Художні будівлі споруджувалися й в інших частинах Греції. Особливою славою користувалися храм Зевса в Олімпії, храм богині Афіни на острові Егіні й храми в деяких містах Сицилії.
   У тісному зв?язку з архітектурою розвивалася скульптура, що досягла в Стародавній Греції високої, неперевершеної досконалості завдяки творчості Мірона, Фідія й Поліклета.
   Мірон ставив за мету зобразити людське тіло в момент руху. Найкраще йому вдалося це в статуї юнака — метальника диска (Дискобола). Гордістю епохи був майстер Фідій — чудовий скульптор, ливар, архітектор і декоратор. З 450 р. до н. є. він керував усім художнім оформленням Афін. Але світової слави Фідій набув дивними статуями Афіни. Бронзова статуя Афіни — проводирки у битвах (Промахос), що стояла у дворі Акрополя, виділялася серед інших здобутків мистецтва. Інша статуя Афіни — 12-ти метрова Афіна-Діва (Парфенос) була культовою статуєю Парфенона. Вона була виготовлена із золота й слонової кістки на дерев?яній основі, що називається хрисоелефантинною технікою. Вона стояла, опираючись на спис, а її золотий одяг спадав до самої землі. У правій руці вона тримала статую Перемоги (Ніке), на щиті її була зображена боротьба греків з амазонками, на бортах сандалів у рельєфі — битва кентаврів з лапифами — міфічним плем?ям, що жило у Фессалії.
   Не менше захвату викликала як у сучасників, так і у наступних поколінь велична статуя Зевса в Олімпії, виконаного в тій же техніці. На жаль, про ці й інші твори Фідія нам відомо лише з літературних описів або через погані копії.
   Сучасником Фідія був Поліклет з Аргоса, що очолював школу місцевих скульпторів. Сила його таланту знайшла своє вираження у винятково тонкому й правдивому зображенні людського тіла. До кращих здобутків Поліклета належать: ідеальна статуя юнака-списоносця — «Дорифора», «Поранена амазонка», юнак-атлет, що накладає пов?язку переможця на свою голову — «Діадумен», монументальна статуя Гери із золота й слонової кістки в Арголіді. Поліклет був також відомий і як теоретик мистецтва, що намагався розробити й обґрунтувати закони пропорційності частин і гармонії людського тіла.
   Характерною особливістю всього класичного мистецтва були велич, спокій і врочистість, з одного боку, багатство й розмаїття матеріалу та художня майстерність — з другого.
   Третьою самостійною галуззю грецького мистецтва був живопис. Його яскравим представником був Полігнот, що прославився своїми картинами, розміщеними на стінах «Строкатого портика» в Афінах і альтанки (лесхи) у Дельфах. Уявлення про сюжети й характер творчості Полігнота дають описи його картин у давньогрецького письменника II ст. Павсанія, що склав свого роду путівник по найвизначніших пам?ятниках архітектури й мистецтва Греції «Опис Еллади». Новий напрямок у живописі було представлено Аполлодором. За свідченням римського письменника й ученого І ст. Плінія Старшого, Аполлодор володів мистецтвом розміщення світла й тіні, а також передачі перспективи на своїх багатобарвних картинах.
   Така грецька культура класичного періоду, розвиток якої далеко не закінчується на цьому етапі, але знаходить природне продовження в наступному, елліністичному, який багато в чому перевершив попередній. Саме в цей період Афіни стають найсильнішим політичним і культурним центром, що об?єднує 200 міст, але разом з тим протиборство двох моделей розвитку культури — афінської і спартанської — знекровлює Грецію й робить її легким здобутком Македонської держави.