При переселенні пенсіонера в межах держав СНД виплата пенсії по колишньому місці проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави по новому місці проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених угодою. Учасниками, підписавшими вказану угоду є: Арменія, Білорусія, Казахстан, Киргистан, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменія, Узбекистан та Україна.

Україна підписала і ратифікувала Угоду між державами-учасниками Співдружності Незалежних Держав "Про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників і інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав і родин загиблих військовослужбовців" від 15 квітня 1994 р. [7]. Окремі питання пенсійного забезпечення регулюються і двосторонніми угодами України і Російської Федерації. Наприклад, Тимчасовою угодою між урядами України і Російської Федерації від 15 січня 1993 р. "Про гарантії прав громадян, що працювали в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" [8]. Російська сторона взяла на себе зобов'язання про пенсійне забезпечення громадян, що проживають нині в Україні, але раніше працювали в несприятливих кліматичних умовах на території Російської Федерації. Це означає, що Пенсійний фонд Російської Федерації буде перераховувати Пенсійному фонду України необхідні засоби для виплати пенсіонерам пенсії або частини її в залежності від тривалості виробничого стажу, виробленого в зазначених районах. Аналогічні угоди про співробітництво в області соціальної захисту та пенсійного забезпечення громадян у 1995 році укладені між Україною і Республікою Вірменія, Україною й Азербайджанською республікою, Україною і Молдовою і ратифіковані Верховною Радою України [9]. Відповідно до Конституції України міжнародні угоди є частиною національного законодавства України і застосовуються відповідно до норм, установленими для цього виду актів.

В області пенсійного забезпечення дотепер частково діє ряд нормативних актів, прийнятих державними органами, що існували в колишньому СРСР. До них, зокрема, відносяться окремі роз'яснення Госкомтруда СРСР, Положення порядку забезпечення посібниками по державному соціальному страхуванню, затверджене Постановою Президії ВЦСПС від 12 листопада 1984 р., Правила обчислення безперервного стажу робітників та службовців при призначенні допомоги по державному соціальному страхуванню і деякі інші акти. Однак застосування цих актів може бути лише в тих випадках, якщо вони не суперечать законодавству України і відповідають вимогам Закону "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р. [10].

Постанови Кабінету Міністрів України. Ці акти відносяться до категорії підзаконних актів і приймаються на основі й у виконання законів і Указів Президента України. Однак під законність нормативних актів Кабінету Міністрів України зовсім не означає, що цей орган вправі видавати акти лише по тим питанням, що якоюсь мірою регулюються законом. Повноваження Кабінету Міністрів України значно ширші. Кабінет Міністрів України видає різні акти. Одні з них приймаються за доручення Верховної Ради, Президента України, інші - без таких доручень, якщо дозвіл даного питання не відноситься виняткової компетенції Верховної чи Ради Президента України. Це повною мірою відноситься і до нормотворчої діяльності Кабінету Міністрів України в області пенсійного забезпечення непрацездатних громадян.

За дорученнями, що міститься в законах і постановах Верховної Ради України, Кабінет Міністрів прийняв ряд рішень: про створення Пенсійного фонду України [11], про затвердження Положення про Міністерство соціальної захисту населення України[12], Положення про медико-соціальну експертизу [13]; визначив порядок відрахування коштів на соціальне страхування і пенсійне забезпечення [14], а також механізм коректування і перерахунку державних пенсій до введення в чинність Закону України "Про пенсійне забезпечення" [15].

Кабінет Міністрів України видав нормативно-правові акти з питань пенсійного забезпечення й обов'язкового особистого страхування військовослужбовців, працівників органів внутрішніх справ, прокуратури і митних органів [16].

Велику групу нормативно-правових актів складають постанови Кабінету Міністрів України про пенсійне забезпечення за вислугу років {17}, про пільгові умови виходу на пенсію окремих категорій працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими і тяжкими умовами праці, нарахування і підтвердження виробничого стажу [18].

Особливе значення мають нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України про періодичну зміну і становлення нових розмірів пенсій у зв'язку зі зміною рівня інфляції. Тільки в 1996 році (у січні, березні і липні) було прийнято три пакети постанов Кабінету Міністрів про підвищення розмірів пенсій [19]. За минулі п'ять років чинності Закону "Про пенсійне забезпечення" було видано більш двох десятків різних за назвою і змістом постанов про коректування, перерахунок і збільшення розмірів пенсій.

Роз'яснення Міністерства соціального захисту населення України. По характеру нормативного змісту їх можна розділити на дві групи. До першого відносяться роз'яснення, видавані Міністерством відповідно до наданого йому Верховною Радою України правом давати роз'яснення з питань застосування Закону України "Про пенсійне забезпечення" [20]. По своєму змісті такі роз'яснення носять характер офіційного тлумачення норм пенсійного забезпечення, оскільки даються уповноваженим на те органом. Вони є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій, що застосовують норми пенсійного права, і мають велике значення, тому що сприяють однаковому і правильному застосуванню норм цього права на всій території України.

Роз'яснення подібного виду найбільш характерні для першого років після вступу в силу Закону "Про пенсійне забезпечення”. Природно, що роз'яснення, видавані в порядку офіційного тлумачення, не містять нових правових норм, а лише визначають порядок застосування діючих норм, установлених законом.

Роз'яснення другої групи носять управлінско-методичний характер і видаються Міністерством у межах своєї компетенції у формі наказів і інструкцій з питань діяльності підлеглих йому органів соціальної захисту населення, що входять у систему Міністерства.

Інші нормативно-правові акти. До їхнього числа відносяться акти, прийняті іншими центральними органами і являються джерелами пенсійного права: окремі акти, видані Міністерством охорони здоров'я, Міністерством праці України, Міністерством фінансів, Національним банком і Пенсійним фондом України. Вони мають значення при рішенні соціальних питань. Наприклад, огляду громадян і встановлення їм інвалідності, визначення характеру професійних захворювань регулюються в основному нормативно-правовими актами, прийнятими Міністерством охорони здоров'я України [21].

У пенсійному праві функціонує незначне число локальних нормативних актів, прийнятих підприємствами й організаціями в порядку стимулювання трудової діяльності громадян. Такі акти характерні для колективних сільгосппідприємств, творчих організацій (театрально-видовищних колективів об'єднань композиторів і письменників). Вони передбачені ст. 9 Кодексу законів про працю України, у якій записано, що підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень за рахунок власних коштів можуть установлювати додаткові в порівнянні з законодавством, трудові і соціально-побутові пільги для своїх працівників.

Відповідно до Указу Президента України від 25 травня 1994 року «Про пенсійне забезпечення окремих посадових осіб», пільгові пенсії призначають колишній партійній і радянській номенклатурі, а також, за окремими рішеннями, особам, які мають персональні заслуги: від колишнього губернатора до шеф-кухаря престижної їдальні чи санаторію (так звані «персики»). Одне слово, це десь нагадує ситуацію. яка ще недавно була в одній з латиноамериканських країн, де пільгові пенсії призначались сенаторам, дружинам сенаторів, а також родичам сенаторів та родичам дружин сенаторів. До речі, питання пенсійного забезпечення окремих посадових осіб, за Конституцією України, не може регулюватись указами Президента. Отже. згаданий указ мусив би бути приведеним до вимог Конституції ще 5 років тому.

Найменший розмір пенсій був 66,23 грн. на початок 2000 року і 80,76 грн. на початок 2001го, натомість найвищий розмір пенсій у народних депутатів України - відповідно 506,69 грн. і 1103,53 грн., або, порівняно з простими смертними, перевищення пенсійних виплат у народних депутатів становило в 2000 році 7,6 і в 2001 -му майже 13,7 разу. Лише за один рік середня пенсія , народних депутатів України зросла більш як у два рази. Щодо інших категорій пенсіонерів, то це перевищення становило від 1,2 (учасники ліквідації Чорнобильської аварії до майже 5 разів (прокурори).

Ще більша амплітуда коливання між фактичними розмірами мінімальних пенсій, призначених за Законом України «Про пенсійне забезпечення», та максимальних пенсійних виплат відповідно до інших законодавчих актів.

У 1999 році розмір найменшої і найвищої пенсійної виплати коливався як 1 до 25, тобто від 46 (малозабезпечені) до 1161 гривні (чорнобильці), а в 2000-му - як 1 до 31, або від 58 до 1800 гривень (науковці) . Тобто з одного .суспільного «казана» один черпає чайною ложкою, а інший - великим черпаком. За світовою практикою, співвідношення між максимальною та мінімальною пенсіями за однакового періоду перебування в солідарній пенсійній системі не перевищує 3 - 4 рази.

Такий колосальний розрив у розмірах пенсійного забезпечення окремих категорій пенсіонерів, що склався в Україні, не може бути виправданий жодним трудовим внеском або особливими заслугами перед народом України чи якими іншими аргументами . Його можна лише пояснити наявністю, як було сказано вище великих пільгових умов щодо призначення пенсій окремим кастовим групам працівників, без урахування обмежень на максимальний розмір пенсій.

Отже, аналіз викладених фактів свідчить, що замість побудови пенсійної системи за однаковими для всіх громадян принципами, узаконено поділ українського суспільства за соціальною нерівністю на тих, хто ледь животіє, з одного боку, та купкою щасливчиків, з другого. Безперечно, така соціальна політика прямує до кланового панування та пригнічення одних соціальних груп іншими, вона не може сприяти - згуртуванню українського суспільства , скоріше навпаки - вона заповідає соціальну напругу в державі, а народові - занепад та тотальне зубожіння. За такий стан справ з пенсійним забезпеченням, а точніше - безладдя в проведенні пенсійної політики, мають нести відповідальність насамперед народні депутати України, оскільки за Конституцією України питання форм та видів пенсійного забезпечення віднесені до виняткової компетенції Верховної Ради України.

Як свідчить міжнародний досвід, пенсійна система має гарантувати громадянам пенсійного віку, які не в змозі більше працювати, компенсацію втраченого заробітку у вигляді адекватного розміру пенсії. Адекватний розмір пенсії означає, що вона прямо залежить від тривалості страхового (трудового) стажу та сплачених протягом усієї трудової діяльності внесків. Всі працівники, які сплачують однакові внески, мають отримувати й однакові пенсії. Це один, з найголовніших принципів соціальної справедливості. Одначе здійснена в минулому році диференціація розмірів страхових внесків залежно від заробітку для окремих категорій працівників лише символічно перекриває витрати на одержання надвеликих розмірів пенсій ) аж ніяк не відповідає принципу соціальної справедливості.