І в цьому сенсі окреслюючи значення Києво-Могилянської академії, є всі підстави для того, аби розглядати її не лише як перший вищий навчальний заклад на території південних і східних слов'ян, а й як те місце, де в єдиному просторі розгортання гуманітарної думки відбулось органічне поєднання двох традицій мислення, де українська традиція увійшла в європейську. Більше того, - саме Києво-Могилянська академія стала тим унікальним місцем, де сталась визначна подія культурного діалогу. Тому, наголошуючи на ролі і значенні Києво-Могилянської академії в процесі формування української політико-правової думки, жодною мірою не потрібно забувати про ту надзвичайну роль, яку вона незаперечно відігравала колись, і нині відіграє в загальному розвиткові гуманітарної думки в Україні та української культури в цілому. Тарас Григорович Шевченко та його внесок в розробку філософії національної ідеї Після Г. Сковороди вперше з новою силою зазвучала філософія українського духу у творчості Великого Українця, Генія і Пророка Т.Г. Шевченка (1814-1861). Ця філософія глибоко індивідуальна, особиста і, разом з тим, ґрунтувалась на національній ідеї українського народу, його ментальності. У цій філософії - відображення щирої і беззахисної у своїй відкритості душі мислителя, розвитку відтвореного розуму, інтелекту, що простежує життя людське у всеоб'ємності: і в конкретній долі сестри-кріпачки, і в історичній долі цілих народів. Філософія тому й є мудрістю, що вона здатна творити світоглядне диво: особистий, внутрішньо-мистецький світ Тараса Шевченка, переплавлений в литво філософських узагальнень, постав у таких образах, в яких сам народ упізнавав свою душу, прочитав свою історію, зазирнув у своє майбутнє. Філософія Т. Шевченка виростає насамперед з конкретно-узагальненого ставлення до любові, надії і віри. Саме з любові до України виникає шевченківська філософія пробудження людської гідності, смутку-жалю знівеченого життя, сили протесту і бунтарства. Улюблений герой Шевченкових поезій і картин - лицар народний, повстанець-гайдамака, козак-запорожець, що виступає оборонцем рідного краю, носієм народної правди і честі. Гнів мислителя спрямований передовсім проти різних утискувачів, прийшлих і доморощених. Філософський подвиг Т. Шевченка, вся вибухова сила його творчості полягає в тому, що він зумів серед мертвої тиші, яка покірливо мовчала задухою страху, ненависті, підозри, загальної заціпенілості, посіяти надію. Життя цієї надії починається з оспівування свободи. Шевченко показує, що нездоланність людського духу виявляється і в тому, що безстрашних співців свободи народжують найпохмуріші часи, бунтівний голос покривджених соціальних низів. Вінець Шевченкової творчості - це спів свободі, уславлення свободи, цієї першої й неодмінної передумови людського поступу, добробуту й щастя. До найволелюбніших книг усіх часів належить "Кобзар", він наскрізь просякнутий прагненням свободи, передчуттям її неминучості. Шевченківська творчість пронизана вірою в незнищенність людини, вірою в те, що людина ніколи не змириться з безправством, рабство ніколи не визнає за норму існування. Філософський характер творчості Т. Шевченка відображає її народність, коли кожне явище життя розглядається мовби очима народу, з позицій народу, кожна подія минувшини чи сьогодення вимірюється мірою народної моралі, чистотою й цнотливістю душі трудової людини. Завдяки народності виявляє себе оригінальність шевченківського бачення світу, інтенсивність його світосприймання. Для філософії Т. Шевченка характерне нове, мистецько-поетичне розуміння співвідношення стихійного і закономірного. Так, поезія Т. Шевченка багато в чому зобов'язана фольклорній стихії, в якій синтезувались в єдине ціле безпосередні враження життя і символіка народної пісні, буйна уява народної міфології і надбання світової культури, скарби знань, що відкрились художникові-професіоналові. Шевченкова філософія багата емоційною наснагою образів, широтою і діяльністю асоціативного мислення. В ній крізь людський біль, крізь індивідуальне раз у раз проступає вселюдське: біблійна далеч історії тут мудро перегукується із сьогоденням, досвід минувшини - з сучасним життям і прагненням народів світу. У цьому розумінні філософія Т. Шевченка невичерпна. Нові, прийдешні покоління знаходитимуть у ній синтез народного і вселюдського досвіду, як знаходять його в книгах древніх, що вік їхній вимірюється тисячоліттями. Т.Г. Шевченко, як ніхто інший, дав глибоку й нищівну критику російського законодавства, організації суду та судочинства, першим в історії революційної думки в Україні показав злочинну суть тодішніх законодавчих актів, висловив рішучий протест проти царських законів та юридичного їх трактування як способу пригнічення трудової людини. Він писав, що ці закони "катами писані", що "правди в суді немає". Тарас Григорович Шевченко стояв на революційно-демократичних позиціях. Виходець з кріпаків-селян, який зазнав всіх утисків і зневаги підневільного існування, Тарас Шевченко в силу свого соціального становища ненавидів самодержавно-кріпосницький лад. Характеристика минулого України переслідувала мету розкрити історичну основу для аргументації ідеалу всеслов'янського єднання, ідеалу, закладеному в самому історичному бутті українського народу, що протягом віків боровся зі своїми гнобителями за свободу і незалежність. Ще під час навчання в академії мистецтв Тарас Шевченко включився в суспільно-політичний рух, сприйняв визвольні ідеї декабристів і революційних демократів.

право історія національна ідея

Висновок Говорячи про політичний ідеал Т.Г. Шевченка, слід підкреслити його увагу до сили закону, причому "праведного закону", як він неодноразово наголошував. "Праведний" закон уже за своєю суттю збігається з традиційними поняттями "правда", "воля", "справедливість". Т.Г. Шевченко чітко показав, що закон, прийнятий експлуататорською владою, не можна сприймати як "справедливий", тому що він не відповідає людським цінностям. Для Т.Г. Шевченка соціальне справедливим є рівномірний розподіл землі між членами суспільства, ліквідація станового поділу громадян, уведення юридичної рівності, обов'язкова праця всіх членів суспільства, усунення експлуатації. У творах Т.Г. Шевченка поряд з антикріпосницькими, антицарськими ідеями червоною ниткою проходить думка про самостійність України. Вся його творчість пройнята безмежною любов'ю до України, її народу. Т. Шевченка без особливого перебільшення можна вважати "батьком" української національної ідеї сформованої в традиційній для цивілізованої Європи формі. Його поезія змогла не лише забезпечити "зв'язок часів", але й поклала початок перетворення української етнографічної маси, що фактично втратила свою власну політичну еліту і, здавалося б, була приречена на повну асиміляцію, в європейську націю, давши їх розуміння минулого і дороговказ у майбутнє, надію і сподівання. "Початок тут було покладено ідейною програмою Кирило-Мефодіївського товариства, яка, за слушним спостереженням Д. Чижевського, синтезувала християнство й романтичний націоналізм і в якій Україна в потоці історії, в єдності минулого, теперішнього і майбутнього ("і мертвих, і живих, і ненароджених") уперше постає як самостійна філософська проблема. Оцей синтетичний погляд на свою національну (етнічну) спільноту як на єдиний, розгорнутий в соціальному часі й "соціалізованому" просторі континуум і водночас як на суб'єкта всезагального історичного процесу ми називаємо в дусі традиційної філософсько-класичної термінології національною ідеєю". Список використаних джерел

1. Андрущенко В.П. Політологія: історія та методологія. - К.: Здоров'я, 2000. - 632 с.

2. Бабкіна О.В. Політологія: Підруч. для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Академія, 2001. - 367 с.

3. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. - К.: Знання, 2000. - 368 с.

4. Горський В.С. Історія української філософії. - К.: Знання, 1999. - 335 с.

5. Губернський Л.В. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз. - К.: Знання України, 2002. - 580 с.

6. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. - Львів: Світ, 1991. - 576 с.

7. Копиленко О.Л. Політико-правові ідеї Т. Шевченко та І. Франка в сучасній ідеологічній боротьбі. - К.: Наук. думка, 2000. - 116 с.

8. Кухта Б.Л. З історії української політичної думки. - К.: Генеза, 1999. - 247 с.

9. Огородник І.В. Українська філософія в іменах. - К.: Знання, 1999. - 297 с.

10. Панов М.І. Політологія: Підруч. - К.: Ін Юре, 2005. - 520 с.

11. Русин М.Ю. Історія філософії України: Хрестоматія. - К.: Ін Юре, 2003. - 269 с.

12. Сергійчик В. Українці в імперії. - К.: Знання, 2002. - 92 с.

13. Танцюра В.І. Політична історія України: Посіб. для студентів вищих навч. закладів. - К.: Академія, 2001. - 339 с.

14. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. - К.: Ін Юре, 1999. - 415 с.

15. Щурат В. Українські джерела до історії філософії. - Л.: Освіта, 1999. - 312 с.

16. Ярмусь С. Духовність українського народу. - К.: Знання, 1999. - 257 с.