Зважаючи на суб'єктивізм об'єктів творчої діяльності, оцінка його вартості досить ускладнюється, імперативно не врегульовується, доведення останнього покладається виключно на власника.

Зазвичай, при встановленні матеріального виміру творчого об'єкту, необхідно враховувати: ринкову вартість за використання відповідного виду об'єкту інтелектуальної власності; розмір винагороди за аналогічне використання на умовах ліцензування (вартість за ліцензійним договором); показники фінансової звітності, бухгалтерського обліку, статистичні данні; дохід порушника; та інші показники по типу: популярність об'єкту, його так звана «прибутковість», репутація і не тільки.

Врахування усіх відповідних аспектів, зокрема, й різних «негативних економічних наслідків» і «доходу порушників» при присудженні компенсації за порушення прав інтелектуальної власності, на практиці занадто складні у застосуванні [13, с. 80]. Кожен критерій є оціночним поняттям, а тому, його застосування також має певний «творчий підхід». Враховувати всі аспекти, чи ні, у якому обсязі зважати на негативність діяння з незаконного використання творчої діяльності, покладається виключно на волю та розсуд суду.

Приміром, Пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що розмір компенсації визначається судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеню вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; наявність раніше вчинених відповідачем порушень виключного права даного позивача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо [9, п. 51].

Відсутність чіткої регламентації матеріального виміру поновлення прав та інтересів власника об'єктів інтелектуальної власності, відсутність суворого алгоритму визначення розміру матеріальних збитків, надає підстави стверджувати про те, що найоптимальнішим способом визначення залишається, все ж таки, проведення незалежної судової експертизи, ставлячи перед експертом питання: «Який розмір матеріальної шкоди завдано автору (правовласнику) об'єкта права інтелектуальної власності унаслідок протиправних дій особи-порушника?» або «Яка ринкова вартість майнових прав?» [14, п. 5.3].

Окрім поновлення прав у матеріальному вимірі, власник має право вимагати та настоювати на повідомленні про факт порушення прав інтелектуальної власності, шляхом публікації в засобах масової інформації. Така міра дозволяє поновити репутацію та задовольнити власне «alter ego» власника об'єкту.

Однак, вимагаючи від суду задоволення позовної вимоги щодо опублікування відомостей про факт порушення у засобі масової інформації, рекомендується конкретно зазначати спосіб такого повідомлення (це може мати вираз на самому веб-сайті, або шляхом здійснення публікації у друкованому ЗМІ, або шляхом повідомлення по телебаченню); особу на яку покладається здійснити таке опублікування (в більшості випадків це і є відповідач); прописати конкретний строк здійснення публікації; і найголовніше -- прописати конкретний зміст такого повідомлення.

Якщо ж порушення мало місце шляхом відтворення у доменному імені, тобто складовій адреси сайту, то законний власник об'єкту інтелектуальної власності має право вимагати переделегування такого доменного імені.

Доменом є частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється [15, ст. 1].

Переделегування приватного доменного імені у публічному домені відбувається шляхом призупинення делегування цього імені до моменту укладення новим реєстрантом відповідного договору з приводу цього доменного імені. Тобто, поновлення прав інтелектуальної власності, шляхом переделегування доменного імені, передбачає передачу прав управління доменним ім'ям від порушника до законного володільця прав на об'єкт інтелектуальної власності.

Якщо позивач не бажає мати прав управління доменним ім'ям, останній, має право вимагати відмінити делегування доменного імені, вимагати припинення надання послуг реєстрації доменного імені, що також дозволить поновити його права.

Але відміна делегування доменного імені не дозволить у подальшому усунути імовірну можливість незаконного використання об'єкту творчої діяльності. Станом на сьогодні, не розроблено технічної можливості, яка б дозволила попередити подальше делегування.

Зокрема, припинення делегування здійснюється шляхом надання доменному імені статусу такого, гцо видаляється. Вказаний статус надається шляхом вчинення дій з внесення до реєстру доменних імен запису про початок процедури видалення доменного імені. Після закінчення періоду доменне ім'я буде видалене з реєстру доменних імен і знову стане доступним для реєстрації третіми особами (в тому числі попереднім реєстрантом доменного імені, яким був порушник прав інтелектуальної власності).

Тому, обираючи між способами поновлення порушених прав інтелектуальної власності: припинення делегування та переделегування доменного імені, більш раціональним є обрання передачі прав управління доменним ім'ям від порушника до законного володільця прав, що за власною функціональною спроможністю дійсно дозволить поновити порушені права та попередити їх порушення у майбутньому.

Таким чином, аналізуючи положення чинного законодавства, якими охороняються особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, слід стверджувати, що законодавцем передбачено досить широкий спектр способів захисту прав інтелектуальної власності. Але, дійсна реалізація таких способів потребує досить великих затрат часу, матеріальних, фінансових ресурсів, без застосування, яких доведення факту порушення прав інтелектуальної власності просто унеможливлено.

Отже, надаючи науково-практичний аналіз способам і методам захисту прав інтелектуальної власності саме у мережі Інтернет, підсумовуючи все вищезазначене, напрошуються виключно наступні висновки:

1) захист прав інтелектуальної власності завжди передбачає наявність підтвердження та доведення факту володіння повним спектром прав власника на об'єкт творчої діяльності. Таке підтвердження, шляхом отримання дозвільного документу (свідоцтва, патенту), завжди передує проведенню захисту інтелектуальних прав у будь-якій сфері використання;

2) порушення прав інтелектуальної власності у мережі Інтернет спрощується легкістю копіювання, використання, розповсюдження результатів творчої діяльності, а тому застосування заходів превентивного характеру є нагальною потребою, а не вільним бажанням власника. Звичайно, така потреба має місце, якщо власник дійсно непокоїться за використання його об'єктів інтелектуальної власності, що належать йому на праві власності;

3) основним завданням заходів превентивного характеру -- є будь-що ускладнити копіювання, відтворення об'єкту інтелектуальної власності. Така функціональна задача реалізується шляхом використання технічних засобів: криптографічного перетворення матеріалів; використання ідентифікаторів власника; використання повідомлень про заборону копіювання, та інших засобів, спрямованість яких полягає в створенні труднощів копіювання;

4) відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності у мережі Інтернет несе особа, яка розмістила відповідний об'єкт творчості на веб-сайті. У разі неможливості встановлення такої особи -- відповідальність несе власник веб-сайту, оскільки вказана особа формує зміст веб-сайту, має технічну можливість наповнювати сайт відповідними графічними, текстовими матеріалами, оформлює його зовнішній вид;

5) відомості про власника веб-сайту можна отримати у адміністратора системи реєстрації обліку доменних імен і адрес українського сегменту мережі Інтернет. Одним із найзручніших способів отримання зазначених відомостей є звернення до Департаменту «Центр компетенції» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес», скориставшись електронною формою запиту за відповідним веб-ресурсом;

6) законодавче закріплення процедури автентифікації (перевірки користувача ідентифікатора) при наданні послуг з надання дискового простору розміщення інформації; закріплення відповідальності хост-провайдерів за не проведення або неналежне проведення перевірки особистих даних осіб, яким вони надають послуги -- є нагальною потребою сьогодення;

7) спектр доведення порушення прав інтелектуальної власності у мережі Інтернет перед судом є багатоаспектним. Доведення здійснюється: ініціюванням проведення особистого огляду веб- сторінок судом; проведенням відеозапису дослідження веб-сайту; отриманням експертного висновку від Департаменту «Центр компетенції» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес»; отриманням довідок від провайдерів і мережевих пошукових служб; поданням screenshot; та іншими доказами, збір яких, по суті, також має «творчий характер»;

8) найоптимальнішого способу визначення матеріального виміру наслідків порушення прав інтелектуальної власності, аніж проведення експертного дослідження, доки не існує.

І наостанок, слід стверджувати про те, що, дійсно, захистити власні інтелектуальні права у мережі Інтернет досить складно. Труднощі виникають як при встановленні особи-порушника, так і при доведенні самого факту порушення. Але, такі складнощі зовсім не вказують про те, що захист прав є зовсім не можливим. Враховуючи певну особливість предмету порушень, способи і методи захисту також повинні будуватися на творчому характері і креативності мислення. Виключно такий підхід буде результативним на шляху поновлення майнових і немайнових прав власника об'єктів творчої діяльності.

Список літератури

1. Янчук Ю. Авторсько-правова охорона програмного забезпечення в Україні // Підприємництво, господарство і право. - 2016. - № 9. - С. 105-108.

2. Філик Н.В., Омельченко Г.В. Комп'ютерна програма як об'єкт авторського права: проблеми правової охорони // Юридичний вісник. - 2016. - № 2(39). - С. 130-137.

3. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право, прийнятий Дипломатичною конференцією 20.12.1996.

4. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993 № 3689-ХІІ.

5. Огнев'юк Г. Особливості використання об'єктів інтелектуальної власності у соціальних мережах // Підприємництво, господарство і право. - 2016. - № 7. - С. 21-25.

6. Паризька конвенція про охорону промислової власності 20.03.1883.

7. Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.1993 № 3688-ХІІ.

8. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 № 3792-ХІІ

9. Постанова Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» від 17.10.2012 № 12.

10. Атаманова Ю.Є. Захист прав інтелектуальної власності у мережі Інтернет: світовий досвід та вітчизняні перспективи // Право та інновації. - 2014. - № 3(7). - С. 7--14.

11. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справа про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 № 1.

12. Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 № 851-IV.

13. Прохоров-Лукін Г. Проблеми визначення та відшкодування шкоди у цивільних справах про порушення прав інтелектуальної власності в країнах ЄС // Теорія і практика інтелектуальної власності. - 2016. - № 2. - С. 78-87.

14. Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджені Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5.