• Ідеї права і справедливого суспільного устрою в поемах Гомера і Гесіода, творчості семи мудреців Стародавньої Греції
• Роль Києво-Могилянської академії в розвитку вітчизняної політичної правової думки
• Тарас Григорович Шевченко та його внесок в розробку філософії національної ідеї
• Висновок
• Список використаних джерел

Ідеї права і справедливого суспільного устрою в поемах Гомера і Гесіода, творчості семи мудреців Стародавньої Греції Мислителі античної Греції і античного Риму відіграли визначну роль в історії формування і розвитку всієї духовної культури людства. Величезним є їхній вклад у скарбницю політичної та правової думки. Вони стояли біля витоків теоретичного підходу до проблем держави, права, політики, інших державно-правових явищ, формування юриспруденції. Особливо велика роль належить давньогрецьким мислителям. Саме завдяки їм було зроблено перехід до раціонально-логічного способу пізнання і пояснення оточуючого світу та суспільних явищ. На цій новій теоретичній базі ними вперше було поставлено, розроблено і концептуально оформлено фундаментальні проблеми політико-правової тематики. У багатоманітності форм філософсько-правових уявлень давньогрецьких мислителів, тією чи іншою мірою, можна прослідкувати всі ідеї, які пізніше розвиваються і стають визначальними в європейській і світовій правовій та політичній думці. Особливо велика цінність античної політичної та правової думки полягає у тому, що вона оформилася і розвивалася, як ідеологія вільних людей. Свобода - фундаментальна цінність, головна мета зусиль і стержнева ідея всієї давньогрецької політичної та правової теорії і практики. Очевидно, що античне розуміння свободи не поширювалося на всіх людей, виробничо-трудова і сімейні сфери знаходилися, згідно з тодішніми уявленнями, поза сферою свободи і, відповідно, поза політикою, як відносинами свободи. Відносини рабовласника і раба, глави сім'ї та інших її членів, будучи відносинами панування і підпорядкування, трактувалися як неполітичні відносини. Взагалі, слід зазначити, що сам термін "політика" виникає у цей період і означає організацію життя полісу (міста-держави) та його повноправних громадян. В цей період формується й інша надзвичайно важлива ідея - ідея протиставлення свободи і деспотизму, їхньої протилежності. Власне, уособленням ідеї свободи є поліс, еллінське політичне життя, а як приклад несвободи - життя "варварів". З розумінням політики, як форми життя вільних людей, пов'язане і трактування закону, як справжнього виразника свободи і спеціального феномену полісного життя - розумної норми політичної справедливості, адекватного правила взаємовідносин вільних і рівних людей, спрямованого на забезпечення інтересів полісу та всіх його членів. При цьому, закон, як норма політичної справедливості, опирається на божественну справедливість і необхідний порядок природи, тобто, по суті, природниче право. Виходячи з традиційного розуміння полісу, як необхідного (божественного, природного, розумного) явища, політика, закон і свобода - це не прості і випадкові емпіричні сутності, а необхідні, за своєю природою, явища, і з`ясування цієї їхньої необхідності виступає, як провідний напрямок у давньогрецькій теоретичній думці. А розуміння необхідності будь-якого явища передбачає вивчення закономірностей його розвитку і функціонування. Отже можна стверджувати, що в центрі уваги давньогрецької думки була проблематика, пов'язана з дослідженням закономірностей походження і функціонування політико-правових явищ. Характеризуючи політичну та правову думку античної Греції, необхідно мати на увазі те, що вона розвивалася на протязі тривалого історичного періоду і пройшла у своєму розвитку різні етапи, кожен з яких має свою специфіку, провідні ідеї; і тих мислителів, творчість яких була визначальною в той чи інший період. Формування раціонально-логічних, філософських, а пізніше і наукових способів підходу до оточуючого світу поставили розвиток даної проблематики на теоретичну основу. Початкові міфологічні уявлення, репрезентантами яких виступають Гомер і Гесіод, змінюються філософським підходом, який починає формуватися. Представниками цього підходу є "мудреці", Піфагор, Геракліт, Демокріт. Далі розвиток теоретичних уявлень продовжується реалістичною інтерпретацією софістів, логіко-понятійним аналізом Сократа і Платона і, врешті, початковими формами емпірико-наукового та історико-політичного вивчення держави і права. Перший репрезентований Арістотелем, другий - Полібієм. І завершальним етапом у розвитку давньогрецької політичної та правової думки можна вважати Епікура та стоїків. Вже в епосах Гомера і Гесіода, хоча і на міфологічній основі, починають розвиватися певні правові та політичні ідеї. Так, в поемах Гомера, його життя і творчість відносяться до VIII ст. до н. е., а описані в "Іліаді" та "Одісеї" події - до XIII ст. до н. е., на яких пізніше виховувалася вся Еліада, Зевс у морально-правовій площині виступає, як верховний заступник загальної справедливості (діке), який суворо карає тих, хто творить насильство і неправий суд. Порушення справедливості (діке) - не просто антигромадський, але, перш за все, антибожественний акт, за який неминуче наступає божа кара. Власне, закріплення у вказаних поемах суспільно-політичної ситуації та ідеології тієї доби дає уявлення про праворозуміння того періоду. Цей період (кінець II - початок I тисячоліття до н. е.), який називають "гомерівською Грецією", характерний відсутністю держави і, відповідно, права у значенні державного законодавства, але воно знає право у вигляді звичаю і справедливості (теміс), знає принцип політичної та правової справедливості (діке). Вже в цей період право і справедливість в уявленні греків, хоча і тісно пов'язані між собою, але розрізняються навіть термінологічно. Справедливість (діке) - безумовна основа і принцип права, як сформованого звичаю, звичаєвого права (теміс); звичаєве ж право (теміс) є певною конкретизацією вічної справедливості (діке), її присутності, прояву і дотримання між людьми. Хоча норми звичаєвого права не були ще записані, проте дотримання цих правил було неухильним. У античних греків уже в цей період, судячи з Гомерових поем, було сильно розвинуте розуміння закону, пов'язане з поняттям справедливих і несправедливих діянь. Ідея права і справедливого суспільно-політичного устрою набуває ще більшого значення в поемах Гесіода, VII ст. до н. е., "Теогонія" ("Походження богів") і "Роботи і дні". У гесіодівській інтерпретації, боги виступають носіями морально-правових принципів і сил. За Гесіодом, правління Зевса знаменується встановленням основ справедливості, законності і суспільного добробуту. Справедливість (діке) у Гесіода, як і Гомера, протиставляється силі і насильству. В Гесіода вперше зустрічається зародження двох понять, які проходять через всю давньогрецьку політичну та правову думку, - поняття про право по природі, або природне право (фєсеї) і поняття про право, встановлене людьми (номо), або поняття про природне і позитивне право. Характерна для поем Гомера і Гесіода спроба раціоналізувати уявлення про етичний, морально-правовий порядок у людських справах і відносинах отримує свій подальший розвиток у творчості так званих "семи мудреців". До семи мудреців, звичайно, зараховуються Фалес, Піттак, Періандр, Біант, Солон, Клеобул і Хілон. Їхнє життя і творчість відносяться до кінця VII - початку VI ст. до н. е. У своїх коротких висловах ("гномах") ці мудреці сформували вже цілком раціональні і світські, за своїм духом, етичні та політичні сентенції, максими світської практичної мудрості, у тому числі стосовно полісного життя, його законів і порядків. Дехто з мудреців самі були активними учасниками політичних подій, правителями та законодавцями. Фалесу приписують авторство максими: "Не роби сам того, що ти засуджуєш в інших". Повага до закону пронизує сентенції багатьох мудреців. Хілону належить афоризм: "Підкоряйся закону". Він вважав кращим полісом той, в якому громадяни слухаються законів більше, ніж ораторів. Піттаку приписують вислів: "Підкоряйся тому законові, який ти постановив сам для себе". Йому ж належать слова: "Повелівай не раніше, ніж сам навчишся підкорятися". Зберігся афоризм Періандра: "Не обмежуйся покаранням злочинця, а попереджуй злочини". До семи мудреців належить і Солон, знаменитий афінський державний діяч і законодавець. Саме від його правління та проведених ним реформ "почалася демократія", як писав Арістотель. Він перший, хто зрозумів, що демократія - це відповідальність всіх громадян за стан справ у державі. З огляду на це, надзвичайно цікавий закон, виданий ним: "Хто під час смути в державі не стане зі зброєю в руках ні за тих, ні за інших, той піддається безчестю і позбавляється громадянських прав". Держава, на думку Солона, потребує, перш за все, законного порядку. Висновок. Мислителі давньої Греції зробили суттєвий внесок у розвиток політико-правових уявлень, у теоретичну розробку проблем держави і права. Це обумовило їхній помітний вплив на наступних мислителів та їхнє значне місце в історії політичних та правових вчень. Всесвітньо-історичне значення духовної спадщини античної Греції, складовою частиною якої є політичні та правові вчення, обумовлене тим, що давньогрецькі мислителі були першовідкривачами в багатьох галузях людського пізнання. Йдеться не про ординарний внесок античних греків в історію філософської, політичної та правової думки, а про створення ними фундаменту і формування ідей та концепцій у різноманітних сферах теорії та практики. Частково безпосередньо, частково через римських авторів головні політичні та правові ідеї, концепції і поняття давньогрецької теорії стали основою всієї європейської політичної та правової думки. Роль Києво-Могилянської академії в розвитку вітчизняної політичної правової думки Києво-Могилянська академія майже завжди (навіть за часів, коли ця традиція, здавалося б, перервалась - радянський період) була місцем синтезу щодо думки, мислення, любові до знання й мудрості. Вже з кінця XVII століття проблеми політики і права стають предметом безпосереднього викладання професорами Києво-Могилянської академії. Фактично це було пов'язано із введенням спеціальних курсів з моральної філософії, яка структурно розподілялась у процесі викладення на три складові частини: 1. Монастику - вчення про моральність особи; 2. Економіку - вчення про ведення господарства; 3. Політику - вчення про державу і право. Хоча, звісно, це не означає того, що професори Академії звертались виключно до традиції Нового часу і Просвітництва. Річ у тому, що розвиток політико-правової думки в Україні відчував на собі і вплив ренесансної традиції, адже в викладеннях лекційних курсів, які дійшли до нас, часто зустрічаються такі імена, як Еразм Роттердамський, Юст Ліпсій, Рудольф Агрікола, Джакомо Заборелла, Джироламо Кардано, П'єтро Помпонацці, Джуліо Скалігеро, Лоренцо Валла, Людовік Вівес та інші. Разом з тим, процесам долучення до європейської політико-правової науки сприяло безпосереднє знайомство як професорів Академії, так і студентів з основними творами в цій галузі. Хоча, кажучи про теоретичні джерела, які вплинули на формування поглядів на державу і право професорів Академії, потрібно зазначити, окрім творів зарубіжних авторів, ще й такий важливий чинник, як власну вітчизняну традицію. Адже в дослідженні проблем історії державності професори-академіки мали таких видатних попередників, як Максим Грек, Іван Пересвєтов, Юрій Крижанич. Тому немає нічого дивного в тому, що як в XVII, так і в XVIII столітті майже всі дослідження проблем держави і права проходили паралельно з історичними студіями державності України.