відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров'я;

випереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;

багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінан­сування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.

Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає:

а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціаль­не обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;

б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;

г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

ґ) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря закладу охорони здоров'я;

д) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;

є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я;

є) участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експерти­зи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

ж) можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;

з) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;

и) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;

і) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів зхорони здоров'я;

ї) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди грома­дянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охоро­ни здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина.

Законодавством України може бути визначено й інші права громадян у галузі охорони здоров'я.

Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується право на охорону здоров'я у формах і обсязі, передбачених міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у галузі охорони здоров'я шляхом:

а) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я;

б) організації і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я;

в) подання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги в обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;

г) здійснення державного і можливості громадського контролю та нагляду в

галузі охорони здоров'я;

ґ) організації державної системи збирання, обробки й аналізу соціальної, еко­логічної та спеціальної медичної статистичної інформації;

д) встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів гро­мадян у галузі охорони здоров'я.

Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і за­безпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у га­лузі охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.

Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановле­ному законодавством.

На підставах і в порядку, передбачених законами України, громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій.

Застосування примусових заходів медичного характеру щодо осіб, які вчини­ли суспільно небезпечні діяння, обмеження прав інших громадян у вигляді примусового медичного огляду або примусової госпіталізації, а також у зв'язку з проведенням карантинних заходів допускається тільки на підставах і в порядку, передбачених законами України.

Рішення про обмеження прав громадян, пов'язані зі станом їх здоров'я, можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Конституційний Суд України дав офіційне тлумачення Конституції України стосовно права кожного громадянина на безкоштовну медичну допомогу в дер­жавних і комунальних закладах охорони здоров'я в справі за конституційним по­данням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення ч. З ст. 48 Конституції України «в державних і комунальних закладах охорони здо­ров'я допомога надається безкоштовно» (справа про безкоштовну медичну допо­могу від 29 травня 2002 № 1-13/2002). Конституційний Суд України, зокрема, відзначив, що це положення слід розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги. Крім того, Конституційний Суд звернув увагу на те, що поняття медичної допомоги, умови запровадження медичного страхування, у тому числі державного, формування і використання добровільних медичних фондів, а також порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах охорони здо­ров'я та перелік таких послуг мають бути визначені законом.

Таким чином, наведене вище рішення Конституційного Суду України дає мож­ливість виділити три концептуальні складові права громадян на безкоштовну медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я:

рівність усіх громадян у праві на охорону здоров'я;

безкоштовність медичних послуг, що надаються державними і комунальни­ми закладами цієї сфери;

безкоштовність медичних послуг незалежно від їх обсягу. Винятковий перелік платних послуг визначається в постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти» від 17 вересня 1996 р. № 1138. До таких послуг належить косметологічна допомога, анонімні обстежен­ня, проведення різних експертиз тощо, тобто діє правило: вся медична допомога, не визначена в законі як платна, є безкоштовною без спеціальних застережень про це. Крім того, виходячи зі ст. З Конституції України, яка закріплює, що лю­дина, її життя та здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, можна зробити висновок, що не можуть бути платними медичні послуги, надан­ня або ненадання яких може вплинути на життя людини.