Стаття 56. Громадські роботи

  1.  Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від робо­ти чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.
  2.  Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот со­рока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.
  3.  Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.
  1.  Громадські роботи є основним видом покарання (ч. 1 ст. 52 КК), яке полягає у примусовому виконанні засудженим протягом строку, встановленого вироком суду, у вільний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид (характер) яких визначають органи місцевого самоврядування.
  2.  Відповідно до частин 1 і 4 ст. 37 КВК на засудженого до громадських робіт накла­дається низка правообмежень, згідно з якими він зобов’язаний: 1) додержуватися вста­новлених законодавством порядку і умов відбування покарання; 2) сумлінно ставитися до праці; 3) працювати на визначених для нього об’єктах; 4) відпрацьовувати встановлений судом строк покарання; 5) з’являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції;
  1. повідомляти її про зміну місця проживання; 7) періодично з’являтися на реєстрацію до цієї інспекції; 8) не виїжджати без її дозволу за межі України.
  1.  Громадські роботи мають примусовий характер (ч. 1 ст. 50 КК), бо призначають­ся вироком суду, яким засуджений зобов’ язується виконувати ті роботи, вид яких визначають органи місцевого самоврядування і ухилення від яких тягне за собою відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК. Характер цих робіт може бути різним: прибиран­ня вулиць, сміття, благоустрій населених пунктів, ремонт будинків, споруд, доріг, комунікацій, вантажно-розвантажувальні, сільськогосподарські роботи тощо. При виконанні покарання може враховуватися професія (спеціальність, кваліфікація) за­судженого (наприклад, слюсар-сантехнік може використовуватися для ремонту від­повідного обладнання). Але особа може залучатися до виконання і некваліфікованих, у тому числі трудомістких робіт (прибирання сміття, розчищення доріг та вулиць від снігу тощо).
  2.  Громадські роботи мають безоплатний характер і виконуються без оплати пра­ці засудженого (ч. 1 ст. 56 КК). Оскільки ці роботи здійснюються не за трудовим до­говором, а за вироком суду, то час їх відбування не зараховується до трудового стажу засудженого, а надання йому щорічної чергової відпустки за основним місцем роботи не зупиняє виконання покарання у виді громадських робіт (ч. 2 ст. 37 КВК).
  3.  Громадські роботи є строковим покаранням, яке обчислюється в годинах (ч. 1 ст. 38 КВК) і згідно з ч. 2 ст. 56 КК призначається у межах від шістдесяти до двохсот сорока годин (ПС (2008-2011). - С. 93-94; СПВСУ 2010. - С. 60-61). Закон не тільки визначає мінімальну і максимальну межі цього покарання, а й встановлює: а) час його відбування - вільний від основної роботи чи навчання (ч. 1 ст. 56 КК); б) максималь­ну кількість годин на день, протягом яких засуджений має відбувати громадські ро­боти - не більше чотирьох години (ч. 2 ст. 56 КК, ч. 2 ст. 38 КВК). При цьому вільним від роботи або навчання визнається час, що залишається після робочого дня чи на­вчального процесу, за винятком нічного часу (з 22.00 до 06.00), протягом якого особа має право на відпочинок. До вільних належать також вихідні та святкові дні. Оскіль­ки громадські роботи виконуються після (до) роботи чи навчання, вони відбуваються за місцем проживання засудженого (ч. 1 ст. 36 КВК). Непрацюючі, але працездатні особи можуть залучатися до таких робіт у будь-який час, проте також за місцем їх проживання і не більше чотирьох годин на день.
  4.  Відповідно до ч. 3 ст. 56 КК громадські роботи не призначаються: а) особам, визнаним інвалідами першої або другої групи; б) вагітним жінкам; в) особам, які до- сягли пенсійного віку; г) військовослужбовцям строкової служби. При цьому до ува­ги береться стан особи (інвалідність), її вік (пенсійний) або спеціальний статус (вій­ськовослужбовець) на час постановлення судом вироку. Якщо засуджений після по- становлення вироку визнається інвалідом першої або другої групи, досягає пенсійного віку, а засуджена жінка стає вагітною, то за поданням кримінально-вико­навчої інспекції (ч. 3 ст. 37 КВК) суд звільняє таких осіб від громадських робіт чи невідбутої їх частини.
  5.  Покарання у виді громадських робіт призначаються, коли воно безпосередньо передбачене у санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний (ч. 4 ст. 52 КК), за винятком його призначення на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК).
  6.  Застосування цього покарання також можливе при заміні штрафу у разі немож­ливості його сплати (ч. 5 ст. 53 КК) або заміні покарання чи невідбутої його частини на підставі ч. 3 ст. 74, ст. 82, ч. 4 ст. 83 КК (див. коментар до цих статей). Заміна громадських робіт іншими видами основних покарань можлива лише на підставі ч. 3 ст. 74 КК.
  7.  Засуджені до громадських робіт можуть бути звільнені від їх відбування на підставі частин 2 і 3 ст. 74, п. 1 ст. 80, частин 1 і 2 ст. 84, статей 85-87 КК (див. комен­тар до цих статей). Окремі види звільнення від цього покарання стосовно інвалідів, осіб пенсійного віку, а також вагітних жінок передбачені і в ч. 3 ст. 37 КВК. У той же час засуджені до цього виду покарання не підлягають звільненню від його відбування з випробуванням (статті 75, 79 КК), умовно-достроковому звільненню (ст. 81 КК), звільненню на підставі ст. 83 КК. Не передбачена законом і заміна невідбутої частини громадських робіт більш м’яким покаранням на підставі ст. 82 КК.
  8.  Неповнолітнім громадські роботи призначаються (ч. 1 ст. 98 КК) з додержанням вимог ч. 1 ст. 100 КК (див. коментар до ст. 100 КК).
  9.  Порядок та умови виконання (відбування) громадських робіт встановлені статтями 36-40 КВК.
  10.  Згідно із п. 5 ст. 89 КК особи, засуджені до громадських робіт, вважаються такими, що мають судимість протягом одного року з дня відбуття цього покарання, а якщо до нього було приєднане додаткове покарання, передбачене ст. 55 КК, - про­тягом року з дня відбуття останнього. Питання про погашення судимості в осіб, які вчинили злочин до досягнення ними 18-річного віку і були засуджені за нього до громадських робіт, вирішується на підставі п. 1 ч. 2 ст. 108 КК (див. коментар до ст. 108 КК).
  11.  Ухилення від відбування громадських робіт, ознаки (види) якого наведені у ч. 3 ст. 40 КВК, тягне за собою відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК.