1.  Штраф належить до так званих змішаних видів покарань, тому може бути при­значений судом і як основне, і як додаткове покарання (ч. 3 ст. 52 КК). Проте у всіх випадках відповідно до ч. 4 ст. 52, частин 1 та 3 ст. 53 КК штраф може бути призна­чений судом лише за умови, якщо він безпосередньо передбачений у санкції статті Особливої частини, за якою засуджується винний (абз. 1 п. 14 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.; СПВСУ 2010. - С. 53-55). Виняток із цього правила припустимий лише у разі призначення штрафу у виді основного покарання на підставі ч. 1 ст. 69 КК (абз. 2 п. 14 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.).
2.  Порядок призначення штрафу лише за його наявності у відповідній санкції по­ширюється і на випадки його призначення як додаткового покарання на підставі ст. 77 КК, коли відповідно до ст. 75 КК засуджений звільняється від відбування основ­ного покарання з випробуванням, а штраф як додаткове покарання виконується ре­ально (ВВСУ. - 2003. - № 1. - С. 28; 2004. - № 1. - С. 11; ПС (2001-2005). - С. 50-51, 54-55; КС. - 2012. - Вип. 1. - С. 72-89).
3.  Додаткове покарання у виді штрафу передбачене в санкціях статей Особливої частини КК або як обов ’язкове (ст. 365 КК), або як факультативне (ч. 1 ст. 144 КК). Тому в першому випадку відмовитися від його призначення суд може лише на під­ставі ч. 2 ст. 69 КК, а у другому - це питання вирішується за розсудом суду з обов’язковим мотивуванням цього рішення у вироку (див. коментар до ст. 52 КК).
4.  У разі призначення штрафу як основного покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) чи вироків (ст. 71 КК) особливість його застосування полягає в тому, що він може бути поглинутий іншими, більш суворими видами основних покарань, але складанню з будь-яким з них не підлягає і відповідно до ч. 3 ст. 72 КК у всіх таких випадках застосовується і виконується самостійно. Аналогічно вирішується це пи­тання у ч. 4 ст. 72 КК стосовно випадків, коли за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) чи вироків (ст. 71 КК) штраф призначається як додаткове покарання поряд з іншими видами додаткових покарань (див. коментар до ст. 72 КК). Саме цю особливість по­рядку призначення штрафу за сукупністю повинні враховувати суди (РВСУ. - 2003. - С. 112-113; ПС (2001-2005). - С. 87-88; ВВСУ. - 2006. - № 4. - С. 22-23).
5.  Закон передбачає й інші, спеціальні випадки застосування основного покаран­ня у виді штрафу, а саме у разі: а) заміни виправних робіт на підставі ч. 3 ст. 57 КК;

б)  застосування приписів ч. 3 ст. 74 КК, коли новий закон, що пом’якшує відповідаль­ність, передбачає в санкції тільки основне покарання у виді штрафу; в) заміни невід- бутої частини строку виправних робіт штрафом як захід заохочення на підставі ч. 2 ст. 46 КВК. Проте в цих випадках мова йде не про призначення штрафу за вироком суду, а про заміну призначеного вироком суду покарання штрафом.

Водночас слід мати на увазі, що основне покарання у виді штрафу не може бути застосоване судом при заміні невідбутої частини покарання більш м’яким на підставі
 

 
ст. 82 та ч. 4 ст. 83 КК, бо в зазначених випадках заміна запроваджується лише таки­ми видами покарань, які мають строковий характер (див. коментар до статей 82 та 83 КК).

1.  Оскільки штраф є покаранням одноактним, то закон виключає і можливість умовно-дострокового (ч. 1 ст. 81 КК) та дострокового (ч. 2 ст. 82 КК) звільнення від його відбування, незалежно від того, призначений штраф як основне або як додатко­ве покарання (див. коментар до статей 81 та 82 КК).

Однак засуджений до штрафу як основне чи додаткове покарання може бути звіль­нений від його сплати на підставі ч. 2 ст. 74, п. 1 ч. 1 ст. 80, ст. 84, статей 85-87 КК (див. ст. 6 Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 2 червня 2011 р.; абз. 2 ст. 2 Положення про порядок здійснення помилування від 16 вересня 2010 р.).

1.  Відповідно до ч. 1 ст. 26 КВК засуджений зобов’язаний сплатити штраф у мі­сячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це відпо­відний суд шляхом представлення документа про сплату штрафу. Але згідно з ч. 4 ст. 53 КК з урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф з роз­строчкою його виплати певними частинами строком до одного року. При цьому слід мати на увазі, що застосування ч. 4 ст. 53 КК можливе у двох ситуаціях: а) під час постановлення вироку, коли з урахуванням майнового стану засудженого суд доходить висновку про те, що призначена вироком загальна сума штрафу не може бути сплаче­на у встановлений ч. 1 ст. 26 КВК місячний строк; б) уже після постановлення ви­року під час виконання покарання, коли у разі несплати засудженим штрафу у місяч­ний строк суд на підставі ч. 5 ст. 53 КК та ч. 3 ст. 26 КВК розглядає питання про можливість розстрочки виплати несплаченої суми штрафу.

Застосовуючи розстрочку виплати штрафу, суд повинен встановити: а) загальний її строк (до одного року); б) періодичність виплат певних сум (частин) штрафу (на­приклад, кожні три місяці); в) розмір частини штрафу, яку повинен сплатити засудже­ний у відповідний період. Таким чином, ч. 4 ст. 53 КК фактично передбачає не тільки розстрочку сплати штрафу (останній сплачується певними частинами), а й відстроч­ку його виконання (на строк до одного року).

1.  У разі несплати штрафу та відсутності підстав для розстрочки його виплати, суд відповідно до ч. 5 ст. 53 КК (частин 3 і 4 ст. 26 КВК) і в порядку, встановленому ст. 539 КПК, замінює (тобто зобов ’язаний замінити) несплачену суму штрафу такими видами покарань, як громадські роботи, виправні роботи або позбавлення волі (СПВСУ 2010. - С. 55-58).
2.  При застосуванні такої заміни слід виходити з того, що вона припустима лише тоді, коли несплата штрафу обумовлена наявністю на боці засудженого таких об’єктивних чинників (не пов’язаних з його протиправною поведінкою), які дійсно виключають можливість виконання призначеного покарання (відсутність роботи, за­робітної плати, грошових заощаджень, інших доходів, на які може бути звернено стягнення, загибель майна, втрата коштів тощо) і свідчать про матеріальну (фінансо­ву) неспроможність засудженого сплатити штраф. Саме такий висновок випливає із системного аналізу ч. 5 ст. 52, ч. 5 ст. 53, ч. 1 ст. 389 КК та статей 26 і 27 КВК, у яких чітко розмежовуються такі поняття, як «несплата штрафу» - неможливість його спла­тити і «ухилення від сплати штрафу» - діяння, спрямоване на його несплату за на­явності можливості сплатити штраф.
3.  Слід ураховувати, що заміна, про яку йдеться в ч. 5 ст. 53 КК, стосується лише випадків призначення штрафу як основного покарання, оскільки заміна штрафу, при­значеного як додаткове покарання, основними покараннями у виді громадських, ви­правних робіт чи позбавлення волі не передбачена законом, бо це суперечило б вста­новленому у ст. 52 КК розподілу всіх видів покарань на основні й додаткові.
4.  Заміна штрафу можлива лише тоді, коли суд встановлює відсутність підстав для застосування розстрочки його виплати, а вирішення питання про те, яким саме видом покарання здійснюється така заміна (громадськими, виправними роботами чи позбавленням волі), залежить від розміру несплаченого штрафу. При цьому до уваги береться не той розмір штрафу, який було первісно призначено вироком суду, а та його конкретна сума, яку не було сплачено на момент розгляду судом питання про заміну.
5.  Якщо на момент розгляду питання про заміну розмір несплаченого штрафу не перевищує трьох тисяч н. м. д. г. суд замінює несплачену суму штрафу громадськими роботами із розрахунку одна година громадських робіт за один установлений законо­давством н. м. д. г. або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за двадцять установлених законодавством н. м. д. г. При цьому громадські ро­боти можуть бути застосовані в цих випадках на строк не більше 240 годин, а виправ­ні роботи - на строк не більше двох років.
6.  Якщо ж на момент розгляду питання про заміну розмір несплаченого штрафу перевищує три тисячі н. м. д. г. суд замінює несплачену суму штрафу позбавленням волі із розрахунку один день позбавлення волі за вісім н. м. д. г. Така заміна здійсню­ється у відповідних межах позбавлення волі, які визначаються залежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину, а саме:

1.  від одного до п’яти років позбавлення волі - у випадку призначення штрафу за вчинення злочину середньої тяжкості;
2.  від п’яти до десяти років позбавлення волі - у випадку призначення штрафу за вчинення тяжкого злочину;
3.  від десяти до дванадцяти років позбавлення волі - у випадку призначення штра­фу за вчинення особливо тяжкого злочину.

1.  Якщо під час розрахунку тривалості (меж) позбавлення волі, яке застосовуєть­ся при заміні штрафу, цей строк становить більше встановлених ч. 5 ст. 53 КК макси­мальних меж позбавлення волі, тобто більше ніж 5, 10 або 12 років, суд здійснює таку заміну на максимальний строк позбавлення волі, передбачений для злочину відповід­ної тяжкості цією частиною статті (ч. 5 ст. 53 КК).
2.  Несплату штрафу, тобто об’єктивну неможливість його сплатити, слід відріз­няти від ухилення від виконання цього покарання, коли засуджений вчиняє умисні дії, спрямовані на невиконання покладеного на нього вироком суду обов’язку сплатити штраф (приховує заробіток, заощадження, змінює місце проживання тощо). Ухилення від сплати штрафу, призначеного як основне чи додаткове покарання, є злочином проти правосуддя (ч. 5 ст. 52 КК) і тягне за собою відповідальність за ч. 1 ст. 389 КК і, як наслідок, застосування положень ст. 71 КК (див. коментар до ст. 389 КК).
3.  До неповнолітніх штраф може призначатися як основне чи додаткове покаран­ня (ПС (2008-2011). - С. 201-203) з обов’язковим дотриманням вимог статей 98 і 99 КК (див. коментар до статей 98 і 99 КК).
4.  Питання про погашення судимості в осіб, засуджених до основного покарання у виді штрафу, вирішується в пп. 5, 7, 8 та 9 ст. 89 КК, де строки погашення судимос­ті диференційовані залежно від розміру штрафу і тяжкості вчиненого злочину (див. коментар до ст. 89 КК). Питання про погашення судимості в осіб, які були засудже­ні до основного покарання у виді штрафу за злочин, вчинений у неповнолітньому віці, вирішується на підставі п. 1 ч. 2 ст. 108 КК (див. коментар до ст. 108 КК).