Необхідною умовою ефективності системи джерел права України є і взаємодія законів та міжнародних договорів України. Конституція України назвала міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, складовою частиною національного законодавства. Отже, чинні міжнародні дого­вори, ратифіковані Верховною Радою України, мають таку ж юридич­ну силу як звичайні закони, хоч вони приймаються органами законодавчої влади України, а міжнародні договори нею рати­фікуються. Водночас, у ст. 8 названого проекту зазначається, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, мають вищу юридичну силу, ніж закони та підзаконні акти, а це суперечить Закону України «Про міжнародні договори України», де зазначається, що ці міжнародні договори можуть мати пріоритет лише у разі виникнення юридичних колізій.

Незважаючи на те, що ст. 9 Конституції України визначає місце у національній системі законодавства лише міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України, автори проекту визначають пріоритет міжнародних договорів України, укладених іншими суб’єктами правотворення (Президентом України, урядом України) щодо нормативно-правових актів, прийнятих цими суб’єктами. Пріоритет такого виду договорів суперечить ст. 9 Конституції України. Не зазначено у проекті і те коло питань щодо дії міжнародних договорів, яке вже врегульовано Законом України «Про міжнародні договори України».

Висновок. Для забезпечення ефективності правового регулювання в Україні необхідним є законодавче закріплення понять «система джерел права», «система законодавства» та «закон», їх основних видів та типів взаємодії законів і міжнародних договорів, а також законів і підзаконних актів. Закон «Про нормативно-правові акти України» не зможе охопити всі субординаційні та координаційні зв’язки у системі джерел права, а тому видається за доцільне підготувати проект Закону України «Про сис­тему джерел права України», яким би фіксувався механізм взаємодії всіх чинних джерел права України, що мав би базуватися на загальних прин­ципах права і забезпечувати збалансованість приписів у спільному право­вому полі, ефективність їх реалізації та відповідність кращим правовим надбанням людства.

––––––––––

Луць Л.А. Загальна теорія держави та права / Л.А. Луць. – К.: Атіка, 2007. – 412 с.

Проект Закону України «Про нормативно-правові акти» від 13 квітня 2010 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/ webproc4_1?id=&pf3511= 31416

Тихомиров Ю.А. Теория закона / Ю.А. Тихомиров. – М.: Наука, 1982. – 257 с.

Бриксов В.В. О юридической силе кодифицированных федеральных законов / В.В. Бриксов // Журнал российского права. – 2003. – № 8. – С. 82–92.

Поленина С.В. Взаимодействие системы права и системы законода­тельства в современной России / С.В. Поленина // Государство и право. – 1999. – № 9. – С. 5–12.

Авдеенкова М.П. Кодификация законодательства России: проблемы и перспективы / М.П. Авдеенкова // Ежегодник истории права и правоведения. – 2002. – Вып. 3. – С. 83–94.