договір найм житлове приміщення

Ч.2 ст.817 ЦК передбачає, що особи, які вселилися у житло відповідно до частини першої цієї статті, набувають рівних з іншими особами прав користування житлом, якщо інше не було передбачено при їх вселенні. На відміну від вимог ст.816 ЦК, яка вказує, що наймач та особи, які постійно проживають разом із ним, набувають рівних прав та обов'язків щодо користування житлом, в осіб, які пізніше вселилися в житло, можуть бути нерівні права з наймачем та іншими мешканцями. Нерівність цих прав повинна бути встановлена за домовленістю між наймачем, особами, які постійно проживають разом із ним, та особами, які вселяються в житло. Названими особами може бути встановлено, що особи, які вселяються в житло, мають право користуватися тільки певними житловими приміщеннями, тобто може бути встановлений нерівний порядок користування житлом. На нашу думку, при встановленні нерівних прав на користування житлом в осіб, які вселились, виникають відповідні, в меншому обсязі, обов'язки. Фактично такі особи стають учасниками договору і наділяються відповідними правами та обов'язками відносно наймодавця і наймача.

Правила, встановлені ст.816 ЦК щодо відповідальності наймача за порушення умов договору особами, які проживають разом із ним, та щодо форми домовленості про встановлення порядку користування житлом, поширюються на відносини між наймачем, іншими мешканцями і особами, які вселилися у житло, відповідно до частини першої цієї статті.

Згідно чинного ЦК у договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживають разом із наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов'язків щодо користування житлом. Порядок користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору встановлюється за рішенням суду. Наймач несе відповідальність перед наймодавцем за порушення умов договору особами, які проживають разом з ним.

Більш детально ці питання врегульовані у Житловому кодексі.

У частині 1 ст.64 та ст.160 Житлового кодексу передбачено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки нарівні з наймачем. Повнолітні члени сім'ї наймача несуть солідарну з ним відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з договору.

У частині 2 ст.64 Житлового кодексу визначено, хто може належати до членів сім'ї наймача. Передусім це дружина наймача, їх діти та батьки.

Дружиною наймача є особа, з якою наймач перебуває у зареєстрованому шлюбі (термін "дружина" стосується не тільки жінки, а й чоловіка), права та обов'язки дружини наймача виникають водночас з наймачем у разі внесення до ордера її прізвища та спільного вселення у житлове приміщення. Дружиною наймача є також особа, яка вселилась у найняте приміщення після реєстрації шлюбу з наймачем для створення сім'ї і постійного проживання у найнятому житловому приміщенні.

Неповнолітні діти наймача та його дружини належать до членів сім'ї наймача, оскільки за ст.17 ЦК України місцем проживання неповнолітніх дітей є місце проживання їх батьків, а повнолітні діти наймача і його дружини є членами сім'ї наймача лише в тому разі, якщо вони проживають разом з наймачем.

Поняття члена сім'ї за сімейним законодавством не можна ототожнювати з поняттям члена сім'ї наймача за житловим законодавством. Так, до членів сім'ї за сімейним законодавством належать особи, пов'язані між собою шлюбом та спорідненістю, а до членів сім'ї наймача ці особи належать лише тоді, коли вони проживають разом з наймачем. Якщо, наприклад, подружжя проживає в одному житловому приміщенні і чоловік - наймач цього приміщення, то його дружина є не лише членом сім'ї цієї особи, а й членом сім'ї наймача. А в тому разі, коли дружина цієї особи живе окремо і має самостійне право на інше житлове приміщення, то вона хоч і є членом сім'ї свого чоловіка, проте не є членом сім'ї наймача. Таке саме правило застосовується і до повнолітніх дітей наймача, які живуть окремо від батьків, та до батьків наймача і його дружини.

Членами сім'ї наймача можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем та ведуть з ним спільне господарство. До таких осіб належать не тільки родичі наймача та його дружини, а й особа, з якою наймач фактично перебуває у шлюбних відносинах, опікуни, утриманці наймача тощо. Зазначені особи можуть бути віднесені до членів сім'ї наймача за умови, якщо вони не тільки обов'язково проживають разом з наймачем, а й ведуть з ним спільне господарство, наявність родинних зв'язків при цьому не обов'язкова.

Згідно з ч.3 ст.64 Житлового кодексу особи, які перестали бути членами сім'ї наймача (наприклад, у зв'язку з розірванням шлюбу між наймачем та його дружиною), але продовжують проживати в одному з ним житловому приміщенні, мають такі самі права та обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.

Серед багатьох прав наймача одним з найважливіших є право на вселення у найняте ним житлове приміщення інших осіб. Реалізація цього права залежить в першу чергу від житлового фонду, в якому укладено договір. Так, згідно зі ст.836 ЦК України наймач має право за взаємною згодою осіб, які постійно проживають разом з ним, та за згодою наймодавця вселити у житло інших осіб для постійного проживання в ньому. Дещо інакше це питання вирішується стосовно державного, комунального, громадського житлових фондів. Згідно зі ст.65 Житлового кодексу наймач має право у встановленому порядку за письмовою згодою усіх членів сім'ї, що проживають разом з ним, вселити в найняте ним приміщення свою дружину, дітей, батьків та інших осіб. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей такої згоди не потрібно.

Тривалий час в адміністративній, судовій практиці та юридичній літературі дискутувалося питання, що слід розуміти під додержанням встановленого порядку вселення. Нині це питання дістало роз'яснення у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникають у практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 р. № 2 та у п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. № 9 та у Рішенні Конституційного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту 1 п.4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ від 14 листопада 2001 р. Під вселенням у житлове приміщення в установленому порядку слід розуміти, зокрема, вселення з додержанням правил про реєстрацію проживання, але у тих випадках, коли в такій реєстрації було необґрунтоване відмовлено, суд може визнати право на житло за особою, яка вселилася. Слід зазначити, що реєстрація проживання має в першу чергу облікове значення і сама по собі не породжує права на житло.

Ще однією необхідною умовою вселення у житлове приміщення є письмова згода всіх членів сім'ї, що проживають разом з наймачем (у тому числі й тимчасово відсутніх). За неповнолітніх членів сім'ї таку згоду повинні висловити їхні батьки чи інші законні представники (опікуни, піклувальники), навіть якщо вони не проживають у цьому житловому приміщенні.

Як правило, таку письмову згоду оформляють тоді, коли наймач звертається з проханням прописати певну особу в найняте ним житлове приміщення; відповідні органи вимагають підписів усіх членів сім'ї на заяві наймача. Проте трапляються випадки, коли не всі члени сім'ї наймача (або колишні члени сім'ї наймача) дали письмову згоду на вселення певної особи чи взагалі не висловлювали своєї думки з цього приводу, якщо, наприклад, після вселення особи як члена сім'ї наймача не ставилося питання про її реєстрацію (прописку). У таких випадках у разі виникнення спору про право особи, яка вселилася в житлове приміщення, згідно з п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 р. № 2 відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування житловим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони таку згоду, хоч і не письмово, але висловили.

Згідно з ч.2 ст.65 та ч.2 ст.161 Житлового кодексу особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування житловим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, що проживають разом з ним, не було іншої угоди про порядок користування житловим приміщенням.

Наприклад, у двокімнатну квартиру, що складається з ізольованих кімнат розмірами 20 та 19 кв. м, за ордером вселилися мати й син. Син як член сім'ї за ч.1 ст.64 Житлового кодексу має рівні права з матір'ю на користування житловим приміщенням. У зв'язку з його одруженням у цю квартиру з додержанням правил, передбачених ч.1 ст.65 Житлового кодексу, вселилася невістка наймача, яка тільки в тому разі матиме рівні з чоловіком та його матір'ю права на всю житлову площу, якщо при вселенні між нею, її чоловіком та наймачем не буде укладено угоди, що передбачає інший порядок користування житловим приміщенням. Якщо ж між цими трьома особами була домовленість, що молоде подружжя займатиме лише кімнату розміром 20 кв. м, це означає, що за невісткою не визнано право на рівне з іншими членами сім'ї наймача користування усім житлом, а у неї виникає право лише на кімнату розміром 20 кв. м та приміщення загального користування (кухня, коридор тощо).

Одним із прав, що належать лише наймачам житла в державному та комунальному житлових фондах, є придбання займаних ними житлових приміщень у приватну власність. Згідно зі ст.65' Житлового кодексу наймачі житлових приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством. Придбання займаних житлових приміщень здійснюється шляхом приватизації і регламентується Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 р. із змінами та доповненнями, внесеними законами України від 22 лютого 1994 р. та від 5 лютого 1997 р.

Під приватизацією слід розуміти відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду на користь громадян України. Приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 кв. м загальної площі на наймача і кожного члена сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю. Додаткова житлова площа розміром 10 кв. м враховується і тоді, коли наймач не створив сім'ї або члени його сім'ї проживають та зареєстровані в іншому місці. Так, наймач, що зареєстрований і проживає один у квартирі має право на безоплатне придбання займаного житлового приміщення розміром 31 кв. м загальної площі.

Надлишки загальної площі квартир підлягають продажу особам, що мешкають у них. Разом з тим ст.6 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачає випадки безоплатної передачі квартир незалежно від розміру їх загальної площі. Так, безоплатно передаються однокімнатні квартири, квартири, в яких мешкають багатодітні сім'ї, квартири, в яких мешкають ветерани праці тощо.

Кожен громадянин має право приватизувати займане ним житло безоплатно або з частковою доплатою один раз. Наймачі житла можуть реалізувати своє право на придбання займаних житлових приміщень у власність за таких умов: