Поновлення порушеного права інтелектуальної власності має власну специфіку та особливості, тим паче, якщо такий факт мав місце у мережі Інтернет. Досі не виявлено чіткого алгоритму доведення факту порушення прав інтелектуальної власності та типового способу встановлення особи-порушника. За таких обставин, є практична потреба у виявленні найоптимальніших шляхів захисту об'єктів творчої діяльності у всесвітній мережі Інтернет, виходячи з науково-практичних досліджень фахівців у галузі права.

Всезагальна зацікавленість науковців, практичних діячів до вказаної тематики жодним чином не вказує про те, що окреслена тематика вже є дослідженою у повному обсязі, та не потребує подальшого розкриття. Імовірніше за все, така тенденція пов'язана із постійним та неперервним розвитком інформаційної індустрії у цілому, пробуджуючи на створення нового, жодним чином не оминаючи сферу інтелектуальної власності.

Мета статті. Головною метою цієї роботи є висвітлення найоптимальніших способів захисту прав інтелектуальної власності у мережі Інтернет, як у досудовому порядку, так і в порядку судочинства.

Діяльність людини, яка спрямована на створення чогось нового є занадто складним процесом, який потребує великих зусиль та затрат творчого, матеріального, фінансового характеру. Звичайно, що одержуючи дійсний результат від такої діяльності, особа (тобто творець, автор) має закономірне право вільно використовувати власно створений об'єкт, бути визнаним, отримувати від цього користь майнового та немайнового характеру.

І як показує практика, чим унікальніший такий об'єкт, тим вище ризик його імовірного незаконного присвоєння іншими особами. Оскільки іноді здається, що використання чужого напрацювання значно простіше та оптимальніше аніж створення чогось нового власним зусиллям.

Найбільш уразливішою платформою такого «присвоєння» є саме мережа Інтернет, в силу спрощеної процедури копіювання об'єктів у такому просторі, існування можливості розповсюдити будь-що анонімно, безконтрольно, та і взагалі, зважаючи на те, що всесвітня мережа є найбільш ефективним засобом комунікацій, найзручнішим способом розповсюдження інформації.

Саме по собі поняття об'єкту інтелектуальної власності є багатоаспектним, включаючи в себе невичерпний перелік результатів творчої діяльності. Деякі науковці, для упорядкованості, намагаються такі результати класифікувати на види, підвиди за різними ознаками. Якщо за основу подібного розмежування взяти сферу використання, тоді мережа Інтернет займатиме особливе положення.

Всесвітня мережа є нічим іншим, ніж системою маршрутизації, комутації, передачі інформації. При цьому, технічні засоби такої системи, маючи ознаку унікальності, по праву можуть вважатися об'єктом інтелектуальної власності.

Мова йде за програмні забезпечення, які являють собою комплекс програм (програмна складова інформаційної системи), що забезпечують реалізацію інформаційних процесів пристроями інформаційної системи (апаратна складова інформаційної системи) [1, с. 105].

До речі, вказаний результат творчої діяльності, слід віднести до такого об'єкту інтелектуальної власності, як літературний твір. Саме за характером форми відображення рядки літературного твору та комп'ютерної програми схожі: і рядки літературного твору, і рядки комп'ютерної програми автор поновлює символами-літерами або символами-операторами [2, с. 133].

Аналогічної ж думки і фахівці у галузі міжнародного права. Зокрема, у відповідності до міжнародних домовленостей, комп'ютерні програми, незалежно від способу або форми їх вираження, охороняються як літературні твори [3, ст. 4].

Зовнішнє відображення інформації у мережі Інтернет також може бути об'єктом, що охороняється авторськими і суміжними правами. Зокрема, графічні матеріали, текстове заповнення контенту сайту, а також адреси сайтів можуть мати форму відтворення торговельних марок, фірмових найменувань, промислових зразків і не тільки.

Торговельна марка, або інакше -- знак для товарів і послуг є позначенням, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб [4, ст. 1]. Тобто, такий знак виконує функцію індивідуалізації, створює асоціації у споживачів із товарами певного виробника [5, с. 23].

Відтворюватися таке позначення може як завгодно: у якості графічних матеріалів, мультимедійних матеріалів, або мати текстове відображення. В свою чергу, текстове відображення у мережі Інтернет має дві форми: або у якості наповнення контенту сайту, та(або) як засіб адресації ресурсів (відтворення у доменному імені).

Трохи схожим із знаком для товарів і послуг є комерційне (фірмове) найменування. Однак, на відміну від торговельної марки, який є засобом індивідуалізації товарів і послуг, комерційне найменування індивідуалізує (виділяє серед інших) конкретну юридичну особу. Тобто, обидва об'єкти інтелектуальної власності є взаємодоповнюючими, виконують єдину функцію, але з приводу різних взаємовідносин.

При цьому, фірмове найменування охороняється в усіх країнах Союзу без обов'язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знаку [6, ст. 8].

Також, простір всесвітньої мережі Інтернет може використовуватися й для висвітлення результатів творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання [7, ст. 1]. Так, форми, малюнки, розфарбування, все чим наповнюється сайт, оформлюється його зовнішній вид, також може мати унікальний характер, задовольняти естетичні потреби людини, а отже, бути об'єктом права інтелектуальної власності, який законодавець визначає як -- «промисловий зразок».

Використання, відтворення об'єктів інтелектуальної власності у мережі Інтернет не має вичерпного характеру, оскільки, функціональна здатність та спроможність Інтернет-простору дозволяє використовувати, по-суті, будь-який об'єкт інтелектуальної власності, підлаштовуючи його під ІТ-технології (процес обробки інформації).

Навіть, найпростіше заповнення контенту веб-сайту мовленнєвим відтворенням (текстом), може підпадати під категорію авторського права на твір. законодавчий інтелектуальний власність автентифікація

Не зважаючи на те, який об'єкт інтелектуальної власності використовується, завжди, першочерговою задачею на шляху захисту та поновлення власних інтелектуальних прав -- є належне підтвердження набуття особою права володіння, користування, розпорядження об'єктом творчої діяльності.

Законодавцем закріплена презумпція авторства, у відповідності до якої: за відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору [8, ст. 11].

Однак, не зважаючи на загальні правила, найголовнішим підтвердженням прав власності залишається -- отримання відповідного охоронного, дозвільного документу про реєстрацію прав на об'єкт інтелектуальної власності (тобто отримання свідоцтва, патенту).

Порядок отримання дозвільного документу регламентовано для кожного окремого виду об'єктів прав інтелектуальної власності, із врахуванням їх специфіки, адаптуючи загальну процедуру під особливості кожного з них.

Процедура реєстрації здійснюється за прямої участі відповідного органу державної політики у сфері інтелектуальної власності -- державного підприємства «Український інститут промислової власності» (Укрпатенту).

Саме з моменту реєстрації, об'єкт наділяється особливою державною охороною, а автор (розробник) офіційно визнається законом.

Отримавши охоронний документ, особі не потрібно доводити власне право на об'єкт, воно є визнаним та безспірним. Піддати сумніву володіння правами власника, можливо виключно у судовому порядку, шляхом доведення порушень процедури реєстрації (отримання дозвільного документу), наприклад, маючи докази того, що об'єкт взагалі не підлягає правовій охороні, або маються сумніви щодо дійсного авторства.

Виключно власник має право використовувати об'єкт інтелектуальної власності на власний розсуд і для власної користі. Звичайно, що вказана особа має повноцінне право забороняти іншим особам використовувати такий об'єкт за відсутності його згоди. Тобто, має повноцінне право захищати законні інтереси у сфері інтелектуальної власності.

Способи такого захисту мають два вирази: превентивного характеру, та після фактового (коли порушення вже має місце).

Заходи превентивного або попереджувального характеру завжди передують порушенню, основна функція яких полягає у прогнозуванні та вжитті заходів унеможливлення подібного.

При цьому, зазначені заходи ні в якому разі не усувають порушень як таких, а виключно зменшують ризик їх настання. Основна задача таких методів полягає в створенні умов ускладненості незаконного використання чужих напрацювань.

У мережі Інтернет, подібним засобом ускладненості є обмеження доступу до веб-сайтів, утвердження режиму обмеженої функціональності. Але такі методи напряму впливають на прагматичність висвітлення даних електронної інформації, що повинно враховуватися та співвідноситися із захистом прав інтелектуальної власності та інтересами кінцевої Інтернет-аудиторії.

Досить цікавим методом є криптографічне перетворення матеріалів. Тобто, мова йде про впровадження шифрувань при копіюванні, або взагалі про технічне виключення можливості копіювання. Наприклад, така система, як БСМБ дозволяє виготовити виключно одну копію, повністю унеможливлюючи подальше копіювання.

Зазначені методи є досить цікавими, але їх застосування безпосередньо потребує проведення спеціальних розробок у сфері інформатизації та комп'ютеризації, а отже, завжди потребує додаткового фінансування.

Найпростішим та найменш затратним заходом превентивного характеру порушень прав інтелектуальної власності є використання цифрового підпису, використання значку копірайта (©), цифрових марок, «цифрових водяних знаків».

Вказані позначення є прямим ідентифікатором справжнього власника. Звичайно, що при виниклому умислі використати об'єкт інтелектуальної власності, такий ідентифікатор не стане належною перепоною у реалізації задуму. Але, особі необхідно бути вжити заходів щодо усунення такого ідентифікатору, що може стати опосередкованою причиною обрати «більш спрощений варіант».

До того ж, використання ідентифікатору дозволяє повідомити кожному, що у об'єкта є власник, він не є загальновживаним, а незаконне використання останнього, без згоди власника, тягне за собою законодавчо закріплену відповідальність.

Ще одним попереджувальним заходом, на який варто звернути увагу, це використання на сторінках сайтів повідомлень про заборону копіювання без посилання на дійсного автора.

Такий метод не потребує надфантастичних зусиль, але є і не є безсумнівною гарантією недопущення порушень прав інтелектуальної власності. Однак таке повідомлення може мати психологічно емоційний вплив на особу-порушника, підтвердженням того, що особі повідомлялося про охорону авторських і суміжних прав.

Стосовно засобів захисту прав інтелектуальної власності, які необхідно вживати, коли порушення вже має місце (постфактових засобів захисту), то їх також умовно можна поділити на два види: ті, що використовуються у досудовому порядку, та ті, що використовуються шляхом використання конституційного права на суд.

Досудовий спосіб захисту передбачає направлення відповідних повідомлень про порушення авторських і суміжних прав, направлення претензій, що може також супроводжуватися пропозицією укласти ліцензійний договір, перетворюючи порушення на вигідну, комерційну пропозицію.

Таке вжиття заходів є одночасно і самостійним засобом усунення порушень, і підготовчим способом при зверненні до суду.