Надзвичайна працездатність і велике працелюбство Пітера Пауела були, як свідчать його сучасники, неймовірними. Робочий день завжди починався о четвертій ранку і тривав до вечора з короткою перервою на обід.
   Рубенс був різноплановим художником. Картини на релігійні та античні теми, пейзажі, алегорії, побутовий жанр, портрети — все він писав прекрасно. До якої б теми художник не звертався, він неодмінно возвеличував і оспівував рідну Фландрію з її багатостраждальним народом, прославляв національний тип краси.
   Його живопис дуже характерний для бароко, але має свої національні особливості: насамперед переважання почуття над безпристрасністю, цілковита відстороненість від містики, фізична сила, почуттєвість, захоплення природою («Герцог Лерма на коні»), грандіозні полотна для антверпенського собору — «Підняття хреста» та «Зняття з хреста», «Персей та Андромеда», «Поклоніння волхвів» тощо). Усі композиції ніби в русі. Навіть античні сюжети митець вибирав динамічні.
   Рубенс на замовлення королеви написав понад два десятки картин для Люксембурзького палацу — сцен із життя французької королеви Марії Медічі, в яких історичні особи змальовані поруч з античними божествами, реальні події уживаються з алегоріями.
   В останнє десятиліття музою художника стала його юна дружина Єлена Фоурмент. Пітер Пауел пише її у вигляді біблійної Версавії, богині Венери («Суд Париса»), включає її зображення в картину «Сад кохання», створює понад 20 портретів. Він малює її на прогулянці разом з собою, у саду з дітьми, одягненою й оголеною. У юній Фоурмент Рубенс знайшов ідеал жінки. її портрети належать до кращих з тих, що він написав. Рубенс славить жінку як символ життя. У цей період живопис майстра стає інтимним і задушевним, наповнений великою силою особистого переживання.





























   Рубенс створив особливий жанр живопису, в якому історичні, реальні образи поєднувалися з алегоричним уславленням героїв в античному стилі. Рубенс був майстром портрета і, водночас, пейзажу; в ряді картин він дав чудові зразки селянського побуту.
   У Рубенса був улюблений учень — Антоніс Ван-Дейк (1599—1641). Народився в багатій купецькій сім?ї. Антоніс отримав хорошу освіту. Крім фламандської мови він володів іспанською, французькою, італійською, англійською, знав історію, теологію і світову культуру. Перші уроки малювання Антоніс отримав від матері, а художню освіту (з 10 років) в майстерні Гендріка ван Балена, відомого антверпенського художника. Там він легко і швидко оволодів основами живописної техніки. Свідченням цього є перший «Автопортрет» Ван-Дейка, написаний близько 1615 р. У 19 років юнак стає самостійним майстром. Роботи цього періоду написані під впливом Пітера Рубенса, який надовго стане не тільки учителем, а й другом молодого художника. В юності він був під сильним впливом свого вчителя, працював у його майстерні. Художник прагне до монументальних багатофігурних композицій релігійної і міфологічної тематики. Удалими серед них були «Поцілунок Іуди», «Св. Мартін». Але в ті роки стає очевидним, що покликанням художника є портретний живопис. Це «Портрет Корнеліса ван дер Геста», «Портрет художника Франса Снейдерса», «Сімейний портрет», «Коронування терновим вінком».
   З 1621 р. Ван-Дейк подорожує по Італії (Римі, Неаполі, Турині, Палермо, Флоренції, Венеції, Генуї) до 1627 p., де завоював несподіваний успіх як портретист, особливо в Генуї, серед генуезької аристократії. У портретах і автопортретах художник підкреслював аристократизм, тендітність, вишуканість, витонченість форм. Вони є психологічно виразними і водночас декоративно насиченими. Своїх героїв він показує у багатих інтер?єрах, ефектних позах, яскравому та багатому вбранні.
   Ван-Дейк повернувся на батьківщину вже знаменитим. Писав великі картини на міфологічні і релігійні теми, але вони занадто театральні і поступаються портретам.
   Останнє десятиріччя він жив в Англії, де Карл І пожалував йому звання головного королівського живописця, дав рицарське звання. На віддяку Ван-Дейк створив галерею парадних портретів англійської придворної аристократії: 35 портретів Карла І, 20 портретів королеви і їхніх дітей та портрети членів двору. Його портрети відзначалися глибоким реалізмом, стрункістю композиції, прозорістю й силою фарб; у них правдиво відображено характери.
   Роки, проведені художником в Англії, були наповнені величезною працею. За цей час він написав близько 400 полотен. Помер незадовго до початку англійської буржуазної революції.
   Продовжувачем фламандської живописної школи був Якоб Йордане (1593— 1678). Знаменитий живописець народився у велики бюргерзькій сім?ї в Антверпені. Художню освіту здобував у місцевого живописця Адама ван Ноорта, відомого в основному тим, що був учителем Рубенса.
   Перші картини Йорданса відображали життя реального світу. Навіть у релігійних сюжетах художник зображував правдиві життєві ситуації і персонажі («Святе сімейство з Св. Анною», «Святе сімейство», «Святе сімейство з пастухами», «Чотири Євангелісти», «Втеча в Єгипет»).
   Йордане написав велику кількість портретів на замовлення фламандських бюргерів, а також сімейні («Портрет чети Зурпель», «Сімейний портрет»). Його твори — втілення фламандського життєлюбства. У Йорданса були два улюблені сюжети — «Сатир у селянина» і «Король п?є»: він їх писав багато разів в різних варіантах. Перший — самобутній сплав міфологічного барочного жанру з чисто побутовим і гумористичним. Другий — традиційне фламандське свято «Бобового короля». У 1638 р. Йордане створив міфологічні сцени в мисливському павільйоні Торре де ла Парада, а в 1648— серію декоративних композицій на замовлення шведської королеви Христини.
   Серед багаточисленних творів кінця 40-х pp. («Блудний син», «Св. Павло в Лістрі», «Діоген шукає людину») — останній спалах самобутнього таланту життєлюбного фламандця.
   У 1652 р. Йордане виконав грандіозний цикл монументально-декоративних робіт у замку вдови принца Оранського, Амалії Холмс. Величезна алегорична композиція (8,5 х 8,2 м) «Тріумф принца Фредеріка Гендріка Нассауського» вражає кількістю персонажів і предметів.
   Знаменитим фламандським художником-живописцем, великим майстром натюрморта, анімалістом був Франс Снейдерс (1579—1657). З його іменем зв?язаний один із яскравих періодів фламандського натюрморта. Більшість творів художника умовно можна назвати натюрмортами, оскільки вони одночасно є картинами анімаційного жанру і побутовими сценами. Снейдерс— новатор натюрморта. Він оживив цей жанр, облагородив сюжет.
   Навчався живопису у знаменитого Пітера Брейгеля Молодшого, а також у Гендріка ван Балена, учителя Ван-Дейка. Картинам молодого Снейдерса притаманні яскраві фарби, чіткі, точні лінії зображення («Пташиний концерт»), натюрморти з плодами і квітами. Така манера виконання ріднить їх з творами Яна Брейгеля Бархатного — пейзажиста, майстра натюрморту і анімалістичного живопису, до якого Снейдерс був дуже близьким в ранній період творчості.
   Художню майстерність вдосконалював в Італії протягом двох років (1608— 1609). Усе наступне життя було зв?язане з рідним містом Антверпеном. Багато років працював у майстерні Рубенса як помічник, малюючи в його картинах квіти, фрукти і тварин. Робота в Рубенса дала поштовх Снейдерсу перейти до великого монументального і декоративного стилю.
   У 1610-х pp. Франс Снейдерс на замовлення Філіпа III Іспанського виконав серію «полювань». Пензлю живописця належать і майстерно написані анімалістичні етюди («Пташиний концерт», «Три мисливські собаки», «Собака і кіт», «Кіт і дичина» та ін.).
   Майстерність в передачі розмаїття живої природи, пристрасність в оспівуванні земних щедрот, життєрадісність ставлять роботи Франса Снейдерса в один ряд з найкращими творами видатних фламандських живописців.
   Одним з найвизначніших портретистів XVII ст. вважався Франс (Хальс, Халс) Гальс (1585—1666), ім?я якого сміливо можна поставити поруч з іменами Рембрандта, Веласкеса, Рубенса, Ван-Дейка. Йому властивий особливий хист безпосередньої, яскравої характеристики людини.
   У ранньому періоді своєї творчості він створив велику кількість групових портретів. Перші роботи митця — групові портрети членів стрілецьких організацій — одне з найбільших досягнень світового мистецтва. Особливо чудовими є групові портрети, датовані 1627 p., як живе втілення святкових веселощів, наприклад, «Бенкет офіцерів гільдії Св. Георгія». Але не тільки багатофігурними композиціями став відомим живописець. Він зображував і жанрові сцени, наприклад, «Веселе товариство», «Кавалер Рамп», «Хлопчик, що сміється», «Флейтист, що співає», «Діти з кухлем» тощо. Для нього немає нецікавих облич: він вдало виділяє характерне, цікаве навіть у звичайному, непривабливому персонажі. У нього задерикувата циганочка сміється і злегка підморгує («Циганка»), хлопчак регоче («Мулат»), бабуся на когось кричить — і все це природно, жваво. В індивідуальних портретах часто підкреслюється імпозантність, гордовитість, чванливість і одночасно проглядається втома, сум. Є багато картин, в яких митець відобразив ідеали молодої республіки, почуття свободи, рівноправності. Живописна палітра лаконічна, базується на тонких градаціях.
   Нове в жанровий живопис вносить Ян Вермеєр (1632—1675), відомий в історії мистецтва як Вермеєр Дельфтський. Шедеврами Вермеєра гордяться найкращі колекції світового живопису. А про автора, який жив у центрі Європи, відомостей мало. Завдяки архівним і церковним документам установлені окремі факти з його життя. Наскільки мало відомостей про творчість, настільки велика слава одного з найкрупніших представників золотого періоду голландського живопису.
   Художник своєю творчістю прославив рідне місто. Вермеєр з натури малював види Амстердама, писав побутові сценки з життя: «Молочниця», «Лютнистка», «Урок музики», «Концерт», «Офіцер і усміхнена дівчина». До першого періоду творчості належить «Христос в домі Марти і Марії», «Діана з німфами», які зображені у вигляді образів своїх сучасників. Ці роботи витримані в традиціях караваджистів. Індивідуальність стилю проявилась в дивовижних інтер?єрах і портретах, повних світла. Для них характерна вдосконаленість і заворожена легкість. Світло і його відображення стають в більшості картин художника головними дійовими особами. Атмосфера спокою і тиші в композиції «Дівчина, що спить», промені світла заливають профільну фігуру «Дівчини з листом», живе сонячне світло переливається на обличчі «Молодої дами біля вікна» та ін.
   Шедеврами його залишаються «Вигляд Дельфта», «Вулиця в Дельфті» — безмежна відданість в любові до свого міста. Митець умів створити ілюзію розчинення предметів у світлоповітряному середовищі, що й визначило його славу у ХІХ ст.
   Вермеєр Дельфтський посідає особливе місце серед голландських жанристів завдяки своєрідній тематиці і винятковій якості виконання.
   Вершиною голландського барочного мистецтва XVII ст. стала творчість Рембрандта Харменса ван Рейна (1606—1669), творця багатьох шедеврів у портретному і жанровому живопису, «чародія світла і тіней», найвидатнішого реаліста, який з любов?ю зображував у своїх творах народні типи.
   Художньому ремеслу спочатку навчався у місцевого лейденського живописця Якоба Сваненбрюха (Сваненбурха), а продовжив навчання в Амстердамі у знаменитого живописця Пітера Ластмана. Там він оволодів основами анатомії, навчився писати оголену натуру, освоїв граверну справу. Творчість Рембрандта має декілька етапів, вони пов?язані зі ступенями майстерності і подіями життя.