Термін „зловживання правом” у його буквальному розумінні означає використання права заради зла у тих випадках, коли уповноважений суб’єкт володіє суб’єктивним правом, діє в його межах, але наносить яку-небудь шкоду правам інших або суспільству в цілому. Наприклад, член родини наймача житлового приміщення, зловживаючи своїм правом, без якихось причин не дає згоди на обмін, звужуючи тим самим права інших членів родини.

Хоча питання про те, чи можливо використати право заради зла (особливо враховуючи ві-дому тезу Ульпіана: „Право є мистецтво добра та справедливості”), досі лишається дискусійним. Тож навряд чи можна погодитися з підходами, в яких наголошується на обов’язковості такої ознаки, як наявність шкоди. З точки зору права, особа, що вчинює свої лихі задуми, може і не досягнути поставленої мети. Звичайно, якщо розглядати вчинок цього суб’єкта з точки зору мо-ралі, його поведінка завдасть шкоди моральним нормам суспільства. Проте не хотілося б, досліджуючи зловживання правом у юридичній площині, оперувати позаправовими категоріями. Саме тому слід визнати, що зловживання правом не завжди приводить до негативних наслідків.

Інше положення полягає в тому, що для зловживання правом необхідно, як мінімум, володіти ним, оскільки усяке інше зловживання за відсутності права є поведінкою всупереч праву.

Якщо здійснення права може і повинно відбуватися у повній відповідності правовим приписам, то і кордони – межі реалізації права містяться саме в конкретних правових нормах, що визначають права та обов’язки. Будь-які дії, що підпадають під ознаки тієї чи іншої галузі права, є правовими, а відносини, що знаходяться поза сферою закону, регулюються нормами моралі, загальної та професійної етики і тому не тягнуть юридичних наслідків. У більшості випадків такий загальний критерій різниці правової та неправової поведінки не викликає сумнівів [26, с. 56-57].

Це дозволяє нам зробити припущення, що зловживання правом є різновидом правової поведінки. Але для цього необхідно проаналізувати зазначене правове явище.

Так, по-перше, правова поведінка – це поведінка людей (або окремих індивідів, або колективів, груп людей). По-друге, правова поведінка – це поведінка, яка зовні виражена у формі конкретних фізичних дій або бездіянь. По-третє, правова поведінка – це поведінка, передбачена нормами позитивного права і така, що отримала з їх сторони визначену юридичну оцінку. Тобто це поведінка, що знаходиться у сфері дії юридичних норм і так або інакше врегульована ними. По-четверте, правова поведінка – це усвідомлена, свідомо-вольова поведінка. По-п’яте, правова поведінка – це завжди соціально значуща поведінка. По-шосте, правова поведінка розглядається як поведінка, що є підконтрольною державі. І, нарешті, по-сьоме, правова поведінка – це поведінка, що тягне за собою або ж здатна тягнути юридичні наслідки [27].

У свою чергу, аналіз законодавства і практики його застосування дозволяє дійти остаточного висновку, що зловживання правом передбачає:

а) наявність у особи суб’єктивних прав;

б) діяльність щодо реалізації цих прав;

в) використання прав всупереч їх соціальному призначенню або заподіяння цим шкоди суспільним або особистим інтересам;

г) відсутність порушення конкретних юридичних заборон або обов’язків;

д) встановлення факту зловживання компетентним правозастосовчим органом;

е) настання юридичних наслідків.

Отже, з вищезазначеного виходить, що зловживання правом відноситься до різновидів правової поведінки, оскільки воно знаходиться у сфері дії саме права, а не інших соціальних норм, таких як норми моралі, норми звичаїв і традицій [28].

Слід відмітити, що феномен „зловживання правом” буде проявлятися перш за все у процесі здійснення особою свого суб’єктивного права, при його застосуванні. Зміст суб’єктивного права – це можливість, це право у статиці, а зміст його здійснення – це право у динаміці, процес його реалізації.

Суб’єктивне право до початку його реалізації є мірою можливої дозволеної поведінки. При здійсненні суб’єктивного права міра дозволеної поведінки обмежується межами здійснення права. Відповідно, для потенційного, абстрактного суб’єктивного права існує міра дозволеної поведінки, що суттєво відрізняється від міри, встановленої для права

Тобто здійснюючи своє суб’єктивне право, особа може порушити одну групу дозволеного (межі здійснення права), не порушуючи іншої (межі суб’єктивного права). Таке явище і є зловживанням правом [25, c. 18].

Врешті-решт, зловживання правом – це феномен або правової поведінки (тут критерієм оцінки є літера закону), або протиправної поведінки (тут критерієм оцінки є дух права). Отже, ми наголошуємо на тому, що зловживання правом є самостійним правовим явищем, яке за своїми ознаками не під правопорушення, не під правомірну поведінку не підпадає.

Усе це зайвий раз переконує нас у тому, що поняття „зловживання правом” є досить неоднозначним у розумінні. Тож ми пропонуємо наступним чином визначити поняття зловживання правом: це правова поведінка суб’єкта, що володіє певним суб’єктивним правом, використання якого в межах норми закону, але всупереч його основній меті наносить шкоду третім особам або створює реальну загрозу її заподіяння, що тягне негативні юридичні наслідки для правокористувача.

Конституція України від 28 червня 1996 року // ВВР України. – 1996. – № 30.

Рабіновіч П.М. Межі здійснення прав людини (загальнотеоретичний аспект) // Вісник академії правових наук України. – 1996. – № 6.

Зайцева С. Г. Злоупотребление правом. К вопросу о пределах осуществления права // Юрист. – 2002. – № 7. – С. 16-18.

Советское гражданское право: Учебник / Под ред. В.А. Рясенцева. – М.,1986.

Хміль М.М. Принцип неприпустимості зловживання правом (теоретико-правові аспекти):Дис. ... канд.. юрид. наук.. – Х., 2005.

Стефанчук М. Деякі питання щодо юридичної природи поняття „зловживання правом” в цивільному праві // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права.

Мельник А. Проблема злоупотребления правом в корпоративных конфліктах // Юридическая практика. – 2005. – № 19.

Агарков М. М. Проблема злоупотребления правом в советском гражданском праве // Известия АН СССР, отделение экономики и права. – 1946. – № 6.

Емельянов В.И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими правами. – М., 2002.

Самойлова М.В. Право личной собственности граждан СССР: Автореф. Дисс.канд. юрид. наук. – Л., 1965.

Рясенцев В. А. Условия и юридические последствия отказа в защите гражданских прав (к ст. 5 Основ гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик) // Советская юстиция. – 1962. – № 9.

Planiol M. Traite elementaire de droit civil. 10 erne ed. – Paris, L.G.D.J., 1932.-Tome II, №871.

Гаджиев Г.А. Конституционные принципы добросовестности и недопустимости злоупотребления субъективными правами // Государство и право. – 2002. – № 7. – С. 54-62.

Хабло О.Ю. Кримінально-процесуальні правовідносини та проблема зловживання правом // Держава і право. – 2006. – Вип. 34. – С. 465-470.

Теория государства и права / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова.. – М., 1997.

Шабуров А.С. Злоупотребление правом: социальная природа // Правовые проблемы евроазиатского сотрудничества: глобальное и региональное измерение. – Екатеринбург, 1993. – С. 18-22.

Малиновский А. А. Злоупотребление правом. – М., 2002.

Al-Shatibi A.I. Al-Muwavakat vi usul al-sharia (Согласие в основах шариата). – Каир, 1881. – Т.1.

Общая теория права и государства / Под. ред. В.В. Лазарева. – М., 1994.

Тулякова М.А. Злоупотребление правом: концептуальные характеристики // Актуальні проблеми політики. – Вип.. 17. – 2003. – С. 211-214.

Офман Е.М. Злоупотребление правом субъектами трудовых отношений: Автореф. дисс…. канд. юр. наук. – Екатеринбург, 2006.

Одегнал Е. А. Соотношение понятий "злоупотребление правом" и "правонарушение" // Юрист. – 2007. – № 1. – С. 8 -12.

Малеин Н.С. Закон, ответственность и злоупотребление правом // Советское государство и право. – 1981. – № 11.

O.-W. Jakоbs. Der Grundinhalt der subjektiven Rechte im deutschen und sowjetischen Rechtssystem., Heft 4, 1964.

Дурново Н.А. Злоупотребление правом как особый вид правового поведения / Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 2006.

Малеин Н. С. Гражданский закон и права личности в СССР. – М., 1981.

Пьянов Н.А. Правовое поведение: понятие и виды // Сибирский Юридический Вестник. – 2004. – № 4. http://www.lawinstitut.ru/ru/science/vestnik/20044/pyanov.html )

Семеній Ю.В. Зловживання правом // [електронний ресурс] http://www.lomonosov-msu.ru