1.  Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.
2.  Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3.  Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене основне пока­рання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п’яти років.
4.  Тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.
5.  Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне пока­рання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п’ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
6.  Ступінь тяжкості злочину, за вчинення якого передбачене одночасно основ­не покарання у виді штрафу та позбавлення волі, визначається виходячи зі строку покарання у виді позбавлення волі, передбаченого за відповідний злочин.

(Стаття 12 в редакції Закону України № 4025-УІ від 15 листопада 2011 р.)

1.  Під класифікацією злочинів розуміють поділ їх на групи залежно від того чи іншого критерію (умисні й необережні; закінчені і незакінчені тощо). Кожна з таких класифікацій може вирішувати конкретні завдання, а тому має як теоретичне, так і практичне значення.
2.  Частина 1 ст. 12 КК передбачає класифікацію злочинів залежно від ступеня тяжкості на чотири категорії: а) злочини невеликої тяжкості; б) середньої тяжкості;

в)  тяжкі та г) особливо тяжкі.

Виходячи з цього матеріальним критерієм такої класифікації виступає суспільна небезпечність певних видів злочинів, яка визначає ступінь їх тяжкості (див. п. 5 ко- ментаря до ч. 1 ст. 11 КК).

1.  Формальним критерієм цієї класифікації законодавець визначив певний вид і розмір покарання, типовий, що найбільш повно відображає тяжкість злочинів, від­несених до певної категорії злочинів. Закон визначає межі максимального покарання в санкціях за злочини, які належать до однієї категорії. Такі санкції передбачають для злочинів невеликої тяжкості - максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м’ яке покарання, за винятком основного покарання, у вигляді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; для злочинів середньої тяжкості - основне покарання у виді штра­фу в розмірі від трьох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк більше двох, але не більше п’ яти років; для тяжких злочинів - основне покарання у виді штрафу в розмірі від десяти до двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк більше п’яти, але не більше десяти років; для особливо тяжких злочинів - основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п’ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.
2.  Ці типові санкції і є обов ’язковими формальними критеріями для вирішення на практиці питання про віднесення того чи іншого злочину до певної категорії.

Слідчий, прокурор, суддя, розглядаючи конкретний злочин, за жодних умов не можуть змінити категорію, до якої закон відносить злочин. Так, якщо закон визначає цей злочин як тяжкий, то навіть наявність декількох пом’якшуючих обставин не дає суду права визнати його злочином середньої тяжкості.

1.  Передбачена в ст. 12 КК класифікація злочинів залежно від їх тяжкості має зна­чення для застосування норм Загальної та Особливої частини КК. При цьому чітко виявляється позиція законодавця щодо застосування пільгових інститутів до осіб, які вчинили злочини невеликої або середньої тяжкості. Так, готування до злочину неве­ликої тяжкості не тягне кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14 КК); можливість звільнення від кримінальної відповідальності пов’язується з учиненням злочинів не­великої чи середньої тяжкості (статті 45-48); звільнення від покарання в більшості також можливе лише при вчиненні злочину невеликої і середньої тяжкості (ч. 4 ст. 74 КК). Щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, то з ними закон пов’язує найбільш суворі наслідки. Наприклад, такі, як можливість призначення за особливо тяжкий злочин довічного позбавлення волі (ст. 64 КК); призначення за тяжкий чи особливо тяжкий корисливий злочин конфіскації майна як додаткового покарання (ст. 59 КК); встановлення найбільш тривалих строків давності (статті 49, 80 КК), погашення су­димості (ст. 89 КК) за тяжкі та особливо тяжкі злочини тощо.
2.  Передбачена ст. 12 КК класифікація повинна враховуватися і при застосуванні норм Особливої частини КК. У багатьох статтях вчинення тяжкого чи особливо тяжкого зло­чину виступає як обов’язкова або кваліфікуюча ознака складу злочину. Так, заздалегідь не обіцяне приховування злочинів карається як самостійний злочин, якщо воно пов’язане з приховуванням лише тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ст. 396 КК); створення зло­чинної організації передбачає як обов’язкову ознаку мету вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (ст. 255 КК). У частині 2 ст. 383 і ч. 2 ст. 384 КК кваліфікуючою ознакою закон передбачає вчинення цих злочинів проти правосуддя, якщо вони поєднанні з обви­нуваченням особи в тяжкому або особливо тяжкому злочині.
3.  Ураховуючи, що законодавець у ст. 12 КК як формальний класифікатор перед­бачає розмір санкції у виді штрафу як основного покарання та позбавлення волі, то у випадках одночасного передбачення в санкції статті за вчинення злочину як основного покарання штрафу та позбавлення волі ступінь тяжкості такого злочину відповідно до ч. 6 ст. 12 КК слід визначати, виходячи із передбаченого строку пока­рання у виді позбавлення волі.