У разі наявності не передбачених у ст.100 ЦПК України перешкод для прийняття заяви про видачу судового наказу судам необхідно застосовувати за аналогією інші положення цивільного процесуального законодавства (зокрема, ч.2 ст.122 ЦПК України, у якій визначено підстави для відмови у відкритті позовного провадження у справі) та відмовляти у прийнятті заяв про видачу судового наказу.
Таким чином, загальними підставами для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу є такі:
заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства, тобто не підпадає під цивільну юрисдикцію суду;
є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим;
після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку (п.1 ч.1 ст.293 ЦПК України).
Однак нормами цивільного процесуального законодавства України не визначено строку, в межах якого суд має постановити таку ухвалу. Зважаючи на те, що відмова у прийнятті заяви про видачу судового наказу є процесуально аналогічною вивченню поданих до суду документів та оцінці обставин справи, що, власне, відбувається під час видачі судового наказу, Верховний Суд України наголосив, що строк постановлення зазначеної ухвали має бути подібним до строку видачі судового наказу, а тому він становить три дні [4].
Наслідком відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу є те, що повторне звернення з такою самою заявою є неможливим. Проте заявник (стягувач) у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку (ч.2 ст.101 ЦПК України).
5. Порядок видачі судового наказу та набрання судовим наказом законної сили
Розгляд справи у порядку наказного провадження є менш тривалим в часі та простішим з організаційної точки зору (порівняно з іншими видами цивільного судочинства), адже не потрібно викликати сторони, проводити попереднє судове засідання, а також у подальшому - судове засідання з усіма відповідними процесуальними діями.
Наказне провадження, на відміну від інших видів цивільного судочинства, є документарним, а не усним, оскільки всі дії у ньому вчиняються виключно у письмовій формі [10, 511].
У зв'язку із цим у наказному провадженні не допускається застосування такого засобу доказування, як показання свідків, не призначається судова експертиза. Пояснення і доводи з приводу заявлених вимог викладаються заявником (стягувачем) у заяві про видачу судового наказу, а за наявності заперечень щодо цих вимог у боржника він закріплює їх у заяві про скасування судового наказу.
Саме тому у ст.102 ЦПК України передбачено, що у разі прийняття заяви про видачу судового наказу суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог. Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику заявника (стягувана) та боржника для заслуховування їх пояснень.
Вирішуючи питання про видачу судового наказу, суд лише перевіряє, чи дотримано заявником (стягувачем) формальних вимог для видачі судового наказу, тобто, чи відсутні підстави для повернення заяви про видачу судового наказу і для відмови у видачі судового наказу. [10, 512].
Судовий наказ - це особливий вид судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.
Оскільки наказне провадження є спрощеною формою судочинства, судовий наказ структурно простіший і стисліший, ніж судове рішення у позовному чи окремому провадженні. Як процесуальний документ судовий наказ складається лише із двох частин: вступної і резолютивної, зміст яких ідентичний змісту відповідних частин рішення суду (ст.215 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.103 ЦПК України у судовому наказі зазначаються:
дата видачі наказу;
найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ;
ім'я (найменування) заявника (стягувача) і боржника, їх місце проживання або місцезнаходження;
посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги;
сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а також розрахунковий рахунок боржника (юридичної особи) в установі банку, з якого повинні бути стягнуті грошові кошти, якщо такий повідомлений заявником (стягувачем), яке майно присуджено та його вартість;
сума судових витрат, що сплачена заявником (стягувачем) і підлягає стягненню на його користь з боржника.
Слід зауважити, що у ч.2 ст.104 ЦПК України встановлено обов'язок суду роз'яснити боржникові його право в разі заперечення проти вимог заявника (стягувача) протягом десяти днів з дня отримання судового наказу подати заяву про його скасування. Тому, вбачається, що таке роз'яснення має бути також закріплено у судовому наказі.
Відповідно до п.3 ч.2 ст. З Закону України "Про виконавче провадження" судовий наказ є виконавчим документом. У зв'язку з цим він має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" [3].
Враховуючи це, у судовому наказі, крім положень, передбачених у ч.1 ст.103 ЦПК України, мають бути також зазначені:
- найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за їх наявності для фізичних осіб) заявника (стягувана) і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб);
- ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності заявника (стягувана) і боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер заявника (стягувача) і боржника за його наявності (для фізичних осіб-платників податків);
- інші відомості, якщо вони відомі суду, які ідентифікують заявника (стягувача) та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі, як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;
- дата набрання судовим наказом законної сили і строк його пред'явлення до виконання. [10, 513].
Судовий наказ оформлюється і підписується тим суддею, який його видав.
Згідно з ч. З ст.103 ЦПК України це судове рішення складається у двох примірниках-оригіналах (один залишається у матеріалах справи, а другий скріплюється печаткою суду і після набрання ним законної сили видається заявникові (стягувачеві)) [2].
Відповідно до ст.104 ЦПК України після видачі судового наказу суд невідкладно (не пізніше наступного дня після такої видачі) надсилає його копію боржникові рекомендованим листом із повідомленням. Разом з копією судового наказу боржнику надсилаються копія заяви про видачу судового наказу та копії доданих до неї документів, а також роз'яснюється його право в разі заперечення проти вимог заявника (стягувача) протягом десяти днів з дня отримання судового наказу подати заяву про його скасування [14, 154].
Як і будь-яке судове рішення, судовий наказ для звернення його до виконання повинен набрати законної сили [14, 155 - 156].
Судовий наказ набирає законної сили за таких умов у сукупності:
боржник отримав копію судового наказу, що підтверджується наявними у справі матеріалами (повідомленням про вручення рекомендованого листа);
з моменту отримання боржником копії судового наказу минуло не менш як тринадцять днів (десять днів, встановлених у ч.2ст.104 ІДПК України для подання заяви про скасування судового наказу, плюс три дні відповідно до положень ст.105 ЦПК України);
від боржника до суду не надійшла заява про скасування судового наказу.
Судовий наказ, який набрав законної сили, може бути скасований лише у порядку провадження у зв'язку з нововиявленими обставинами (гл.4 розділу 5 ЦПК України), крім випадку, встановленого у ч.2 ст.106 ЦПК України. Оскаржити судовий наказ в апеляційному (а потім і в касаційному) порядку не мають права ні заявник (стягувач), ні боржник, ні інші особи, які брали участь у справі наказного провадження [14, 157].
Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" (ч.2 ст.95 ЦПК України) [3].
Висновок
Отже
, наказне провадження
- це вид цивільного судочинства, що полягає у спрощеній документарній процедурі захисту майнових прав та інтересів заявника (стягувача), вимоги якого до боржника щодо стягнення грошових коштів або витребування майна ґрунтуються на безспірних документах, що здійснюється за відсутності спору шляхом видачі судового наказу.
Метою закріплення у цивільному процесуальному законодавстві наказного провадження є спрощення, скорочення та здешевлення судової процедури у тих випадках, коли це можливо та виправдано. Сторонами у наказному провадженні є заявник (стягувач) і боржник.
Заявник (стягувач) - це особа, на захист прав, свобод чи інтересів якої відкрито наказне провадження.
Боржником є особа, яка, на думку заявника (стягувача), має відповідати за вимогою, вказаною в заяві про видачу судового наказу. Дослідивши дану тему наукової роботу
можна виокремити такі основні особливості наказного провадження:
розглядаються лише безспірні вимоги і тільки на підставах, визначених у законі;
сторонами є заявник (стягувач) і боржник;
підставою відкриття провадження у справі є заява про видачу судового наказу, зміст якої має свою специфіку;
зменшений, порівняно з позовним провадженням, судовий збір (50% ставки);
наявна можливість пред'явлення позову, якщо буде відмовлено у видачі судового наказу або суд його скасує;
скорочений до трьох днів строк розгляду справи;
суд ухвалює рішення у формі судового наказу, який одночасно виступає виконавчим документом;
судовий наказ видається без судового засідання і без виклику та заслуховування заявника (стягувача), боржника й інших осіб, які беруть участь у справі;
. боржникові надано право оскаржити судовий наказ протягом десяти днів з дня його отримання;
скорочений строк набрання судовим наказом законної сили;
судовий наказ за наявності визначених у законі підстав може скасувати той самий суд, який його видав.
Список використаних джерел
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.141.
2. Цивільний - процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2004. № 40 - 41, 42 Ст.492.
3. Закон України "Про виконавче провадження". // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №24, ст. 207.
4. Лист Верховного Суду України від 1 липня 2007р. "Практика розгляду судами цивільних справ у наказному провадженні"
5. Ясинюк М. Судовий наказ у цивільному судочинстві // Підприємство, господарство і право. - 2004. № 2. - С.69 - 71.
6. Шевчук П.І. Судовий судовий наказ у цивільному судочинстві // Право України. 1998. № 5. - С.31 - 32.
7. Свідерська М. Порівняльна характеристика судового наказу, судового рішення та виконавчого напису нотаріуса // Підприємство господарство і право. - 2005. №3 - С.117 - 119., № 4. - С.42 - 44.
8. Фурса С.Я., Щербак С.В., Євтушенко О.І. Цивільний процес України: Проблеми і перспективи: Науково-практичний посібник. - К.: Видавець Фурса С.Я., КНТ, 2006. - С.81 - 94.
