При цьому під "витребуванням майна" в контексті ч.1 ст.95 ЦПК України слід розуміти такий спосіб захисту права володіння, яким може скористатися не лише власник відповідного майна, а й інші особи, які набули право володіння цим майном на законних підставах. 3. Вимоги до заяви про видачу судового наказу та порядок її подання Відкриття наказного провадження можливе лише у разі подання до суду уповноваженою особою (зокрема, заявником (стягувачем), його представником) письмової заяви про видачу судового наказу. Оформлення цієї заяви має відповідати вимогам, встановленим у ЦПК України, а також загальним вимогам діловодства [11,127]. У ч.2 ст.98 ЦПК України визначені обов'язкові складові змісту заяви про видачу судового наказу. Так, у ній має бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява. Суд, до якого необхідно подавати заяву, визначається за правилами підсудності (ст.97 ЦПК України); 2) ім'я (найменування) заявника (стягувана) та боржника, а також ім'я (найменування) представника заявника (стягувана), якщо заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, тобто у заяві про видачу судового наказу необхідно вказати основні дані, що ідентифікують зазначених осіб. Стосовно фізичних осіб зазначається їх процесуальний статус (заявник (стягувач), представник заявника (стягувача), боржник), прізвище, ім'я, по батькові повністю, адреса місця проживання, адреса для листування (за необхідності), поштовий індекс. Щодо юридичних осіб зазначається процесуальний статус, повне найменування (із зазначенням організаційно-правової форми), код ЄДРПОУ (ідентифікаційний номер), адреса місцезнаходження та адреса для листування (за необхідності), поштовий індекс, реквізити банківських рахунків (якщо вони відомі); 3) вимоги заявника (стягувача) і обставини, на яких вони ґрунтуються. Ці вимоги мають відповідати умовам, викладеним вище, а обставини, на яких вони ґрунтуються, не повинні мати спірного характеру, оскільки, як уже неодноразово зазначалося, якщо із заяви про видачу судового наказу і поданих разом з нею документів вбачається спір про право суд відмовляє у її прийнятті на підставі п.2 ч.1 ст.100 ЦПК України. [11,128]. За аналогією до ч.2 ст.118 ЦПК України допускається об'єднання в одній заяві про видачу судового наказу кількох пов'язаних між собою вимог; 4) вартість майна у разі його витребування. Заявник (стягувач) має не лише чітко вказати ознаки такого майна, а й зазначити його вартість і надати відповідні документи, які це засвідчують (квитанцію, чек, акт оцінки, довідку тощо). Як зазначено Верховним Судом України в узагальненні судової практики, першочерговою підставою для визначення достовірної оцінки майна є письмовий договір, укладений між заявником (стягувачем) та боржником, який містить, як правило, оцінку вартості майна. Вартість витребуваного майна впливає на розмір судового збору, який сплачується у разі подання заяви про видачу судового наказу [11,129]. Якщо вартість витребуваного майна із заяви про видачу судового наказу та доданих до неї документів встановити неможливо, вона має бути залишена без руху на підставі ч.5 ст.98 ЦПК України зі всіма наслідками, які випливають із цього, оскільки така заява є неналежно оформленою; 5) перелік документів, що додаються до заяви. До заяви про видачу судового наказу необхідно додати: - документи, які доводять обґрунтованість та безспірність вимог заявника (стягувана); - документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на іиформаційно-технічне забезпечення розгляду справи; - копії заяви та доданих до неї документів у кількості вказаних у заяві боржників (ч. З ст.98 ЦПК України); - у разі подання заяви про видачу судового наказу представником - документ, який посвідчує його повноваження (ч.4 ст.98 ЦПК України). Крім того, у заяві про видачу судового наказу має бути зазначена дата її подання до суду [11,130]. Як і будь-який інший процесуальний документ, заява про видачу судового наказу має бути підписана заявником (стягувачем) або його представником. Звернення до суду із заявою про видачу судового наказу підлягає оплаті судовим збором. Спрощений характер захисту прав у порядку наказного провадження передбачає, що судовий збір за подання заяви сплачується у розмірі 50% загальної ставки, яка визначається з оспорюваної суми при зверненні до суду у порядку позовного провадження. Тому при обчисленні розміру судового збору в наказному провадженні необхідно виходити із положень законодавства, які встановлюють порядок і розмір оплати судового збору у справах позовного провадження (статті 79, 80, 82, 83, 88, п.5 Розділу XI ЦПК України [12, 269]. Деякі труднощі під час визначення розміру судового збору у разі звернення до суду із заявою про видачу судового наказу виникають у зв'язку з тим, що в наказному провадженні відсутній позов, а отже, навряд чи можна застосовувати таке поняття, як "ціна позову". Проте саме це поняття робить можливим визначення конкретного розміру судового збору, адже ставки судового збору прив'язані саме до ціни позову. Тому, вираховуючи розмір судового збору в наказному провадженні, слід застосовувати правила, встановлені у ст.80 ЦПК України (за аналогією). Виходячи з викладеного та враховуючи розмір ставок державного мита (ст. З Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито"), а також те, що вимоги, які можуть вирішуватися у порядку наказного провадження (ч.1 ст.96 ЦПК України), мають майновий характер, судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу сплачується у розмірі 0,5 відсотка від суми грошових коштів, що стягуються, або вартості майна, яке витребується, але не менше 1,5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Якщо в одній заяві заявлено кілька різних вимог, судовий збір обчислюється виходячи із загальної суми всіх вимог [12, 270]. Окрім сплати судового збору заявник (стягувач) також оплачує витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Відповідно до Розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258, розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи наказного провадження становить 15 грн. У разі відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу або у разі скасування судового наказу внесена сума судового збору заявникові (стягувачеві) не повертається. Проте у разі пред'явлення ним позову до боржника у порядку позовного провадження ця сума зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву (ч.2 ст.99 ЦПК України). Відповідно до ст.97 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими у статтях 108-114 ЦПК України [2]. У разі виявлення порушення правил про підсудність при зверненні із заявою про видачу судового наказу суд за аналогією до ст.115, п.4 ч. З ст.121 ЦПК України повертає цю заяву заявникові (стягувачеві), про що постановляє відповідну ухвалу. Таку ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку (п.1 ч.1 ст.293 ЦПК України) [2]. 4. Вирішення питання щодо прийняття заяви про видачу судового наказу, повернення цієї заяви і відмова у її прийнятті Прийняття заяв про видачу судового наказу здійснюється місцевими судами відповідно до пунктів 1.9, 2.5 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 р. № 68, в порядку прийняття громадян у суді, передбаченому Правилами внутрішнього розпорядку суду, затвердженими наказом голови суду, та законодавством України про звернення громадян. У разі надходження до суду заяви про видачу судового, наказу вона належним чином реєструється у журналі вхідної кореспонденції, на неї заводиться обліково-статистична картка. Після цього така заява передається у порядку черговості на розгляд певного судді [13, 297]. Суддя, якому передана заява про видачу судового наказу, повинен вирішити питання про прийняття її до розгляду або відмовити у її прийнятті. Згідно з ч.5 ст.98 ЦПК України до неналежно оформленої заяви про видачу судового наказу застосовуються положення ст.121 ЦПК України. Тобто, якщо суддя, вирішуючи питання про прийняття заяви про видачу судового наказу, встановить, що заявником (стягувачем) не додержано усіх вимог щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу, закріплених у частинах 1 - 4 ст.98 ЦПК України, не сплачено судовий збір чиї витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, він має постановити ухвалу про залишення заяви без руху із зазначенням у ній конкретних підстав для цього і надати заявникові (стягувачеві) строк для усунення недоліків, про що повідомляє заявника (стягувача). У разі, коли заявник (стягувач) у встановлений в ухвалі суду строк виконає вимоги, визначені у ст.98 ЦПК України, сплатить суму судового збору, а також оплатить витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, заява про видачу судового наказу вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і; повертається заявникові (стягувачеві) [13, 298]. Окрім того, хоч це прямо не передбачено у ЦПК України, заява про видачу судового наказу повертається заявникові (стягувачеві) за аналогією закону у випадках, встановлених у ч. З ст.121 ЦПК України, а саме, якщо: 1) заявник (стягувач) до видачі судом судового наказу подасть заяву про повернення йому заяви про видачу судового наказу; 2) заяву подано недієздатною особою; 3) заяву від імені заявника (стягувача) подано особою, яка не має на це повноважень; 4) при поданні заяви про видачу судового наказу не дотримано правила про підсудність [13, 298]. Про повернення заяви про видачу судового наказу суддя постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. З ч.1 ст.293 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст.101 ЦПК України, повернення заяви про видачу судового наказу не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків. Якщо ж під час вирішення питання щодо прийняття заяви про видачу судового наказу суддя виявить, що заявником (стягувачем) не дотримано загальних та (або) спеціальних умов відкриття наказного провадження, він повинен відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу. Слід наголосити, що у ч.1 ст.100 ЦПК України прямо передбачено лише дві підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу: якщо заявлено вимогу, не передбачену у ст.96 ЦПК України; із заяви і поданих документів вбачається спір про право [13, 299]. Однак положення, закріплене у ч.1 ст.100 ЦПК України, слід розглядати як норму, що встановлює спеціальні підстави для відмови у прийнятті заяви виключно у наказному провадженні з урахуванням його специфіки.