народу зберігати і носити зброю не підлягає обмеженню».У мирні часи заборонялося розміщати солдатів на постій до будь-якого будинку без згоди його власника (поправка третя).Поправка четверта декларувала право народу на охорону особи, житла, паперів та власності «від необгрунтованих обшуків чи затримань». Ордери на обшук чи затримання не повинні видаватися без достатніх підстав, підтверджених присягою чи урочистою обіцянкою.

Особливе значення мала поправка п'ята, яка забезпечувала охорону особи і приватної власності. Ніхто не повинен притягатися до відповідальності за тяжкий чи інший ганебний злочин інакше, як за постановою чи звинуваченням, ухваленим розширеною колегією присяжних. Ніхто не повинен двічі відповідати життям чи тілесною недоторканністю за один і той самий злочин, було сказано в цій поправці, нікого не повинні притягувати свідчити проти самого себе, ніхто не повинен бути позбавлений життя свободи чи власності без належного судового розгляду, «ніякої приватної власності не повинні відбирати для державного використання без справедливого відшкодування».Білль про права надавав громадянам право «на скорий і прилюдний суд безсторонніх присяжних» у випадках карного переслідування (поправка шоста). Звинувачений мав право вимагати, щоб його повідомили про характер і мотиви звинувачення й дали очну ставку із свідками, які свідчать проти нього. Звинувачений міг вимагати примусового виклику своїх свідків і «користуватися допомогою адвоката для захисту». У цивільних судових справах «з ціною позову, яка перевищує двадцять доларів», також зберігалося право на суд присяжних на основі положень загального права (поправка сьома).Поправка восьма забороняла вимагати надмірно великі застави, стягувати завеликі штрафи, «накладати жорстокі і незвичайні покарання».При цьому перелік даних прав і свобод зовсім не розглядався у Біллі про права як вичерпний або «як заперечення чи применшення інших прав, що зберігаються за народом» (поправка дев'ята). Права і повноваження, не віднесені конституцією до компетенції Союзу і не заборонені нею ж окремим штатам, «залишаються відповідно за штатами або за народом» (поправка десята).

Білль про права органічно ввійшов у конституцію 1787 року, яка відобразила таким чином дві тенденції у становленні незалежної американської держави: прагнення буржуазії та плантаторів всіляко обмежити завоювання революції, з одного боку, і активну діяльність народних мас завдяки яким було здобуто перемогу у війні за незалежність, з другого. Так у запеклій боротьбі лише після прийняття Білля про права у 1791 році була остаточно ратифікована конституція США. Однак офіційною датою прийняття конституції вважається 17 вересня 1787 року.

2.2 Громадянська війна в США (1861-1865) та її роль у впровадженні демократичних інститутів