За можливістю визначення строку (терміну дії правообмежень, що складають зміст покарання) виділяють покарання строкові та безстрокові. Строковими є покарання, які зазначені у статтях 55-58, 60-63 КК і щодо яких у законі встановлені мінімальні та максимальні межі їх призначення, а у вироку суду завжди визначається конкретний строк (міра) їх застосування до засудженого. Особливість їх полягає у тому, що вийти за межі строків, які встановлені для цих видів покарань у нормах Загальної частини КК, суд не має права ні за яких умов, за винятком випадків застосування ч. 2 ст. 71 і ч. 2 ст. 87 КК щодо максимального строку позбавлення волі (див. коментар до цих статей). Безстроковими є покарання, межі застосування яких у часі законом не вста­новлюються і які передбачені у статтях 53, 54, 59 та 64 КК. Безумовно, і ці види по­карань мають певні виміри їх застосування (наприклад, конфіскація майна може бути повною або частковою (ч. 1 ст. 59 КК), проте особливість полягає у тому, що ці ви­міри не мають термінового (строкового) вираження в законі. Особливе місце серед цих видів покарань займають штраф і довічне позбавлення волі. Так, штраф, хоча і не належить до строкових видів покарань (він визначається розміром встановленої судом суми грошового стягнення в межах від 30 до 50 000 н. м. д. г.), але відповідно до ч. 4 ст. 53 КК може бути призначений з розстрочкою його виплати певними частинами строком до одного року. Що ж стосується довічного позбавлення волі, то воно хоча й триває в часі, проте ні в законі, ні у вироку суду певний строк його застосування до засудженого не встановлюється. Застосування ж такого безстрокового покарання, як конфіскація майна, навпаки, вичерпується самим фактом виконання вироку, тому цей вид покарання прийнято називати одноактним.

1. Не виключаються класифікації покарань і за іншими ознаками, на підставі яких можуть бути виділені, наприклад, покарання: майнового характеру (ст. 53 КК); пов’язані з обмеженням службової чи трудової діяльності засудженого (ст. 55 КК); пов’язані з обмеженням засудженого волі (ст. 61 КК) чи ізоляцією його від суспільства (ст. 63 КК); застосовувані і не застосовувані до неповнолітніх (статті 51 і 98 КК); від відбування яких можливе або, навпаки, неприпустиме звільнення з випробуванням (ч. 1 ст. 75 КК), умовно-дострокове звільнення (ст. 81 КК) чи заміна невідбутої їх частини більш м’яким видом покарання (ст. 82 КК) тощо. Слід ураховувати, що як наведені, так й інші можливі класифікації покарань мають не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення, бо сприятимуть максимальній індивідуалізації покаран­ня, правильному встановленню підстав, порядку і меж їх застосування, виявленню тих особливостей призначення окремих видів покарань, які повинен ураховувати суд при їх застосуванні в кожному конкретному випадку.

1. Окрім загальної системи покарань, чинний КК встановлює і спеціальну систему покарань, які застосовуються щодо неповнолітніх. Особливості застосування пока­рання до цієї категорії осіб регламентуються у розд. XV Загальної частини КК (див. коментар до статей 98-102 КК).